Нещодавно олександрієць Максим Живанов був нагороджений бойовим орденом «За мужність» І ступеня. Цей орден у нього вже третій, отож військовослужбовець таким чином став його повним кавалером, і це вперше таку високу нагороду отримує захисник з Олександрії. Вручення ордена відбулося у міській раді – від імені Президента України з високою державною нагородою захисника привітав міський голова Сергій Кузьменко. Максим наразі проживає у Кропив-ницькому, але нам вдалося поспілкуватися з ним, зустрівшись в Олександрії, де ветеран війни перебував проїздом, прямуючи разом з дружиною і сином до своїх батьків у с.Марто-Іванівку.
«Не минути болю втрати у найважчі дні. Не питають у солдата, як-то на війні…»
У холодильнику ми зберігаємо багато різноманітної їжі. Особливо це відчувається перед святами. Приємно відчинити дверцята та побачити багато різних страв, які згодом опиняться на святковому столі. Але іноді враження псується через неприємні запахи. Якщо у вас холодильник Samsung з системою охолодження No Frost чи Multiflow, доступний за посиланням https://www.ctrs.com.ua/ru/holodilniki/brand-samsung/, він самостійно впорається з відведенням запахів. Утім іноді це не вдається.
У грудні минулого року в адміністрації комунального підприємства «Теплокомуненерго» відбулися зміни: на посаду директора, згідно з контрактом, було призначено Ярослава Волощенка. Розмова, викладена нижче, відбулася з новопризначеним керівником, який ще зовсім недавно ніс службу у Збройних силах України, а тепер очолив велике місцеве теплогенеруюче підприємство.
4 лютого у віці 99 років пішла з життя Лідія Куженко – учасниця бойових дій, інвалід війни, яка залишалася єдиною в Олександрії з числа колишніх партизанів Другої світової. Свого часу «ОТ» розповідав про життєвий і бойовий шлях партизанки, що проходив переважно на Кіровоградщині. У знак вшанування пам`яті героїні, котра визволяла наш край від нацизму, наводимо спогади, якими вона поділилася з автором в інтерв`ю у 2015 році, що виходило в газеті до дня тодішнього її 90-річного ювілею.
Про те, що до Афганістану відправляють наших військових, Тетяна Бессараб випадково дізналася на початку 1980 року. Після закінчення Олександрійського медичного училища вона працювала медсестрою у районній лікарні і жила в гуртожитку ОФДП (зараз – готель «Дружба» на Софіївській). Вечорами у холі гуртожитку збиралася молодь. Там Таня почула розмову хлопців, які приїхали до Олександрії з Білої Церкви ремонтувати гелікоптери. Вони розповіли, що наші живуть там у землянках, багато поранених, а медиків не вистачає. Тоді до Афганістану відправляли лише на три місяці. Таня, вихована прикладом батька-фронтовика, рішення прийняла відразу.
На початку повномасштабного вторгнення через Олександрію проїжджали десятки тисяч переселенців зі Сходу країни. Більшість – транзитом, але, за офіційними підрахунками, понад 11 тисяч внутрішньо переміщених осіб залишилися жити в нашому місті на певний період. Дехто проживає і зараз. Більше половини з них позитивно оцінили роботу закладів охорони здоров’я, освіти, надання соціальних та комунальних послуг в Олександрії.
Наскільки поширений і популярний в Україні хокей (зараз ми говоримо про хокей з шайбою) або зимові види спорту взагалі? Дуже непросте питання. Ви ніколи не побачите відеотрансляцій чи якихось інших репортажів з українських гірськолижних змагань, сноуборду, ковзанярського і санного спорту, фігурного катання – їх начебто й не існує в природі. (Відразу обмовка: мова не про час нинішнього воєнного стану – така ж ситуація завжди була і в мирні часи). Хоча про їхне існування ми все ж дізнаємося, коли проходять чергові Олімпійські ігри або чемпіонати світу чи Європи. Виявляється, зимові види у нас таки є, і Україна зазвичай представляє більшість їх на міжнародних змаганнях (про результати поки що не говоримо – то інша тема)! А от щодо популяризації зимових видів – тут якраз усе досить сумно. Бо якщо виходити з пріоритетів спортивних новин, то у випусках і репортажах домінує лише біатлон, як найуспішніший зимовий вид спорту в Україні. З іншого боку, хокей має в нашій країні давні, більш ніж столітні традиції. І час від часу все-таки можна почути короткі новинні повідомлення також і про ті чи інші хокейні матчі. Тобто великий хокей, як такий, в Україні все ж є, і він розвивається.
А тепер перейдемо до стану речей місцевого значення.
У перший день лютого в Олександрії виступив CHEEV, якого переважна більшість українців знає завдяки його хіту «Гарно так». Насправді у нього багато хороших різнопланових пісень і якісна музика, у чому переконалися всі, хто потрапив на концерт у Палаці культури «Світлопільський».
16 віршів та 20 графічних робіт, виконаних червоною і чорною гелевими ручками, увійшли до збірки відомої художниці з Кропивницького Ольги Краснопольської. Книга «Друзки болю і віри» присвячена нашим почуттям під час повномасштабної війни, і у ній мисткиня дебютувала у якості поетеси. Її вірші також нетипові, можна сказати, графічні, і дуже схожі на її малюнки. Тож книга, презентація якої відбулася 29 січня у Центральній міській бібліотеці, вийшла незвичайною, цікавою і зрозумілою для кожного українця, який з 24 лютого 2022 року залишився в країні і щодня переживає вир почуттів.
50 років тому в Олександрії відкрився Палац урочистих подій – одна з найгарніших будівель, що стала брендом міста. У жовтні 1974 року в ньому одружилися перші наречені. Його величний зал висотою 9 метрів і довжиною 20 метрів, сходи у вигляді підкови, на вигині якої пари проходять повз вітраж з об’ємного скла, – все це вражає і сьогодні, не те, що півстоліття тому. І можна лише уявити, скільки закоханих пар пройшло сходами-підковою під марш Мендельсона назустріч своєму щастю.
Серія бізнес-сніданків з розповідями історій «НЕуспіху» від громадської організації «Інша жінка» користувалася популярністю і мала б продовжуватися в Олександрії, якби не війна. Мотиваційних зустрічей, на яких відомі і успішні жінки нашого міста відверто ділилися власними непростими історіями, надбаннями, досвідом і давали дієві поради, сьогодні не вистачає. Джерело натхнення, підтримка, оптимізм – особливо цінні зараз, необхідні для зберігання балансу і пошуку ресурсу. Тож у якості прикладу – правила життя керівниці регіонального відділення ГО “Інша Жінка. Олександрія”, громадської активістки, засновниці тренінгового центру “Мозаїка” Анни Орловської.
В січні 2024 року компанія УкрКредитФінанс передала сучасну комп’ютерну техніку та меблі для устаткування 40-ти повноцінних учбових місць в 3-х селах і містечках Кіровоградської області. Мета заходу – забезпечення можливості розвитку та навчання дітей через доступ до інформаційних технологій.
27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту
Рита Йосипівна народилася в Дніпрі. Тато, Йосип Цемехман, був військовослужбовцем, мама – домогосподаркою. У родині росли дві доньки. Жили Цемехмани в будинку на вулиці Комсомольській, 17 на верхньому поверсі триповерхового будинку. Двоє сусідів, спільна кухня. “Назавжди запам’ятала свою довоєнну квартиру в Дніпрі – гітара з рожевим бантом (її перед відходом на фронт залишив у нас мамин молодший брат), шифоньєр із дзеркалом, нікельоване полуторне ліжко, над яким висів килим, фікус під вікном, трельяж і велика кімнатна троянда. Колись це був будинок залізничників, де жили забезпечені люди. Він зберігся до наших днів, – розповідала Рита Йосипівна. – У червні 41-го мені було 7 років, сестрі – 5. Дніпро почали бомбити, і це було дуже страшно. Мама схопила нас із сестрою за ручки, одягла на нас лише кофтинки, і в такому вигляді ми побігли до підвалу, у бомбосховище. Після цього ми спали одягненими – на випадок нічної тривоги. Через кілька тижнів нас, як сім’ю військовослужбовця, евакуював військкомат. Тато на той час був у відрядженні. Пам’ятаю, як за нами приїхала полуторка, і мама зібрала валізи. Їхали в поїзді, у купе. У Синельниковому поїзд потрапив під бомбардування. Мені допомогли спуститися на землю, а мама з маленькою Валею на руках залишилася в тамбурі й кричала: “Рито, Рито!” А навколо всі метушаться: хто вискакує з поїзда, хто, навпаки, намагається в нього влізти. Ще трохи – і натовп поглинув би мене, а потяг тим часом уже рушив. Але якийсь військовий, побачивши цю ситуацію, підхопив мене і закинув у поїзд, до ніг мами”…
Наприкінці жовтня минулого року відбувся конкурс на заміщення вакантної посади директора Олександрійського міського музейного центру імені А. Ф. Худякової. Як уже повідомлялося свого часу, в результаті конкурсу новообраною керівницею стала Олена Луценко. Відтоді минуло майже три місяці, і сьогодні відбулася наша перша розмова з директоркою про напрямки роботи комунального закладу культури, про її бачення ролі та розвитку музейної справи у місті. Але спершу – коротка біографічна довідка, яку усно надала нам співрозмовниця про себе.
Горілка бренду Absolut — це один з найпопулярніших алкогольних напоїв у світі. Вона виробляється у Швеції з 1879 року і відома своїм чистим та м’яким смаком. Сьогодні існує понад 50 сортів горілки Абсолют, проте найбільшою популярністю користуються п’ять, про які поговоримо далі.
«Я все чув, все бачив». Фрагменти з рукопису Івана Кочерженка (1022-1938)» – так називається книга, яку презентував 18 січня в Олександрійському міському музейному центрі її упорядник – краєзнавець, журналіст і директор культурно-освітнього центру «Толока» в селі Попельнастому Валерій Жванко.
Майже минув календарний місяць, як до Олександрійського міського музейного центру ім. А.Ф.Худякової надійшла гуманітарна допомога від Міністерства закордонних справ Німеччини та Центру допомоги мистецтву України Ukraine Art Aid Center.
Запалення може бути спричиненим різними факторами. Це можуть бути захворювання, поранення чи інші причини. Незважаючи на причини виникнення запалення, слід прийняти негайні кроки для запобігання цього процесу. Для ефективного зменшення запалення можна використовувати препарат Серрата, який можна купити в інтернет-аптеці «Здравица».
Існують коштовності, які приємно купувати і для себе (для власного ювелірного арсеналу) і на подарунок. Чому? Тому що точно знаєш що вони пасують усім, незалежно від віку, статусу та навіть таті. Таку покупку точно оцінять і вона нікого не залишить байдужим.
Загублені у часі У лютому 2002 року в Мельбурні у газеті для української діаспори вийшов некролог (дослівно мовою оригіналу): «22 лютого 2002 року відійшов у вічність Олексій Коваленко. Народився він 25 лютого 1909 року в Новостародубі недалеко від Олександрії, Дніпропетровська область. Батько його Іван, мати Юлія. Окрім Олексія вони мали ще три доньки – Анну, Стефанію і Євгенію. Батько його був головою волості та мав велике господарство. Дядько Олексія був партизаном, воював з большевиками. Коли большевики проголосили амністію повстанцям, він повірив їм, але большевики його арештували та розстріляли. Важко було Олексієві здобути освіту, бо був сином куркуля. Все ж таки він закінчив Педагогічний інститут. Працював учителем до1942 року. У 1940 році він одружився з Іриною, мали одну доньку Наталію. Взявши розвід в 1942 р., був схоплений німцями та вивезений на примусові роботи до Німеччини. Працював у тунелі Маґдебуґ – Блякденбурґ. В 1945 році був визволений американцями. Поступив в університет в Ахені, де вчився до 1947 р. Одружився вдруге з Анною-Катериною в 1949 р., а до Австралії прибув в 1951 р.
Терапевт, ендокринолог, дієтолог, кардіолог. Діагностика, лікування. УЗД внутрішніх органів (печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки, нирок, сечового міхура, простати, щитоподібної залози, м’яких тканин, молочних залоз. УЗД на дому. Попередній запис обов’язковий. Ліц.Наказ МОЗ України №452 від 21.04.2017 р. Т. 068-630-84-49, 095-630-84-49
БУРЕНИЕ СКВАЖИН. Опыт работы. Быстро, качественно. Без заезда техники в труднодоступных местах. Работаем только с качественными материалами. Всесезонно. Выезжаем в районы и ближайшие области. Т. 097-020-91-90, 095-741-19-61
Приватний прийом лікаря-отоларинголога Дахнія Андрія Ігоровича (ендоскопія,лазеротерапія), години прийому: 14.30 – 18.00 (пн.-пт.), в суботу – з 9.00 до 13.00. Тел. 067-705-97-76. Ліц. МОЗУ АГ №598715, 19.04.2012 р. МОЗУ
