Проблеми олександрійського онкодиспансеру: звідки все почалося і куди рухатись далі?

Наприкінці минулого року значний сус-пільний резонанс мали реорганізаційні заходи стосовно оптимізації (простіше – закриття) олександрійського онкологічного диспансеру, а також і реорганізація ще двох диспансерів, розташованих у місті. При цьому значна частина обурених відгуків у соцмережах та в усних обговорюваннях жителів міста спрямовувалась у бік міської влади: мовляв, чому вона це зробила (допустила)? Чому такі заклади, як спочатку протитуберкульозний диспансер, наркодиспансер, шкірвендиспансер і в кінцевому підсумку – онкодиспансер були закриті? Але попри всі намагання пояснити, що дані медичні заклади підпорядковані зовсім не Олександрійській міськраді, а Кіровоградській обласній раді, багато хто все одно залишився твердо переконаним, що міська влада може все: хоче – відкриває лікарні, а хоче – закриває їх без жалю і сумнівів…
Чергову спробу з трибуни донести до громади справжню причину зробив на недавній сесії депутат, медичний працівник за професією, голова постійної комісії міської ради з питань охорони здоров’я, материнства, дитинства, соціального захисту населення Олег Носов. Зокрема він сказав таке:

«Насправді ідеї закрити олександрійський онкодиспансер з’явилися на вищих рівнях державної влади ще з 2013 року. 2021-й рік: завдяки міському голові Сергію Кузьменку онкодиспансер не був закритий при його особистому сприянні і роботі з депутатами Кіровоградської обласної ради. Тому ми ще функціонували і працювали. 2022-й пройшов так само, як і попередній, за сприяння президента України щодо підтримки кадрового потенціалу медичних працівників. 2023-й рік. Уже все пішло зовсім інакше. На жаль, з усіх вимог Національної служби здоров’я України, які, на мій погляд, для української медицини взагалі неприйнятні, ми не змогли виконати жодної. В першу чергу – це кадровий склад. По-друге, Національна служба не бачить онкодиспансер, як окремий заклад для надання третинної медичної допомоги без таких напрямків, як хіміотерапевтична і радіологічна допомоги. Працювати вже тоді було неможливо. Якби була хоч якась «соломина» для порятунку закладу як третинної допомоги, повірте, ми б не пропустили можливості скористатися нею. Але такого шансу не знайшлося: по-перше, працювати немає кому, по-друге, цю роботу НСЗУ не оплачує»…
Оскільки такі короткі тези фахівця Олега Носова (який, до речі, з січня 2024 року призначений головою комісії з припинення юридичної особи – комунального некомерційного підприємства «Олександрійський онкологічний диспансер Кіровоградської обласної ради» у зв’язку з реорганізацією шляхом приєднання до КНП «Олександрійська психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради») можуть бути не зовсім зрозумілими пересічному жителю наших міста чи району, ми попросили «розшифрувати» деякі з означених ним речей. Далі – коментар Олега Носова:
«Процес був запущений ще при попередній владі тодішнім міністром охорони здоров’я Уляною Супрун, коли вирішили «зробити медицину кращою». Тобто відійти повністю від радянської системи медицини Семашка, тієї, що була, між іншим, визнана світовим товариством охорони здоров’я однією з найкращих у світі, але яка потребує дуже великих капіталовкладень. Тому, починаючи з 2013 року, диспансери в Олександрії весь час хотіли закрити. Перша причина завжди одна: у держави немає грошей. Свого часу онкодиспансер відносився до Олександрійської міської ради, але потім рішенням Міністерства охорони здоров’я третинна меддопомога, яка надавалася, була передана в обласне підпорядкування. Фінансове навантаження для міста таким чином зменшили, а для області – збільшили. З цього і почалися всі проблеми для міста. А також з того моменту, коли запрацювала «реформа П.Порошенка і У.Супрун», як ми її називаємо (до речі, за неї проголосували народні депутати за умови, що на охорону здоров’я виділятиметься не менше ніж 5% ВВП держави). При цьому були розроблені вимоги надання медичної допомоги і відповідно – методика фінансування цих послуг. Що ми отримали в результаті цієї реформи? Жодного року обіцяні 5% ВВП на медицину виділені не були. А з початком широкомасштабної російської агресії ми про бюджет воюючої України взагалі мовчимо з очевидних причин…
А тепер повернемося до Олександрії. Ті вимоги для фінансування, які прописує Національна служба здоров’я України, підходять, скажімо, для британської системи охорони здоров’я, медицини Сполучених Штатів, австралійської системи тощо. Тобто взято звідти те, що найкраще і найдорожче. Але ж медицина в США вважається хоча і не найкращою у світі, зате однією з найдорожчих, і на неї вони виділяють з їхнього держбюджету величезні кошти, які з нашими українськими взагалі порівнювати не можна! В результаті у нас державного фінансування весь час бракує, разом з тим НСЗУ вимагає такі речі, які ми виконати не можемо. Наприклад, кажуть: у вас у диспансері повинно бути сучасне радіологічне обладнання з такими-то доповненнями. А його ціна, щоб придбати і встановити, – близько 100 мільйонів гривень! І в операційній теж повинно бути обладнання, скажімо, як у найкращій американській клініці. Але гроші на це ні держбюджет, ні Національна служба не дають! А переклали все на місцеву владу (міську або обласну). Обласна влада і раніше не бачила сенсу платити більше, а зараз – і поготів. Свого часу ми обладнали найнеобхіднішим олександрійський диспансер, «вибиваючи» це обладнання, де могли і як могли, але ж цього замало. Потім постала проблема з фахівцями і ось це – основне. НСЗУ прописує умови, скільки повинно бути лікарів. Наприклад, для того, щоб просто амбулаторно прийняти людину, в онкодиспансері повинно бути не менше восьми лікарів! Питання: де їх узяти? І це тільки лікарів, а ще медсестри та інші працівники… По стаціонару ще гірші справи: там треба 4 анестезіологи, 4 медсестри-анестезистки, 4 операційні сестри – а у нас їх усього 8 на всю хірургічну службу міста, я вже не кажу про онкохірургів, яких було три, а тепер залишилося два (один з них – я, інша – Ірина Корнілова). Тобто це вузька, складна спеціальність. Хоча з реальної точки зору на місто наче було і достатньо таких спеціалістів, але ж НСЗУ сказала: повинно бути ось так, а інакше ми платити не будемо. І вони справді перестали нам фінансувати практично всі пакети стаціонарних послуг, бо немає у нас стільки спеціалістів. Тобто перша проблема, яка виникла, – це лікарі і медсестри.
Наступне. Є два утворюючих пакети послуг: амбулаторний, на фінансуванні якого далеко не заїдеш, бо НСЗУ вважає, що нічого ці послуги не варті і фінансує їх відповідно – фактично це «копійки». Наприклад, на зарплату 8-ми лікарів виділялося на місяць (на секунду – увага!) трохи більше 17 тис. гривень. Абсурд… А от фінансування другого пакета – хіміотерапевтичного, службою передбачене дуже щедрим: і на закупівлю ліків, і на лікування, і решту на зарплати лікарям. Ще один такий же «жирний» пакет – це радіологія. Передбачалося приблизно в межах від 30 до 60 тисяч гривень на лікування одного пацієнта. А коли у нас працювала радіологія, то було від 15 до 30 пацієнтів на місяць. Але де ж нам узяти 100 мільйонів на радіологічне обладнання, як того вимагає НСЗУ? Наприклад, ось тільки під кінець минулого року в обласному центрі запустили радіологію згідно з вимогами НСЗУ, а до того вони працювали так само на старому апараті. А на зарплати олександрійським лікарям у результаті всього цього коштів немає і ніхто їх платити не збирається. І область платити зарплату Олександрії не хоче: мовляв, ми оплачуємо свою частину (податки, землекористування, комунальні послуги тощо). Отож олександрійський бюджет платить лікарям, а область – ні. Таким чином ми «в штопорі» пішли вниз… Оце і є дві основні причини.
– Ще раз, будь ласка, про міську раду і її стосунок до всього цього…
– Коли у 2021 році в області постало питання оптимізації (тобто – закриття) онкодиспансеру, за абсолютної підтримки міського голови Сергія Кузьменка і олександрійських депутатів в облраді це питання не пройшло. Тому я хочу ще раз подякувати за підтримку міському голові, а також олександрійцям-депутатам Кіровоградської обласної ради, особливо Сергію Коваленку, коли у 2023 році за їхнього сприяння були виплачені всі борги із заробітної плати нашим спеціалістам та заборгованості з усіх інших фінансових розрахунків – це була дуже складна історія. Працювати вже тоді було неможливо. Якби була хоч якась можливість для порятунку онкодиспансеру, як третинної ланки меддопомоги, повірте, ми б її не упустили. Але такого шансу не знайшлося з причин, які я вже назвав. У 2022 році президент Зеленський взагалі заборонив будь-що проводити з лікувальними закладами. Зрозуміло: початок великої війни, але тим не менш робота медперсоналу продовжувала оплачуватися за окремою статтею згідно з встановленими показниками: 20 тис. гривень лікарям і 13,5 тис. – середньому медперсоналу. А в 2023 році все припинилося: ніхто нічого вже не платить.
– Що ми маємо у підсумку на сьогодні?
– Черги на кілька місяців наперед в обласний онкоцентр. Навіть якщо людині потрібно просту довідку – чи на МСЕК, чи просто проконсультуватися, чи зробити відмітку в обхідному листі навпроти графи «онколог», що у неї немає патології. На це раніше йшло 15-20 хвилин. А тепер людині треба лише за цим їхати у Кропивницький, місяць чекати черги… Дещо абсурдні речі маємо, чи не так? Тому, що стосується онкологічної допомоги, – у нас у районі її зараз просто немає. Для регіону, який, на жаль, на перших місцях з онкологічних захворювань у країні, – це катастрофа, і з цим необхідно щось робити, а робити дуже складно…
– Якщо узагальнити все це, куди у такій ситуації хворому чи іншій людині звертатись у разі потреби стосовно онкологічного предмета нашої розмови?
– Спочатку до сімейного лікаря або іншого спеціаліста вторинної допомоги, який може бути по ситуації. Якщо він вважає, що людині потрібна консультація онколога, онкохірурга, онкогінеколога, онкоуролога (тобто вузьких спеціалістів), то він виписує направлення на консультацію. А вона тепер тільки в Кропивницькому. Записатися треба у чергу на прийом (можна телефоном). Черги там зараз дуже великі. Наприклад, до мамолога черга на 2-3 місяці. А якщо в людини вже є злоякісна пухлина? Тоді чекати такий термін – це дуже небезпечно. Людина вимушена звертатись у приватну клініку – а це, будемо відвертими, просто страшенні гроші. Але і приватних онкоклінік у нашому районі немає.
– Яким може бути вихід?
– Бачення міського голови і так само моє – необхідно цю службу якось налагоджувати. Зрозуміло, що на третинному рівні, як було раніше, вже не вийде, то хоча б на вторинній ланці допомоги. Наприклад, якщо говорити про шкірвендиспансер та наркодиспансер – це питання вирішено на рівні вторинної допомоги, тобто лікарі, лабораторія, все обладнання працюють на тому рівні, який і був. А от щодо онкологічої допомоги – так, на жаль, наразі вона в Олександрії та районі не надається. Але в мене ще є сподівання, що як тільки цього року дещо виправиться ситуація із зарплатами медпрацівникам по об’єднаних районній і міській лікарнях і за умови більш-менш сталої оплати від Національної служби здоров’я, то і цю проблему ми якось закриємо на базі наших об’єднаних лікарень.

О.Наріжний