Июн
1

«Життя проходить у боротьбі: до обіду – з голодом, після обіду – зі сном» – так жартує народ. Втім, деяким його представникам такої боротьби здається замало, і тоді вони різноманітять своє існування іншими її формами. Скажімо, непримиримими сусідськими протистояннями, які вже давно стали хрестоматійною драматично-сатиричною темою.


Ніна Сергіївна, жителька Олександрії, прийшла до редакції «ОТ» з цілою пачкою паперів: заяв, складених і поданих нею до різних офіційних органів, відповідей на них, коментарів юристів тощо. Копії цих документів вона акуратно розклала на редакційному столі і з гіркотою зауважила, що її звернення до газети – це крик душі і що «вся надія – на редакцію». Шукати правди пані Ніну змусили, за її словами, переслідування з боку сусіда по під’їзду, жителя її ж багатоповерхівки, що на вулиці 6 Грудня, такого собі Володимира Степановича, який є старшим цього будинку. Відвідувачка, за її словами, вже неодноразово зверталася до різних інстанцій – від житлово-комунального підприємства до юридичних консультантів, міської поліції і навіть суду першої інстанції. А тепер от вирішила «підключити» до поєдинку ще й редакцію.
Як випливає з доволі об’ємистих письмових і усних пояснень нашої відвідувачки, неприязнь виникла доволі давно і поступово наростала, досягнувши нещодавно свого апогею. Втім, нехай Ніна Сергіївна сама про це розповість:

«14 років тому, коли ми купили у цьому будинку квартиру, наш сусід Володимир уже тоді займав для своїх потреб невелике приміщення у підвалі будівлі. Коли і моя родина звернулася до ЖЕКу з проханням виділити підвальне приміщення, то нам відмовили, пославшись на те, що це не власність ЖЕКу. А Володимир тим часом став просто розпоряджатися підвалом, як своїм власним: розбивав і перебудовував стіни і перегородки, замуровував підвальні вентиляційні отвори і згодом так все облаштував, що тепер у підвал, крім нього, потрапити ніхто не може. З підвального приміщення часто чути запах газу і розжареного зварюванням металу, а зі щілин у дверях приміщення, де розміщені різні комунікації (під східцями у під’їзді) постійно просочується тютюновий дим і розноситься по всій сходовій клітці. Також Володимир та його зять постійно ставлять свої машини прямо під під’їздом, загороджуючи підхід до нього. А ще він самовільно познімав поштові ящики у під’їзді, а на запитання – для чого, була відповідь: «Потрібні гроші».
Крім того, він позривав замки на електрощитах у під’їзді і підключається до мережі без лічильника для різних власних потреб: для зварювальних робіт, підключення компресора тощо та ще й навчає інших сусідів, як їм підключатися без обліку електроенергії.
У відповідь на мої неодноразові зауваження Володимир став нам всіляко дошкуляти: він та його друзі постійно дратують нашу домашню собаку: коли я її вигулюю, гавкають, виють, скавулять, махають руками, тупають та кидаються на неї. Напевне, щоб спровокувати скандал. На мої прохання не дратувати собаку у відповідь чую лише нецензурну лайку. Мій пес – слухняний і розумний ротвейлер. Має ветеринарний паспорт і всі необхідні щеплення. Виводимо гуляти його у наморднику, зі «строгим» нашийником і коротким повідком. Поки собака був малим, боявся сусідів. А коли виріс, їхні дії стали викликати у нього агресію, на що посипалися погрози отруїти собаку. Володимир замахувався на пса молотком, нападав з лайкою на мого сина, коли той вигулював у дворі собаку. А коли я намагалася з’ясувати, що сталося, у відповідь чула лише потік нецензурщини і клятвені обіцянки «розстріляти» і собаку, і всю мою сім’ю.
Не бажаючи терпіти такі погрози, я зверталася до поліції. Там прийняли мою заяву, але згодом, коли я отримала звідти відповідь, то у ній прочитала, що у словах і діях сусіда немає загрози моєму життю і здоров’ю»… (Копію заяви і відповідь правоохоронців наша читачка також додала разом з іншими паперами – Прим.ред.).

Це була лише мала частина всіх кривд, яких начебто зазнали пані Ніна, її родина та собака. У її листі на чотирьох сторінках дрібним шрифтом докладно розповідалося, як вона ходила по різних інстанціях, шукаючи управи на кривдника, та все безрезультатно. А їй мстив за це сусіда-старший будинку, котрий нібито з усіма в змові, а тому ніхто не хоче призвати його до порядку. Наприклад, за словами Ніни Сергіївни, Володимир одного разу навмисне влаштував коротке замикання у електрощиті на сходовому майданчику і цим спалив автоматичний вимикач та знеструмив її квартиру. А вона навіть встигла побачити у дверне вічко, як мстивий сусід, спричинивши аварію, сховався поспіхом у чужій квартирі навпроти… І подібних випадків – слухати-не переслухати. Одним словом, з розповіді вимальовувався не старший будинку, а справжній тиран, деспот, глитай, з яким навіть поліція не хоче зв’язуватися, не те що працівники ЖЕКу чи ще хто інший. Такий запросто всіх перестріляє, а потім ще й молотком перетовче, якщо розсердиться, і ніхто йому не указ…
Отож працівнику редакції довелося взятися за справу всерйоз. Для початку – зустрітися з самим Володимиром. Зателефонував йому, і на диво, він легко погодився на розмову.
Всупереч очікуванням, при зустрічі Володимир зовсім не справляв враження Шрека, Циклопа, а тим більше – Фредді Крюгера. На вигляд – звичайний трудяга, у робочій спецівці та з закіптюженими руками (якраз саме варив до під’їздових дверей завіси). Розмовляє спокійно, дещо знервувався лише тоді, коли мова зайшла про його сусідку. Каже, це вона його «дістає» своїми нападками, не дає нічого робити, всюди скаржиться, хоча ніякого успіху це їй не приносить. А вся причина криється у тому, що чоловік Ніни давно, кілька років тому, начебто дуже хотів бути старшим будинку, та громада вирішила по-своєму, доручивши цю невдячну справу саме Володимиру. Той погодився і взявся за справу по-хазяйськи: з дозволу комунальників і мешканців будинку облаштував у підвалі майстерню, де переважно самотужки виконує різні потрібні для будинку роботи. Щодо собаки Ніни – він справді проти, щоб таких розмірів пес жив у його під’їзді. Володимир вважає його небезпечним: «Ви бачили того ротвейлера? Він такий здоровенний, що Ніна сама з ним не справляється, собака тягає її за поводок по всьому двору. І це тільки недавно вона стала виводити його на повідку, коли я та інші жителі, які непокояться за своїх дітей та онуків, стали цього вимагати. Собака злий, не слухається хазяйки, отож його бояться навіть коли він у наморднику. Адже двір у нас, як бачите, зовсім невеликий, дітям з таким «вовком» розминутися тут ніде. Крім того, оцей постійний собачий запах у під’їзді – він не тільки мені докучає».
Всі інші претензії – погрози на адресу родини Ніни, спалений автомат у щитку, навмисне дратування собаки – він категорично відкидає, вважаючи їх наклепом з метою переобрання його з «посади» старшого будинку та заволодіння Ніною омріяним підвалом…
Кореспонденту довелося після цього дізнатися «думку народу». Так би мовити, таємним опитуванням, без відома Володимира. Як не дивно, всі опитані мешканці, хоча й дехто чомусь пошепки, але хвалили саме «тирана». Вони вважають, що кращого господарника, ніж їхній старший, і бажати гріх. Схвальної думки, до речі, про старшого будинку Володимира і керівництво «Житлогоспу». Зате дехто з мешканців не надто підтримує пані Ніну, вважаючи її дії особистою неприязню і нічим іншим. Між іншим, у даній трипід’їздній 9-поверхівці живуть ще дві домашні собаки невеликих розмірів: «Ми зовсім не проти них, бо ці цуцики нікому не становлять загрози, їх не видно і не чути. А цього лютого вовкодава розміром з теля ми просто боїмося. Нам доводиться щодня зустрічатися з ним на східцях», – казали люди.
На завершення автор цих рядків влаштував очну ставку скаржниці з її нібито кривдником. Що цікаво, навіть такий перевірений прийом великої користі не приніс: дивлячись один одному прямо у вічі, обидві сторони стояли на своєму. Ніна спокійно, з посмішкою повторила всі свої звинувачення, а Володимир знервовано, на дещо підвищених тонах їх заперечував та у свою чергу звинувачував сусідку в наклепі. Навіть покликав у свідки сусіда з квартири навпроти, до якого, за словами Ніни, він начебто ховався після зловмисного спалення щитка і знеструмлення її квартири. Сусід запевнив: це вигадка, нічого подібного не було…
Але Ніна Сергіївна, за її словами, здаватися не збирається: так само спокійно, з посмішкою, запевняє, що шукатиме правди у депутатів, у міської влади та в судах.

О.Іванченко

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11