7 ознак ніщебродства, або Бідняцьке мислення

«Я вже втомилася він постійного браку грошей. Живу одна. Зарплата 8 тисяч гривень. Відчуваю себе абсолютною злиднею. Грошей не вистачає навіть на їжу, ледве можу раз на півроку дозволити собі кофту або чоботи. Не розумію, як інші люди купують собі машини, квартири в іпотеку беруть, – скаржиться знайома. – Моя двоюрідна сестра працює вчителькою, але у них є машина і куплена в іпотеку трьошка. Її батьки можуть спокійно допомогти з виплатою, дати тисяч 50-60. Для мене це просто нереальна сума. Спонсорів і багатих родичів у мене немає. Скажіть, це лікується? Можна якось перестати бути злиднею? Скільки себе пам’ятаю, батьки все життя так жили, хоча й працювали обидва. Ніколи не могли собі дозволити хороший ремонт або поїздку на море».
Таке враження, що ніщебродство (ніщеброд – сленгове молодіжне слівце, означає особу, не здатну заробити на дорогі забаганки в силу своєї ліні чи бездарності) передається у спадщину, і деякі люди з дитинства запрограмовані бути зубожілими. У чому ж справа?

Спогади про будинок Соболєва

Колись цей будинок був окрасою нашого міста. Він був розташований на місці п’ятиповерхівки навпроти сучасного Головпоштамту. Масивні різьблені двері, високі стелі з ліпниною, мармурові сходи, підлога з візерунковими кахлями всередині, і балкони та куранти на фасаді – таким запам’ятався будинок купця Соболєва тим, хто бачив його на власні очі.

Сказитися можна…

З повідомлення українських ЗМІ: «На Вінниччині лише за останній рік кількість зареєстрованих випадків захворювання на сказ серед тварин, порівняно з минулим роком, зросла вдвічі. Як наслідок – там нещодавно від сказу померла людина, яку перед цим інфікувала укусом домашня кішка. Смертельний випадок стався у Вінницькій області вперше за останні 15 років»… А який стан справ щодо цієї дуже небезпечної хвороби на Олександрійщині і чи не вплинула війна на державний контроль за ситуацією з протидії поширенню сказу? З таким запитанням ми звернулися до начальника Олександрійської районної державної лікарні ветеринарної медицини Станіслава Лум’яника. Як виявилося з подальшої розмови, дана ситуація в нашому районі насправді виявилася доволі серйозною…

25 листопада – День пам’яті жертв Голодоморів

Ці розповіді зберігаються у шкільному музеї гімназії №8. У 2007 році їх записала і зібрала педагог-організатор Любов Карпова. Вона опитувала старожилів міста, які постраждали від Голодомору 1932-1933 років. Під кожною розповіддю – підпис оповідача як підтвердження правдивості написаного. Сьогодні цих свідків страшних часів уже немає серед нас. Але їхні документальні свідчення будуть вражати ще не одне покоління українців.