Незламний «Мастіф»

Цьогорічні національні відбіркові змагання з адаптивних видів спорту «Ігри Нескорених» у Львові принесли призове місце 39-річному Сергію Майданюку, жителю Олександрії, юристу, військовому, який у серпні минулого року в результаті поранення втратив нижню кінцівку. Воїн уперше взяв участь в подібних змаганнях і одразу став одним із найкращих.      

Упродовж двох днів на «Іграх Нескорених» 223 учасники – ветерани і військовослужбовці з 24 областей країни – виборювали першість у 9 видах спорту. Сергій Майданюк посів два ІІІ місця: з баскетболу на візках та плаванні, причому І та ІІ місця з плавання посіли бійці, що мають усі кінцівки.
За результатами цього відбору Сергій має високі шанси потрапити до національної збірної, яка восени поїде до Дюссельдорфа на Міжнародні ветеранські змагання Invictus Games. Збірну України в 2023 році будуть представляти 24 спортсмени з числа військовослужбовців та ветеранів війни, які отримали травми, захворювання та поранення під час виконання службових обов’язків у зоні бойових дій.
Треба додати, що 14 травня цього року Майданюк посів 1 місце у нормативі “веслування на тренажерах, 1 хвилина” під час змагань «Київ незламний».
Сам Сергій родом зі Знам’янки, але останні роки проживає в Олександрії, працює адвокатом та є головою ОСББ. На фронт пішов із перших днів війни. Ногу втратив під час прямого контакту з російськими військовими поблизу Донецького аеропорту.
Сергія з позивним «Мастіф» називають безстрашним капітаном з міцними «бубенцями». Він нагороджений Почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

16 серпня минулого року «Мастіф», отримав тяжке поранення. Після сімох операцій довелося ампутувати ногу вище коліна. Але Сергій мужньо бореться за своє здоров’я, займається фізичними вправами, проходить реабілітацію, надає юридичні консультації, бо він ще й кваліфікований юрист, готується до протезування.
У лютому через соціальні мережі звернувся за допомогою до небайдужих громадян та до благодійного фонду «Турбота», щоб зібрати кошти на сучасний протез. Завдячуючи фонду, підприємцям та простим людям, кошти були зібрані, й незабаром Сергій зможе повернутися до таких активних видів спорту, як біг…
У 2002 році Сергій пройшов строкову військову службу, в 2007 році з відзнакою закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, служив на керівних посадах у Сімферопольському прикордонному загоні та прикордонному спецназі, у 2014-2015 роках проходив військову службу по мобілізації у Знам’янському військкоматі, пізніше керував ротою 93-ї бригади ЗСУ.
Коли Майданюк дізнався про повномасштабне вторгнення, миттєво звернувся у військ-комат. Йому дали час відвезти сім’ю (дружина, донька Настя – 6 років, син Дмитро – 2 роки) у безпечне місце. 26 лютого Сергій був уже в Донецьку, а наступного дня приступив до виконання бойових завдань під Донецьким аеропортом.
Підрозділ боронив позиції біля села Опитне, щоб не допустити підступ російських військ до Авдіївки та села Піски.
– Йшли жорстокі бої, в результаті яких із усього батальйону залишилося близько 80 чоловік, – розповідає Сергій. – Щоб не потрапити в оточення, командування дало команду виходити.
Полковник «Щука» і я виводили бійців двома групами. У групі полковника налічувалося 43 бійці, але до наших позицій дісталися лише 17, а ось нам вдалося вийти всім разом з пораненими. Мій бойовий товариш Євген Чайка отримав поранення – йому пробило ногу та порвало сухожилля, але він прикривав нас, рухаючись замикаючим у колоні. Хоч і відставав від нас метрів на 300, але наздоганяв, коли ми зупинялися на відпочинок.
Найважче було йти вночі в темряві, коли не видно перепон під ногами, проте першу ніч ми взагалі не спали, зупинялися тільки на короткі привали. Лише коли відійшли на безпечну відстань, зупинилися у лісі та розпалили багаття, щоб зігрітися – температура повітря того дня була до мінус 17 градусів. Загалом за два дні вдалося пройти непоміченими 55 кілометрів.
Виснажені, голодні, без води та їжі, ми були раді знайденому в лісосмузі пакету з копченою куркою та баклажці води. Дорогою в одному з сіл місцева бабуся винесла нам шматок сала, яєць та хліба.
Нарешті дісталися села Новомайорське, на краю якого і заночували в якійсь хатинці. Хто ж знав, що у селі в цей час знаходилося понад 200 російських бойовиків! Якась сила відвела нас від смертельної зустрічі з ворогом. Так ми всією командою неушкоджені дісталися своїх позицій.
Ногу капітан «Мастіф» втратив під час бою поблизу Донецького аеропорту.
– Вагнерівці прорвали сусідні позиції і зайшли нам з лівого флангу, – продовжує Сергій. – Ми опинилися приблизно у 15 метрах від ворога. Ось тут я й отримав перше влучання кулею калібра 7,62 мм. Влучання у бронежилет був такої сили, що я впав на коліна, але зумів піднятися та продовжувати керувати підрозділом. Цей бій тривав годин п’ять, у якому ми втратили двох бійців. Четверо пропали безвісти, багато хто з хлопців отримав різні поранення. Проте і вагнерівців ми добряче пошматали.
Коли поруч зі мною розірвалася міна, її уламком мені перебило судини, артерію та сухожилля. Наклавши турнікет, я лежав зі зброєю в руках і чекав, хто перший до нас дістанеться – ворог чи наші. Нічого не залишалося, як попрощатися з життям та приготувати останню гранату – в полон здаватися я не збирався…
Поруч лежали ще двоє наших бійців – одному вибило очі, іншому перебило обидві ноги. Ми лежали і не рухалися, бо над нами літав безпілотник. Через щільні обстріли нас змогли забрати лише через годину. Мене більше кілометра вів контрактник Дімон. Його автомат був пошкоджений, тож я йому подарував свій автомат з потужним глушником та дороговартісною оптикою. Я розумів, що йому він потрібніший, бо на мене чекає нелегке і довге лікування.
Незважаючи на всі спроби лікарів, після півтори доби їхньої боротьби за мою ногу, кінцівку все ж таки довелося ампутувати…
Проте капітан «Мастіф» не здався і продовжує боротьбу на інших фронтах. Як сказав Сергію Майданюку у своєму привітанні з перемогою на «Іграх Нескорених» міський голова Сергій Кузьменко, саме завдяки стійкості, мужності й відвазі таких людей, ми й здобудемо перемогу на війні. Вони надихають нас своїм прикладом!
В. Петренко