О.Авраменко: про нові виклики в освіті міста – після «останніх дзвоників»

Минулого тижня в олександрійських школах, як і в усій Україні, останніми дзвінками на шкільних подвір’ях попрощався з школярами черговий навчальний рік – 2023-2024. Звісно ж, ці заходи хоча і є, як зазвичай, святковими, але вже не перший рік вони проходили у так би мовити стриманій атмосфері – без пишних лінійок і довгих вітальних промов, більше схожих на родинне свято у вузькому колі… А в підсумковому інтерв’ю, яке відбулося відразу після цих урочистих подій, ми з начальником управління освіти Олександрійської міської ради Олександром Авраменком спробували розібратися з деякими особливостями минулого навчального року та завданнями на майбутнє в освітніх процесах нашої громади. Отже, перше запитання традиційне: як минув цей рік (напевне, в нинішніх реаліях ми все тепер порівнюємо з відносно мирним часом)?

– Мабуть, складно буде порівнювати з мирним часом, бо перед нами вже третій рік постають все нові виклики – як перед педагогами, так і перед дітьми, – які ми повинні вирішувати. Перший з них був – це забезпечити якомога комфортніші і безпечніші умови перебування дітей у школах, – настільки, наскільки можливо це було зробити в умовах воєнного часу. Тому 1 вересня діти Олександрійської громади сіли за парти у так званому змішаному режимі, відповідно до наявності місць в укриттях навчальних закладів. Це був десь режим «тиждень через тиждень офлайн і онлайн», деякі класи виходили два рази на тиждень, деякі – три рази: кожен заклад сам вирішував, як краще він може організувати освітній процес. На мій погляд, адміністрації закладів, міська влада впоралися із завданням на сто відсотків. Так, це було важко, але ми вийшли на завершення навчального року, який уже закінчився 12 червня. Протягом року ми планували навчальний процес, канікули, можливі проблеми з опаленням, із захворюваністю дітей – на щастя, нам вдалося провести цей рік без якихось великих потрясінь в умовах війни, яка, на жаль, триває вже третій рік. Зараз у процесі – національний мультипрофільний тест, який відбувається в онлайн-режимі, учні зареєструвались, проходять це тестування, в середині червня отримають документи про здобуту базову середню, повну середню освіту. Далі дев’ятикласники будуть вирішувати, що вони будуть робити – продовжувати навчання в наших ліцеях, тобто школах, які мають право надавати повну середню освіту, або навчатися в закладах першого-другого ступеня акредитації (коледжах, профтехучилищах, ліцеях тощо). Тоді будемо бачити фактичний реальний набір учнів на вересень місяць до десятих класів. І так само – до перших класів. Хоча набір першокласників у нас почався ще в листопаді місяці, але є батьки, які досі вирішують, чи залишають вони дітей ще на рік у дитячому садочку, чи віддаватимуть у перший клас.
– Як з місцями у школах міста?
– Місць у навчальних закладах як для першачків, так і для випускників-дев’ятикласників у десятих класах так само достатньо. Ну а перед випускниками одинадцятих класів, звісно ж, постає великий виклик, один з найважливіших у житті, де вони далі будуть навчатися, бо від цього фактично залежить їхнє майбутнє.
– І який це вигляд має у кількісному відношенні?
– Цього року це майже 400 випускників одинадцятих класів, близько 900 – дев’ятих класів. По перших класах є суттєве зменшення – десь мінус 200 дітей у порівнянні з минулим. Але фактично будемо бачити станом на 1 вересня, бо батьки ще здають документи.
– Протягом року освіта намагалася, незважаючи на умови особливого стану, «тримати марку» як основного процесу, так і позакласної роботи, участі у різних конкурсах і олімпіадах тощо. Хоча, напевне, і тут не обійшлося без певних обмежень?

– Так, обласний етап олімпіад у нас проходив в онлайн-режимі. Я, чесно кажучи (і це моя суб’єктивна думка) не впевнений в тому, що результати були об’єктивними. Тому ми домовлялися з адміністраціями навчальних закладів, що в умовах війни результати порівнювати на загал не будемо. Тому що врешті-решт, всі працюють з єдиною метою – на рівень освіти міста, на імідж міста. А от порівнювати результати доцільно тоді, коли настане перемога і коли діти повноцінно сядуть за парти, коли олімпіади, захисти учнівських науково-дослідницьких робіт тощо будуть проводитися в офлайн (а не онлайн) режимі, тобто коли всі освітні заходи проходитимуть так, як потрібно – тоді будемо порівнювати. Але наразі є підстави говорити про те, що цей рік був доволі успішним: ми маємо призерів і третього обласного етапу, і всеукраїнського рівня, який, до речі, проходив офлайн і ми маємо на ньому призера з правознавства. Тобто успіхи є, але їхнє порівняння будемо проводити після війни.
– Ну і наскільки пригадується, цей минулий навчальний рік, здається, був дещо сприятливішим, порівняно з роком 2022-23, стосовно тривалостей офлайн-режиму…
– Звісно, так, адже ми теж учимося, виходячи з минулого досвіду. І ми бачили проблеми, над якими нам треба працювати. Повноцінно обидва режими одночасно забезпечити нереально, тому що втрачають і ті діти, які сидять за комп’ютером, і ті, що перебувають у кабінетах. Тому цього року ми перейшли на змішане навчання, розпланувавши свою роботу таким чином, щоб кожна дитина мала змогу зайти в школу і сісти за парту в певний період часу. Далі в певний період учні працювали за комп’ютером. Я розумію батьків, які вважають, що це безпечніше для дітей, але ті освітні втрати, які відбуваються при онлайн-режимі… Пригадаємо: спочатку був КОВІД-карантин, потім розпочалася війна, і якщо порахувати все разом, то діти, які зараз в новій українській школі, фактично звичайного навчального процесу, до якого ми всі звикли, за ці роки не бачили. Тобто тепер доволі важко надолужити ті освітні втрати, хоча ми й намагаємося. Наприклад, викладачі додатково працюють з дітьми, на канікулах деякі вчителі запрошували дітей (особливо середньої, старшої ланки) на додаткові заняття – ми робимо все можливе, але це не так легко, на жаль. А якщо ж справді порівнювати навчальні роки за час війни, то можна сказати, що цей рік був кращим, ніж попередній.
– Повернемося до навчальних закладів. На початку минулого року чималий резонанс серед жителів міста мали запропоновані рішення стосовно реформування Ліцею №17. Що передбачається у подальшому?

– Ми працюємо над цією реформою, яка зазначена в Законі України про освіту, вже не перший рік. І є чіткі покрокові інструкції, як це слід робити. Так, цього року 17-й ліцей не повинен був набирати десяті класи за тим розробленим планом дій. Але оскільки вчителі, батьки і діти не були вчасно попереджені, міський голова прийняв рішення, що цей процес ми відтермінуємо. Але разом з тим статті згаданого закону ніхто не відміняв. У ньому чітко прописано, що з 2027 року в нас можуть існувати ліцеї, гімназії, початкові школи. Початкова школа може існувати в складі гімназії (тобто з першого по дев’ятий клас), або окремо з першого по четвертий клас. Така школа у нас є у мікрорайоні колишньому Жовтневому. Ліцей може існувати як окремо (десяті – одинадцяті, а потім дванадцяті класи), або з гімназією (тобто п’яті – одинадцяті, а потім дванадцяті класи). І в окремих винятках (а це міжнародна співпраця, закріплена на рівні міждержавних договорів) ліцеї можуть функціонувати з першого по одинадцятий клас. Є також ще один виняток: це територіальна доступність. Якщо ми говоримо, наприклад, про територію громади, то коли є дев’ятирічка, то повинна бути в безпосередній доступності й одинадцятирічна школа. Приміром, мікрорайон Перемога: він може забезпечити освітою кілька прилеглих місць проживання. Інших варіантів у нас немає. І далі ми повинні так само дотримуватися «букви закону» – до 2027 року привести мережу закладів середньої освіти відповідно до державних вимог, і це стосується не лише Ліцею №17.
– На початку цього року ви називали найголовнішим завданням забезпечення безпеки здобувачів освіти під час навчального процесу. Напевне, безпека дітей так само і залишається у пріоритеті, але які ще першочергові завдання стоятимуть у наступному році?
– Завдання в тому, що коли ми будемо формувати надалі мережу закладів освіти, нам треба, відповідно до закону, забезпечити ліцеї профільними кабінетами, спеціалістами. І фактично великий виклик до 27-го року у нас буде стосовно підвищення кваліфікації вчителів, технічне, дидактичне забезпечення закладів освіти – це, напевне, найголовніші виклики, які стоять перед нами не лише найближчого, а й наступних трьох-чотирьох років.

О.Наріжний