Авг
5

Ми розпочинаємо нову рубрику, в якій будемо друкувати думки представників територіальної громади стосовно перейменування вулиць. Запрошуємо олександрійців до дискусії. Висловлюйте свої пропозиції, обґрунтовуйте їх, пропонуйте нові (або старі, історичні) назви наших вулиць, мікрорайонів, площ, парків та скверів.

А поки що надаємо слово давньому другу нашої редакції, постійному дописувачу, колишньому директору Олександрійського рудоремонтного заводу, досліднику – краєзнавцю Віталію Куропятнику:

«Павло Пилипович Чаговець народився у 1920 році у Харківській області, у російськомовній частині України. Але він, як і всі його рідні, щиро любив українську мову і лише нею розмовляв усе життя.

Його покоління було майже повністю знищено у Другій світовій війні, а він, пройшовши крізь кошмари цієї м’ясорубки, вижив. Поранений молодий морський піхотинець потрапив у полон, за спробу втечі був розстріляний, але куля пройшла поряд із серцем. З-під тіл загиблих товаришів його витягнула проста білоруська селянка, виходила та через зв’язкових доправила до партизанів, де він брав активну участь у боротьбі проти фашистів.

За станом здоров’я Павло Чаговець отримав інвалідність, був демобілізований, успішно закінчив гірничий інститут. Після війни він знайшов свою рятівницю і потім на її рахунок перечислив усю свою пенсію інваліда війни.

Павло Пилипович усе своє життя займався відбудовою гірничих підприємств, у тому числі в нашому регіоні. Молодий інженер працював на відповідальних посадах. В Олександрії був головним інженером дирекції будівельних підприємств та дирекції з будівництва виробничого об’єднання «Олександріявугілля». Він узяв на себе рішення інженерних питань, тісно пов’язаних з економічними проблемами. Будь-які питання з будівництва гірничих підприємств нашого регіону не вирішувалися без його безпосередньої участі та керівництва. Рішучий, сповнений нових ідей, він поступово перейшов до розвитку не тільки підприємств, а й усієї інфраструктури міста і району, переважно за рахунок величезних коштів, виділених на відбудову вугільної галузі.

На це Павло Чаговець отримав дозвіл керівництва міста і об’єднання «Олександріявугілля». Він легко знаходив спільну мову з керівниками різних державних установ не лише у Києві, а й у Москві – у великій мірі завдяки своїй артистичності. Павло Пилипович умів вдало виконувати роль простого українця, часто входив до високих кабінетів у кирзових чоботях. Його з усмішкою називали «щирим українцем». Але за його щирістю приховувалися таємні плани, він тонко вів дипломатичну стратегію, щоб досягти своєї мети.

Завівши зв’язки із закладами архітектури, культури, зі скульпторами, він залучив кращих спеціалістів, разом з якими почав розробляти плани перебудови та відродження провінційного містечка. Насамперед був розроблений новий Генеральний план міста, у якому з’явилися нові проспекти, вулиці, площі та сквери. У галузі транспортного сполучення планувалася організація на той час прогресивного трамвайного перевезення.

Передбачалася розбудова міста окремими мікрорайонами з усією інфраструктурою, необхідною для життя простих людей. В Олександрії виростали висотні будівлі з прибудовами для бібліотек, магазинів, соціальних закладів. Нашому місту не дозволялося мати деякі установи, які не відповідали його статусу. Доводилося приховувати їхнє справжнє призначення під час складання кошторису при будівництві за рахунок розвитку вугільної промисловості. Другий Будинок культури, приміром, був збудований у місті як клуб для робітників шахти «Світлопільської». Один з найбільших плавальних басейнів в Україні – як протипожежний резервуар. То був великий ризик, важко було знаходити порозуміння з контролюючими органами. Та зрештою вихід завжди знаходився – за допомогою місцевої влади та керівництва об’єднання «Олександріявугілля».

Одночасно з розбудовою було вирішено перетворити Олександрію на квітуче місто-сад. На будівлях планувалося зробити великі панно з українським орнаментом. Місця під них можна побачити і зараз. Нас тішать крони каштанів на центральному проспекті міста, квітучі декоративні кущі на головній площі і не лише на ній, посаджені у ті часи. Починаючи від будівництва телевізійної вежі і завершуючи зеленими насадженнями – можна довго перелічувати результати творчої співдружності керівника міста Пилипа Юхимовича Гриценка та інженера-будівельника Павла Пилиповича Чаговця. Про першого нагадує Білий будинок – будівля міської ради, про другого – побудований на місці колишньої в’язниці величний адміністративний корпус об’єднання «Олександріявугіля» (нині перебудований у торговельно-комерційний центр «Гранд Плаза»). Багато намірів Павла Пилиповича залишилися нездійсненними з розпадом Радянського Союзу і усієї вугільної промисловості нашого краю. Сам він виїхав з Олександрії до села Рогівки під Ужгородом, де і помер на 75-му році життя. Завдяки ініціативі та зусиллям його учня і співробітника Сергія Олександровича Замікули на будівлі плавального басейну «Дельфін» встановлені пам’ятні дошки П.Ю.Гриценку та П.П.Чаговцю, найдієвішим будівникам Олександрії. Колись, будучи головою міськвиконкому, С.О.Замікула клопотав про присвоєння П.Чаговцю звання Почесного громадянина міста, але комуністи відмовили, назвавши Павла Пилиповича українським націоналістом.

Так історично склалося, що перший в Олександрії асфальт П.П.Чаговець власноруч поклав на вулиці, названій на честь 50-річчя Жовтня. Кращого варіанту для її перейменування не існує. Вулиця Чаговця – краща подяка від населення будівельнику Олександрії».

Віталій Куропятник

 

, .

комментариев 6

  • алекс пишет:

    Хорошая тема! А может попробуем обойтись без названий в честь кого либо.Все мы свидетели перестановок, которые сотрясают нашу Украину с 1991 года. Вот есть у нас улица Садовая.Мирное, красивое название.И жизнеспособное при любой власти.(Если власть не перейдет к иноверцам(иноземцам)).Может есть смысл называть как раньше — Тенистая, Вишневая.В нашем языке столько красивых слов!А историю сейчас как гулящую девку ставят в разные позы.Где гарантия, что через год, два, пять, не появятся новые исторические герои.И опять тратить на это средства?Ведь кроме табличек это и атласы, и карты, и путеводители.

    Мне нравится! Thumb up +1

    • Helena пишет:

      Вы знаете, мы сегодня тоже в редакции на эту тему говорили и тоже сошлись во мнении, то лучше давать улицам нейтральный названия, которые были бы живы вне зависимости от смены власти. Интересно было бы послушать мнения александрийцев на этот счет. Называть в честь людей, на мой взгляд, рискованно — Чаговца, к примеру, и сейчас уже мало кто помнит, только старое поколение, а через лет десять вообще никто о нем и знать не будет, кроме краеведов. Восстанавливать исторические названия улиц тоже не всегда уместно. Например, улица Луначарского раньше называлась Тюремной, потому что на ней тыла тюрьма. Были у нас улицы Грязная, Санитарная. Кому захочется жить на улице с таким названием? А Садовая — да, красивое название. Если бы еще улица названию соответствовала))).

      Мне нравится! Thumb up +1

  • Сергей пишет:

    Наши переименователи считают, что в Александрии под закон попадает порядка 70 (!) улиц и если их всех оптом переименовать, хоть в Садовые, хоть в Вишневые, вот будет путаница.

    Мне нравится! Thumb up 0

    • Helena пишет:

      Сергей, я думаю, перед выборами никто ничего переименовывать не будет. Потому что потом будет путаница в избирательных списках. Но городу же надо показать, что он исполняет закон.

      Мне нравится! Thumb up 0

  • татьяна пишет:

    А я бы предложила назвать улицу в честь нашего земляка Анатолия Кохана. Отличный детский врач. Активный участник общественной жизни города. Пусть не центральную, но одну из улиц.

    Мне нравится! Thumb up 0

    • Helena пишет:

      Интересное предложение.

      Мне нравится! Thumb up 0

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11