А. Яценюку – двійка! Залишити на другий рік

Найбільш обговорюваною подією тижня, що минув, безумовно, було сесійне засідання Верховної Ради України 16 лютого, на якому присутні заслухали майже двогодинний звіт Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка про роботу уряду за минулий рік. А особливо – те, що відбулося після нього.

Главі уряду, у відповідь на всі переможні реляції стосовно здійсненних урядових реформ, озвучені ним самим, довелося стільки вислухати на власну адресу і адресу очолюваного ним Кабінету Міністрів… У своїх виступах голови фракцій політичних сил не скупилися на нищівну критику – хіба що тільки один голова фракції «Народного фронту» не лаяв на всі заставки діяльність уряду, та й він не стільки хвалив його роботу, а скоріше виправдовував Кабмін і його керівника. Не пожаліли Яценюка Сергій Соболєв (фракція ВО «Батьківщина») та навіть представники парламентської коаліції, зокрема – Олег Березюк («Самопоміч»). А голова фракції БПП Юрій Луценко взагалі каменя на камені не залишив від усіх ефемерних здобутків уряду у розбудові держави, змалювавши їх прямо протилежно – як розвал економіки. «Все це свідчить про одне: ми з вами вже забули запах палаючих шин», – прозоро натякнув Луценко, маючи на увазі дедалі зростаюче невдоволення людей ситуацією у країні.
Отже, результат голосування здавався цілком очевидним: звіту Яценюка не бачити схвалення парламенту, як своїх вух. Так і сталося: депутати більшістю голосів визнали незадовільною роботу уряду за звітний період. Цілком логічним вимальовувалося після цього голосування за відставку «двійочника» Прем’єр-міністра і переформатування уряду. Між іншим, ще за півгодини до засідання парламенту з’явилося звернення Президента П.Порошенка з закликом піти у відставку генеральному прокурору В.Шокіну та й заодно – змінити уряд. Отож якщо навіть Президент фактично виступив проти уряду, то здавалося б, його доля вирішена.
І тут сталося найцікавіше. Коли справа дійшла до голосування за відставку, депутати якось дивно заметушилися, багато хто з них залишив залу. В результаті за те, щоб відправити уряд і його очільника у відставку, проголосували мало не удвічі менше народних обранців, ніж перед цим! Навіть «Опозиційний блок», який найбільше був невдоволений чинним урядом, з 43-х можливих голосів спромігся дати лише одиниці.
Виходить, все у нашому парламенті і Кабінеті міністрів нардепів влаштовує, а відтак Прем’єр-міністр може не турбуватися: він залишається у своєму кріслі, до того ж – у нього тепер імунітет принаймні до вересня поточного року. Вуаля, як сказали б французи…
Такий парадокс хтось назвав політичним скандалом, хтось грою, виставою, а хтось – олігархічною змовою. Причому дехто з політичних аналітиків навіть назвав імена – Рината Ахметова та Ігоря Коломойського, чию волю виконали поступливі нардепи. А депутат Юлія Тимошенко в кулуарах нібито взагалі назвала «ціну питання» – 1 мільйон доларів. Мовляв, саме стільки олігархічні кола пропонували депутатам за їхнє неголосування за відставку Прем’єра. Відчуття «запрограмованості» процесу посилило і те, що голова ВР Володимир Гройсман, побачивши, як депутати поспіхом залишають сесійну залу, закликав провести «сигнальне» голосування. Але не зробив цього, пояснивши згодом побоюванням щодо можливих «маніпуляцій голосами». Але з голосами все одно щось таки сталося, що і засвідчив результат на табло.
Народ просто вкотре «розвели», вважають політологи. І з цим важко не погодитись. А на завершення ми наведемо деякі з полум’яних висловлювань голів і представників фракцій ще перед годиною «Х». Так би мовити, без коментарів.
Юрій Бойко, «Опозиційний блок»: «Декілька слів з приводу особливої гордості урядовців – енергетичної політики. Для простих людей у ній значення мають два показники: вартість енергоресурсів, бо від них прямо залежить величина тарифів та конкурентоздатність промисловості, і видобуток енергоносіїв, бо це робочі місця та енергонезалежність держави. Все інше, про що розповідав Прем’єр – це внутрішня кухня міністерств, відомств, інших контор. Враховуючи те, що сталося кратне збільшення вартості енергоресурсів для громадян і підприємств, ми можемо сказати, що і на цьому полі уряд спрацював незадовільно. Підсумовуючи це, ми підтримуємо висновки про незадовільну роботу уряду».
Вадим Рабінович, «Опозиційний блок»: «О какой оценке правительства мы говорим? Вот она, эта оценка! (дістав з кишені і високо підняв над головою кайданки. – Прим. авт.) Мы должны вернуть народу все, что они украли! Рост Украины начнется тогда, когда их посадят!» Після свого короткого спічу депутат залишив трибуну, а спікер В.Гройсман нагадав йому навздогін: «Ви забули кайданки, одягніть…»
Віктор Бондар, «Відродження»: «Я не знаю, кому подобається цей цирк, який сьогодні спостерігає країна, не знаю, кому до вподоби рік, який прожила Україна. Мені дивно чути істерики від членів коаліції, з якими вони розпинають уряд, котрий самі ж створювали. Хіба в міністерства економіки, енергетики, інфраструктури, фінансів й інші не давав квоту БПП? Ви, «Народний фронт», БЮТ і «Самопоміч», несете таку саму відповідальність за уряд, як і він сам. Деякі з міністрів протягом року літали чартерами за кордон, хтось «успішно» освоював аграрну галузь і тепер не знають, як вигнати їх звідти. А потім і взагалі не знають, як уряд поміняти, бо міністри стали не ручні. Парламент втратив контроль над урядом, нівелювавши себе вашою ж поведінкою. Які перспективи ви нам готуєте? Хіба у вас була якась програма? Ні. Була стратегічна мета? Ні. Ви взяли хоча б якусь галузь на щит і сказали, що вона – перспективна і за рахунок неї можна отримувати валютні надходження, експортну орієнтацію, тому треба її розвивати? Теж ні. Ви нічого не зробили, а тепер два місяці шукали крайніх, відволікаючи увагу людей від тих подій, які відбувались у країні. А наступного місяця йшли кулуарні переговори, хто яке міністерство, державне підприємство, які корупційні потоки очолить у разі, коли звалять цей уряд. Ви так само, як і раніше, не думаєте, що буде в енергетиці, соціальній політиці з тарифами і цінами, як зняти напругу в суспільстві. А сьогодні ми знову бачимо фарс, запропонований вами: давайте, мовляв, скинемо уряд, а хто буде у ньому, потім розберемося. Дайте чіткий план дій коаліції, ваше бачення політики – економічної, внутрішньої, зовнішньої – хоча б на півроку, тоді ми будемо з вами говорити. На жаль, ми бачимо сьогодні лише цирк, у якому брати участі не хочемо.
Олег Ляшко, Радикальна партія: «Учора я звернувся до громадян через Фейсбук, щоб вони поставили запитання Прем’єр-міністру. Менш ніж за добу надійшло понад 2 тисячі запитань. 90% з них – це побажання вам, Арсенію Петровичу, у нецензурній формі. Процитую лише одне, найм’якше, від Тетяни Рудик: «Бажаю йому, щоб він все життя жив на тисячу гривень». А всі запитання я передам вам: у них про відміну акцизу на вживані автомобілі, забезпечення ліками дитячих лікарень, скасовані доплати одиноким матерям, про побори, якими обкладає малий бізнес новостворена поліція («То де ж боротьба з корупцією?», – питає ця людина).
Арсенію Петровичу, хтось з великих сказав: «Коли ти йдеш до мети, важливо не забути дорогою, чого ти до неї йдеш. Коли ви так багато і гарно розповідаєте про здійснені вами реформи, ви забуваєте про одне: їхньою кінцевою метою повинен бути добробут людей. Результат реформ кожна людина має відчути у своїй кишені. Є у ній щось – ото і підсумок вашої роботи. Якщо ж у ній нема грошей, навколо мільйони жебраків, знищений малий бізнес (і великий, до речі, також, бо й олігархів уже майже не залишилось, слава Богу), то це не реформи, а геноцид. Я зараз вас процитую: ви сказали, що у нас нема альтернативи Міжнародному валютному фонду, а хто знає, нехай розкажуть. Так я вам кажу: кредити МВФ – це не економічне зростання, а лише інструмент для нього. Зростання – це розвиток промисловості, малого і середнього бізнесу, стимулювання українського експорту, податкова реформа, детінізація заробітних плат, зростання доходів громадян. І справжній результат успіху реформ – це скорочення співпраці з МВФ через здобуття фінансової незалежності та економічне зростання, а не поглиблення залежності від міжнародних кредиторів. Успіх – це ще й кредитно-грошова політика. А коли у комерційних банках кредити під 40%, коли голова Національного банку на валютних операціях заробляє стільки, що звичайна людина за все життя не заробить… Ви питаєте, у чому криза. У тому, що влада дурить людей. Людей, яким вона зобов’язана своїми кріслами. Але люди добре все розуміють і в повітрі знову може запахнути грозою…»

О.Осауленко