Ноя
2

З вовками жити…

Рубрика: Новости. Автор: Lena

     З настанням осені, а особливо – осінніх похолодань жителі Олександрійського району зіткнулися з такою небезпекою, як поява вовків у межах сільських населених пунктів. Наскільки загрозливою є ця ситуація, ми запитали у керівника Олександрійської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок Володимира Гордового. Наш співрозмовник підтвердив: поодинокі повідомлення жителів району про вовчі набіги на селянські господарства справді є.

  – У зв’язку з цим олександрійські мисливці-члени товариства отримали в Кіровоградському обласному управлінні лісового та мисливського господарства спеціальний дозвіл на відстріл хижака, – говорити очільник районних мисливців. У нашій місцевості вовки – не така вже й дивина. Минулого року, наприклад, у районі також були напади вовків як на диких, так і на домашніх тварин, і наші мисливці проводили їх відстріл. Згідно з дозволом, ми тоді здобули 16 особин.

   А вже протягом дев’яти місяців поточного року вполювали 9 вовків на територіях Попельнас-того, Нової Праги, Войнівки, Протопопівки. Поблизу села Щасливого минулої зими хлопці відразу двох вовчиць застрелили завдяки тому, що вийшли після сильного снігопаду на снігоході.

    Ми також тримаємо зв’язок з сільськими господарствами, де зараз ведеться збір пізніх зернових, соняшнику, і знайомі комбайнери поки що не помічали на полях вовків. Зате минулого тижня мені телефонував голова первинного мисливського колективу Червоної Кам’янки і повідомив: прямо вранці на околицю села зайшли вовки і задерли чотири домашні кози. Раніше був схожий випадок і в Добрій Надії – так само у крайній двір села забрели сірі хижаки і в місцевої бабусі загризли теля…

   У зв’зку з цим у межах мисливських угідь ми запланували щотижневі рейди і вже навіть їх проводили. Але загалом на даний момент черговий відстріл вовків ще тільки готується, тому що фермерськими господарствами не зібрані з полів кукурудза, соняшник, що надає можливість хижаку легко у них ховатися. Крім того, дерева тільки зараз почали скидати листя, і це також досі дозволяло звіру без труднощів знайти схованку у лісосмугах і лісових чагарниках. Отож під час уже проведених рейдів виявити вовчі лігва поки що не вдавалося з цих же причин. Крім того, говорити про стале перебування вовка у якійсь одній місцевості не доводиться – ця тварина може за добу у пошуках їжі долати відстані до вісімдесяти кілометрів. А зазвичай вовки полюбляють місця у чагарникових заростях десь на територіях колишніх вугільних розрізів тощо, де ймовірність появи людей дуже мала.

   Звісно, хижак завдає дуже великої шкоди і людям, і навколишній природі, адже не гидує нічим – ні дикою живністю, ні свійською; може їсти навіть собак. Заєць від нього не втече: якщо вовк підняв його, то вже не далі, як за сто метрів вухатий неминуче стане здобиччю вовка. У цьому році неподалік Пролетарки був випадок: переходила лосиха місцеві угіддя (лосі у нас не живуть, але іноді перетинають територію Олександрійщини), а її назирці супроводжують два вовки. Вона їх нажене, вони ж через деякий час знову з’являються неподалік. Було видно, що лосиха незабаром отелиться, але якщо поблизу вовки, то навряд чи вона врятує своє теля…

  – Чи становить вовк загрозу безпосередньо людині у наших умовах?

 – Нещодавно один чоловік розповідав мені, що мав зустріч із цим звіром. Їхала собі людина на мопеді степовою дорогою, кукурудзяними полями. Раптом попереду, десь менш ніж за сотню метрів, з кукурудзи вийшов вовк, неквапливо перейшов дорогу і зник у рослинній гущавині. Він не звернув ніякої уваги на людину, але можна здогадатися, що чоловікові стало не по собі від такої зустрічі. Взагалі в Україні відомо мало випадків нападу вовків на людей, але все одно трапляється і таке: наприклад, минулого року в Житомирській області вовк «порізав» чоловіка. Слово «порізав» цілком підходить, якщо поглянути ось на ці вовчі зубки (на стіні у робочому кабінеті Володимира Климовича красується розкішне чучело вовчої голови зі страхітливо роззявленою пащею. – Прим. авт.).

  – Це був дорослий звір, – пояснює Володимир Гордовий. – Років 3-4 віком, взяли ми їх відразу двох у березні минулого року. Взагалі люди тоді ще напередодні нашої вилазки бачили три особини – двох вовків і вовчицю, але ми наступного дня натрапили лише на двох вовків, вовчиця, певно, встигла десь сховатись. Один наш хлопчина пішов їм навперейми, і вовки повернули прямо на двох стрільців, які спрацювали дуже вдало. Хижаки виявилися великими і сильними. Слід сказати, вони, видно, перезимували добре – не худі були. Ця «братія» зокрема повирізала багато диких кіз і не тільки. Одного разу, вже цієї осені, ми зустрічали дику свиню з виводком із шести поросят. Вони ще смугасті були, тобто маленькі. До речі, диких кабанів на Олександрійщині дуже мало. Пізніше я наткнувся у полі на свинячі сліди і поряд з ними – вовчі. Вовків було троє дорослих. А вже зовсім недавно, після дощів ми з мисливцями знову бачили ту саму свиню, тільки поросят з нею залишилося лише троє – схоже, вовки «пасли» сімейство і трьох поросят уже підібрали… Отже, з цим хижаком доводиться боротися, і мисливці Олександрійщини, яких зараз налічується у нашій організації 621 особа, досі з цим завданням справлялися. Сподіваємося, що так буде і надалі.

    Від редакції: про результати такої боротьби ми повідомимо у наступних випусках «ОТ».

О.Іванченко

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11