Окт
1

        Кажуть, пусте заняття – рахувати гроші у чужій кишені. Але дії наших можновладців знову й знову схиляють нас до цього… Черговим приводом стало ось це повідомлення ЗМІ. Нещодавно Верховна Рада України відхилила проект закону №4316 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» (стосовно соціальних виплат)». За його прийняття у першому читанні проголосували лише 163 депутати при 226 необхідних.

       Документ був розроблений нардепами від ВО «Батьківщина» і ним пропонувалося:

    —  підвищити в середньому за 2016 рік розміри прожиткових мінімумів, мінімальних заробітної плати і пенсії на 5% ;

      —  збільшити з 85% до 100% обрахування прожиткового мінімуму при призначенні допомоги на дітей для малозабезпечених сімей;

   —  врахувати витрати на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах тільки в обласних бюджетах та бюджеті м.Києва;

   — зменшити доходи в результаті відміни оподаткування податком на доходи фізичних осіб пенсійних виплат;

   — збільшити витрати на пенсійні виплати в результаті відміни зменшення пенсій на 15 відсотків для працюючих пенсіонерів і провести одноразове підвищення пенсійних виплат з березня 2016 року;

    — збільшити витрати на медикаменти та науково-дослідні роботи, технічні засоби реабілітації інвалідів, реабілітацію інвалідів.

    Коментуючи в інтерв’ю ЗМІ провальне голосування законопроекту, лідер «Батьківщини» Ю.Тимошенко відзначила, що «цей закон сьогодні знищений, оскільки уряд не планує ні копійки добавляти людям, не збирається чесно вести себе з Держбюджетом, не хоче взагалі нічого міняти, а планує і надалі здійснювати корупцію на бюджетних коштах».

    Нагадаємо: 18 травня цього року Верховна Рада прийняла закон «Про внесення змін до закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік (стосовно соціальних стандартів і обсягів субвенцій на надання пільг і житлових субсидій)», яким запланувала підвищення соціальних стандартів з 1 грудня 2016 року. На даний час «мінімалка» в Україні становить 1450 гривень, з 1 грудня цього року вона має зрости до 1550 гривень. Тобто соціальні стандарти у кращому випадку підвищуються раз чи два на рік всього на якісь жалюгідні одиниці відсотків, але подається це під такі громогласні звуки фанфар… Мовляв, навіть у цій скрутній економічній ситуації ми, влада, знаходимо можливість!

    Отож як тут не пригадати і ось таке: Володимир Гройсман одним із перших своїх розпоряджень на посту спікера Верховної Ради з 15 квітня 2016 року підняв зарплату народним депутатам не на якісь там 5-8 відсотків, а з 6400 гривень відразу до 17650. Справді, чого там розмінюватися на дрібниці! І це не враховуючи депутатських додаткових нарахувань до зарплати на оздоровлення, на оплату житла у столиці, на проживання у ній («добові»), на канцтовари, на проїзд у столичному транспорті, на… Втім, достатньо, не будемо продовжувати. І так уже сума набігає разом далеко за 20 тисяч. Збільшується також фонд оплати праці помічників депутата з 12500 гривень до 25 тисяч. Помічників кожен «слуга народу» з квітня місяця цього року може мати вже не чотири, як було раніше, а чомусь п’ять. Аргументація такого мало не 200-відсоткового збільшення зарплатні простого нардепа була теж простою, як олівець: «щоб зменшити корупційні ризики». І що цікаво, з гройсманівським розпорядженням дружненько погодилися тоді і коаліція, і опозиція. Ніхто нікого не тягав за чуба і за барки, депутатська одностайність просто радувала око… Не треба овацій, як сказав би відомий літе- ратурний герой.

    Чому ми знову згадали про це? Бо «жаба давить»? Та ні, такими відверто аморальними рішеннями влади загалом нікого з нас уже не здивуєш. Тільки тоді не зовсім зрозуміло: а хто, власне, у нас влада? Якщо згідно з усіма законодавчими нормами, носієм влади є народ, то чому його мінімальні прожиткові кошти у 12 разів (тобто на 1100 відсотків!) різняться від «мінімалки» народних обранців? Справді, невдячна це справа – рахувати чужі гроші разом з чужими відсотками…

     Для довідки: у таких розвинених європейських країнах, як Великобританія, Бельгія, Франція (за приклад взято навмання першіліпші держави), середня заробітна плата найманих працівників відрізняється від зарплатні депутатів їхніх парламентів лише у 2-2,5 раза, приблизно у стільки ж разів більше отримує член Конгресу США, ніж його середньостатистичний співвітчизник. А співвідношення зарплат «народних обранців» і простого народу в десятки разів (як у нас) характерне хіба що для таких держав, як Зімбабве, Уганда та їм подібних країн «третього світу» з відповідним рівнем економіки, де «демократичні» диктатори самі собі малюють такі цифри особистих статків, які їхня душа забажає. Здається, ми трохи промахнулися з метою – насправді не в Євросоюз прямуємо, а в «бананові республіки»?

О.Наріжний

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11