Цей хлопець з Олександрії всього за якісь лічені дні став відомим на всю Україну. А наступні тижні лише додавали йому слави: завдяки соцмережам, «народна» популярність (вибачте за тавтологію) набувала спочатку сотень, потім тисяч, а згодом і десятків тисяч переглядів користувачів. Незабаром ця слава перетнула і межі України. За зовні непоказною постаттю у «піксельному» капелюсі і з рюкзаком, схожою на пересічного туриста-самітника, яка, припадаючи на одну ногу, у липневу спеку, втомлено, а під кінець чергового дня – вже важко і знесилено, але впевнено та цілеспрямовано крокувала, весь час тримаючи курс на захід, слідкували тисячі очей по обидва боки українського кордону. Слідкували – і всіляко підтримували, як могли. Бо це був не якийсь звичайний піший «волкер», а автор і втілювач власної ідеї, яку він назвав просто: «Марафон добра». Мета ідеї – пішки пройти від столиці України до столиці Португалії. Така собі легенька літня прогуляночка, довжиною через всю Європу… Що з цього вийшло і якою була справжня мета незвичайного мандрівника, розбираємося далі разом з ним самим.
«Мені тут дуже подобається, у порівнянні з тим, через що я пройшла, зараз живу, як у раю», – говорить підопічна Олександрійського геріатричного пансіонату Любов Коморницька. Минулого року 73-річна жінка переїхала до Олександрії з села Кодема Бахмутського району Донецької області, де працювала дояркою. На долю Любові Миколаївни випали важкі випробування. На Майдані Незалежності під час Революції Гідності загинув її брат, а російсько-українська війна забрала життя двох її синів… Жінка досі не може змиритися з втратою, внаслідок стресу і старої травми у неї відмовляють ноги, доводиться пересуватися за допомогою милиць. На стіні кімнати, де вона живе, – портрети двох загиблих синів Сергія та Миколи. «Доброго ранку, діти», – вітається з ними мати, прокинувшись вранці, а ввечері бажає їм доброї ночі. Як живим…
У Палаці культури «Світлопільський» готується до показу оригінальний сімейний різдвяний мюзикл “Добріше, ніж завтра”. Прем’єра відбудеться 21 та 22 грудня о 18.00. Авторський мюзикл за оригінальною ідеєю та сценарієм Дмитра Клюєва та Олени Карпачової розповість глядачеві історії звичайних людей, сусідів, що живуть в одному будинку, в одному районі, на одній вулиці. Ці люди – різні за віком, характером і світоглядом. Вони дружать і сперечаються, допомагають і капостять один одному, вирішують, а подекуди і створюють проблеми, розділяють радість і сум – усе, як у реальному житті. Ну і яка ж різдвяна історія без загадкового героя? У мюзиклі він є – містер Шиммер, ліхтарник. Наскрізний персонаж, який, наче мерехтливе світло, з’являється нізвідки у ключові моменти і раптово зникає в нікуди. Людина-Знак, Символ, у якомусь сенсі пророк зі своєю важливою місією.
«Я вже втомилася він постійного браку грошей. Живу одна. Зарплата 8 тисяч гривень. Відчуваю себе абсолютною злиднею. Грошей не вистачає навіть на їжу, ледве можу раз на півроку дозволити собі кофту або чоботи. Не розумію, як інші люди купують собі машини, квартири в іпотеку беруть, – скаржиться знайома. – Моя двоюрідна сестра працює вчителькою, але у них є машина і куплена в іпотеку трьошка. Її батьки можуть спокійно допомогти з виплатою, дати тисяч 50-60. Для мене це просто нереальна сума. Спонсорів і багатих родичів у мене немає. Скажіть, це лікується? Можна якось перестати бути злиднею? Скільки себе пам’ятаю, батьки все життя так жили, хоча й працювали обидва. Ніколи не могли собі дозволити хороший ремонт або поїздку на море». Таке враження, що ніщебродство (ніщеброд – сленгове молодіжне слівце, означає особу, не здатну заробити на дорогі забаганки в силу своєї ліні чи бездарності) передається у спадщину, і деякі люди з дитинства запрограмовані бути зубожілими. У чому ж справа?
Колись цей будинок був окрасою нашого міста. Він був розташований на місці п’ятиповерхівки навпроти сучасного Головпоштамту. Масивні різьблені двері, високі стелі з ліпниною, мармурові сходи, підлога з візерунковими кахлями всередині, і балкони та куранти на фасаді – таким запам’ятався будинок купця Соболєва тим, хто бачив його на власні очі.
З повідомлення українських ЗМІ: «На Вінниччині лише за останній рік кількість зареєстрованих випадків захворювання на сказ серед тварин, порівняно з минулим роком, зросла вдвічі. Як наслідок – там нещодавно від сказу померла людина, яку перед цим інфікувала укусом домашня кішка. Смертельний випадок стався у Вінницькій області вперше за останні 15 років»… А який стан справ щодо цієї дуже небезпечної хвороби на Олександрійщині і чи не вплинула війна на державний контроль за ситуацією з протидії поширенню сказу? З таким запитанням ми звернулися до начальника Олександрійської районної державної лікарні ветеринарної медицини Станіслава Лум’яника. Як виявилося з подальшої розмови, дана ситуація в нашому районі насправді виявилася доволі серйозною…
Ці розповіді зберігаються у шкільному музеї гімназії №8. У 2007 році їх записала і зібрала педагог-організатор Любов Карпова. Вона опитувала старожилів міста, які постраждали від Голодомору 1932-1933 років. Під кожною розповіддю – підпис оповідача як підтвердження правдивості написаного. Сьогодні цих свідків страшних часів уже немає серед нас. Але їхні документальні свідчення будуть вражати ще не одне покоління українців.
Знаючи мою пристрасть до історії костюма та краєзнавства, моя подруга – художниця Ірина Кваша зробила мені шикарний подарунок: сторінку журналу «Новіъйшія моды» за червень 1914 року. Не можна сказати, що вона збереглася у первозданному вигляді, але основну інформацію донесла через 109 років – що носили тогочасні модниці, і з яких моделей копіювали свої ультрамодні наряди. Сторінка ілюстрована двома світлинами, а зі зворотного боку – трьома малюнками. Дивовижно, але через понад століття папір не пожовклий, і літери не вицвіли. Хоча видно, що цей журнальний листок зберігався не в ідеальних умовах.
Багато років гуртожиток для незрячих на вулиці 6 Грудня, 5 був однією з головних «страшилок» Олександрії. Вкрай занедбаний стан, в якому він перебував, був гідний зйомок фільму жахів, що налякав би найвибагливішого любителя жанру, а в цих умовах – уявіть – жили люди з інвалідністю. Багато хто у всіх проблемах звинувачував керівника Олександрійського УВП УТОС Павла Лук’янчука, тотально незрячу людину. Гуртожиток знаходився на балансі Олександрійського учбово-виробничого підприємства УТОС. Українське товариство сліпих (УТОС) – Всеукраїнська добровільна громадська організація інвалідів по зору, а учбово-виробничі підприємства УТОС не перебувають у державній власності, це так звані ПОГ – підприємства об’єднань громадян. Держава допомагає їм як через пряме фінансування проєктів, так і побічно, надаючи пільги з оподаткування, створення держзамовлень у підприємств системи УТОС. Але усі свої споруди підприємства УТОС утримують самостійно.
«Ніщо так не прикрашає жінку, як віра у свої переваги», – сказала Софі Лорен. Ікона стилю та еталон жіночності, щаслива мама і затребувана актриса багато чого досягла в житті й знає, про що говорить. Звичайній жінці в повсякденному житті впевненості в собі дуже не вистачає. І ця невпевненість стає причиною багатьох невдач, про що згодом кожна з нас шкодує. Як же стати впевненою в собі жінкою, незважаючи на життєві випробування і власні недоліки? Про це наша розмова з практичним психологом, психотерапевтом і арт-коучем Наталією Шибановою.
Як відомо, колись, у вже порівняно давні часи колгоспів і планової економіки, тваринництво в Україні жило за розпорядком, який згодом стали називати «командно-адміністративним управлінням»: кожне господарство зобов’язане було утримувати певну кількість голів ВРХ, свиней чи іншої живності і, відповідно до «спущеного згори» державного плану, давати встановлену цим планом кількість літрів молока або кілограмів м’яса. В когось це виходило, в іншого – так собі, ще в когось – не дуже. Але державний план – це поняття було не тільки і не стільки економічним, як політичним, а тому з ним – не посперечаєшся. Зараз усе ніби простіше і вільніше: завдання і профілювання фермерським господарствам більше диктує не план, а ринок. І багато хто з аграріїв іде найпростішим шляхом та відповідно до своїх можливостей: зорав, посіяв (переважно олійні або зернові культури), удобрив, обробив гербіцидами, зібрав урожай і отримав гроші (звісно, це якщо говорити спрощено). В результаті на всю Олександрійщину, щоб порахувати господарства, які мають якесь поголів`я великої рогатої худоби, вистачить, образно кажучи, пальців на одній руці: приблизно пара-трійка порівняно великих і решта – які утримують по кілька десятків корів чи свиней. Але сьогодні ми поговоримо саме про сільське ТОВ «Колос», яке розташовується в с.Косівці Олександрійського району. Про будні і напрацювання в утриманні великої рогатої худоби розповісти погодилася заступниця генерального директора з тваринництва цього товариства Тетяна Курочка.
Якщо ви, подорослішавши, так і не наважилися здійснити дитячу мрію, у вас завжди є шанс все змінити. Ви ж знаєте, що мрії збуваються, і найбільш вдалий час для їх здійснення – саме зараз. Не вірите? Ось вам приклад: заступник начальника управління культури і туризму Олександрійської міської ради, акторка народного аматорського театру Наталія Волкова. Арсенал ролей у неї поки що невеликий, але вже незабаром ми побачимо її у новому амплуа у виставі «Мир вашому дому» за мотивами творів Шолом-Алейхема. Робота у Наталії Сергіївни відповідальна – заступник начальника управління культури і туризму Олександрійської міської ради. Але у театрі, на сцені вона не боїться бути різною. Дама з вищого світу? – Вуаля! Кумушка з українського села? – Будь ласка! Старенька бабуся? – Чом би й ні! Пробивна єврейська дівчина? – Ой, які проблеми?
Невеликий стос саморобних папок, зав’язаний білою мотузкою. Це – судовий архів Олександрійського міськрайонного суду. У ньому – судові справи 1944-1949 років, що збереглися до наших днів. Папка з написом «1945». Навіть не папка, а склеєна з обгорткового паперу «книжечка» з підшитими справами. Самі справи – пожовклі папірці, списані поганим почерком на суржику. На них немає печаток і штампів, тільки підпис голови суду. За кожним – долі засуджених людей та їхніх сімей. Цікаво, як склалися їхні життя?..
«Нещодавно зіткнувся з дивним явищем: в одному з місцевих обмінних пунктів іноземних валют на моє прохання продати долари США мені запропонували їх купити за… подвійною ціною: «зелені» (тобто так званого «старого зразка») за однією вартістю, «сині» («нового» зразка) за іншою, дорожчою на 20 копійок за кожен долар. Мене це здивувало, і я запитав у працівника, чи тут і купують готівку США теж за подвійною ціною? Відповіли ствердно. Після цього я поцікавився у декількох інших олександрійських пунктах обміну – там ситуація виявилася аналогічною. Лише у банківських установах, де принагідно довелося побувати, порядок обміну не змінився: купівля-продаж інвалют залишається за звичними правилами. У мене це відразу викликало наступні запитання: як одна й та ж грошова одиниця може одночасно мати дві ціни? Таке нове «віяння валютного ринку» тільки в Олександрії винайшли, чи це вже поширене явище? І як воно узгоджується з фінансовим законодавством?» – ось такими спостереженнями поділився з редакцією “ОТ” наш читач Олексій Шаменко.
Мотивуючі історії про випадкові невипадковості у пошуку праце-влаштування і про те, що ніколи не варто покладати рук, зневірюватися у собі та падати духом.
23 жовтня олександрійській Дитячій лікарні виповнився 71 рік. Минулого ювілейного року святкувань, звичайно, не було, адже в країні війна. Але все-таки чергова дата – це слушна нагода згадати добрим словом історію закладу і людей, які її творили.
5 листопада – День працівника соціальної сфери Соціальні працівники допомагають найбільш беззахисним членам суспільства, які особливо потребують турботи: інвалідам, пенсіонерам, ветеранам. Під час війни ці категорії стали ще більш вразливими. Також у воєнний час соціальні працівники допомагають переселенцям. Олександрійці знають: кожен, хто шукає допомоги та підтримки, повною мірою отримає її в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг). Люди, які тут працюють, вселяють надію на те, що завтра обов’язково стане краще.
Минулого тижня Кіровоградщину з робочим візитом відвідала голова Національної служби охорони здоров’я України (НСЗУ) Наталія Гусак. Мета поїздки – зустрітися з головами територіальних громад і обговорити з ними питання рівня медичних послуг в Кіровоградській області та рівня охопленості людей державною програмою «Доступні ліки». Про результати таких бесід, що вже відбулися, а також про реальний стан справ з наданням медичних послуг на Кіровоградщині очільниця НСЗУ розповіла на прес-конференції представникам регіональних і обласних засобів масової інформації. Як з`ясувалося з її слів, цей стан справ у ряді своїх аспектів є, м’яко кажучи, далеким від ідеального… Але про це – далі.
Проєкти на основі цифрових активів приносять найбільший прибуток тим, хто вчасно зробив інвестицію в них. Крипто-лаунчпад – це стартова платформа, яка може функціонувати як окремий DEX-сервіс, так і на основі централізованої біржі. На лаунчпаді ви знайдете різнопланові криптопроєкти, які шукають фінансування, при цьому пропонують свої токени за мінімальною ціною.
Багатофункціональність ноутбуків забезпечує їх поділ на кілька категорій, що дозволить знайти пристрій для роботи, навчання, розваг, перегляду фільмів, серфінгу в інтернеті та активації різноманітних ігор. Останні ігрові ноутбуки є максимально продуктивними, функціональними і доповнюються великим набором додаткових переваг.
Терапевт, ендокринолог, дієтолог, кардіолог. Діагностика, лікування. УЗД внутрішніх органів (печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки, нирок, сечового міхура, простати, щитоподібної залози, м’яких тканин, молочних залоз. УЗД на дому. Попередній запис обов’язковий. Ліц.Наказ МОЗ України №452 від 21.04.2017 р. Т. 068-630-84-49, 095-630-84-49
БУРЕНИЕ СКВАЖИН. Опыт работы. Быстро, качественно. Без заезда техники в труднодоступных местах. Работаем только с качественными материалами. Всесезонно. Выезжаем в районы и ближайшие области. Т. 097-020-91-90, 095-741-19-61
Приватний прийом лікаря-отоларинголога Дахнія Андрія Ігоровича (ендоскопія,лазеротерапія), години прийому: 14.30 – 18.00 (пн.-пт.), в суботу – з 9.00 до 13.00. Тел. 067-705-97-76. Ліц. МОЗУ АГ №598715, 19.04.2012 р. МОЗУ
