22.01
2018

       Сумна історія

    Олексій Андрійович звик довіряти людям. Не те щоб у нього занадто легковірна вдача – зовсім ні: маючи такий величезний життєвий досвід і стаж роботи (вдумайтесь!) 68 років, значна частина якого – на керівних посадах, пан Олексій вважає, що достатньо розбирається в людях. Та разом з тим він не втратив почуття оптимістичного світосприйняття, яке, можливо, певною мірою і зіграло з ним цей злий жарт…


    Шанований керівник

  Житель Олександрії, наш співрозмовник закінчив свою трудову кар’єру начальником одного з управлінь об’єднання (а потім холдингу) «Олександріявугілля», яке очолював багато років. Управління фактично до самого кінця існування холдингу було могутнім та успішним: у кращі часи в ньому трудилися понад 300 працівників, воно обслуговувало практично всі підрозділи об’єднання вугільників, а також виконувало різноманітні роботи на договірних умовах і поза сферою діяльності холдингу. Розпалося воно останнім з усіх підрозділів, коли триматися вже не було на чому і за що. «Капітан» цього корабля залишив його останнім.

    «Коли за вказівкою «зверху», на початку двохтисячних років, надійшла команда від тодішнього заїжджого гендиректора холдингу Лисенка розбирати і різати на металобрухт все, що ще залишалося з технологічного обладнання в управлінні, та вивозити з міста, я сказав, що не буду брати в цьому участі й написав заяву про звільнення. Звичайно, я важко переніс розпуск колективу фахівців, з яким пропрацював не одне десятиліття, знаходив з людьми порозуміння і ніколи не мав жодних доган від вищого керівництва», – пригадує Олексій Андрійович. Він з важкою душею пішов на давно заслужену пенсію за віком, і таке завершення, напевно, не найкращим чином відбилося на його здоров’ї. Далі хвороби тільки прогресували, і Олексій Андрійович, як міг, намагався з ними боротися самотужки, оскільки проживає сам-один у своїй квартирі.

   Хворий і ошуканий

  Це була, так би мовити, приказка. Розповідь наша насправді про інше. Нещодавно до самотньої хворої людини завітали дві жінки: одна на вигляд років сорока, інша – значно молодша. Олексій Андрійович, з трудом дошкутильгавши за допомогою ходунків (майже не слухалися ноги) до дверей, впустив гостей.

  Вони представилися працівницями якогось фонду і сказали, що принесли пенсіонеру, проживаючому тут, нараховану державою доплату – півтори тисячі гривень. Мовляв, треба лише розписатись у відомості за отримання і… принести здачу, бо у них крупні купюри.

   «Я пішов до кімнати за грошима, після чого запросив на кухню старшу з жінок, щоб за столом поставити підпис у їхніх паперах. І кажу: «Нехай же і ваша напарниця зайде, чого вона буде стояти у коридорі». Старша жінка, з якою я розмовляв, говорить: «Зараз я піду покличу її». Вийшла у передпокій і… не повернулася. Звісно, поки я дошкутильгав із кухні подивитися, що там з ними, їх вже й слід прохолонув. А після їхнього візиту я виявив, що з шухляди моєї шафи зникли всі сім тисяч гривень, які я зберігав вдома», – каже наш співрозмовник.

   Звичайно, він викликав поліцію, написав відповідну заяву. Оперативники, прийнявши її, не стримували здивування: «Як же ви, досвідчена людина, могли отак повірити шахрайкам?!»

    А пан Олексій і сам не може цього зрозуміти. До речі, він спочатку був проти, щоб про цей випадок розповідати у газеті: «Сам винний. До того ж, добре, що все закінчилося хоча б так. Могли б просто дати мені по голові, і все. Адже мені, інваліду, багато не треба… А аферистки – нехай собі їдять. Все одно кара їх колись наздожене», – каже Олексій Андрійович.

   Та все ж, незважаючи на ось таке філософське сприйняття, цей випадок не минув безслідно для пенсіонера: після цього у нього зовсім відібрало ноги. «Зараз я вже не встаю з ліжка. І дуже дякую працівникам терцентру, які доглядають мене, та їхньому керівнику Олексію Болілому. Якби не вони, як би я взагалі жив?» – говорить самотній чоловік.

   …Кажуть, у злодійському середовищі існує такий собі «кодекс честі», згідно з яким обкрадати знедолених людей, калік тощо вважається недопустимим і не гідним злодія. Виходить, ці двоє покидьків у спідницях, які «спеціалізуються» саме на таких хворих, похилого віку, самотніх і беззахисних людях, опустилися нижче всіх «планок» і умовних у кримінальному середовищі меж…

О.Колмаков

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11
Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень