17.06
2018

   Тетяна Солонько все життя мріяла стати лікарем. Вступивши до Полтавського медичного університету, без вагань обрала педіатрію. Хоча їй самій більше подобається називати себе саме дитячим лікарем, а не педіатром. Так склалася шлюбна доля, що Тетяна із Полтавської області, звідки родом, переїхала разом з чоловіком Андрієм до Олександрії. Нині мама двох маленьких донечок працює у дитячому відділенні Олександрійської центральної районної лікарні.


     «Пам’ятаю, коли я була третьокласницею, у мене з’явилася мрія стати лікарем. Однак моя сім’я не мала жодного відношення до медицини. Якось на зустрічі випускників наша вчителька зачитувала дитячі твори, де я писала саме про цю професію. Потім це бажання лише посилювалося, і я впевнено йшла до мети», – розповідає нині дипломований педіатр Тетяна Олексіївна.

   Незважаючи на зайнятість безпосередньо на місці роботи, чимало турбот, пов’язаних із вихованням доньок, лікарка встигає привносити креатив у свою професію – активно веде сторінку у «Фейсбуці» та переписку у «Вайбері». Як розповідає сама, виокремлює для себе найпопулярніші питання батьків, підшукує необхідну інформацію і публікує. «Таким чином дуже зручно розповсюджувати інформацію серед зацікавлених, – розповідає вона. – За мою невеличку практику вже маю цілу низку постійних пацієнтів, думаючих батьків, які готові співпрацювати, черпати нові знання, а не просто з першої нагоди бігти до лікаря за величезним списком медикаментів, а потім з ним же – до аптеки і систематично давати своїй дитині по вісім препаратів на день при звичайному ГРЗ. У кожного спеціаліста свій підхід до лікування. Я на власному досвіді переконалася, що коли дитина хворіє та приймає ліки кілька тижнів, одужувати вона починає, коли я відміняю ті призначення. Тому все частіше доводиться мати справу з батьками, які попередньо телефонують, детально розповідають про симптоми і без паніки починають лікування, іноді навіть і без призначення медичних препаратів. Наприклад, при ГРЗ я не призначаю противірусних препаратів, оскільки в світі немає жодних доказів, що вони діють на віруси. Батьки, які мені довіряють, уже знають, що при температурі треба давати дитині якомога більше пити, понад 38 – збивати дитячими препаратами парацетамолу або ибупрофену, слідкувати за температурою повітря в кімнаті, взимку включати зволожувач повітря, провітрювати кімнату. А ось якщо ефект від прийому парацетамолу або ібупрофену відсутній – тут уже саме час звертатися до лікаря. Нежить найчастіше є проявом саме вірусного захворювання, це захисна функція. По-перше, організм таким чином намагається зупинити інфекцію в носі (не пустити її далі – в горло, в легені), а по-друге, слизова оболонка носа виділяє слиз, який у величезних кількостях містить речовини, що нейтралізують віруси. Головне завдання – не допустити висихання слизу. Якщо слиз висохне – дитина буде дихати ротом, тоді почне висихати слиз в легенях, закупорюючи бронхи, а це одна з головних причин розвитку в них запалення.

   Допомогти і дитині, і собі можна, зволожуючи носові ходи краплями, які роблять слиз рідшим. Найпростіше – застосовувати фізіологічний розчин (є у всіх аптеках). Це звичайна вода з додаванням невеликої кількості солі. Передозувати його неможливо. Неприпустимо використання при звичайному (вірусному) нежитю судинозвужувальних крапель».

    Тетяна Солонько у своїй практиці користується прогресивними підходами, орієнтуючись на нові відкриття і тенденції в доказовій медицині. І найбільше її хвилює сучасна тенденція лікарів до поліпрагмазії – одночасного (нерідко необгрунтованого) призначення безлічі лікарських засобів, особливо призначення антибіотиків дитині з перших днів захворювання на гострі респіраторні вірусні інфекції. Під час перебування у декретній відпустці вона їздила на медичні семінари і тренінги, аби підвищувати свій професійний рівень.

    «Я завжди мамам дітей говорю, щоб згадали власне дитинство. Коли хворіли, які ліки приймали? Тоді ж не було такої кількості медичних препаратів, проте застуди проходили без проблем. Діти зараз не якісь інші, просто батьки часто займаються гіперопікою – туди не стань, того не візьми, одягають вдвічі тепліше, ніж себе, вдома не дозволяють бігати босоніж – лише в шкарпетках, кашлянув на вулиці – все, треба сидіти вдома та інше. Словом, чимало подібних кроків гіперопіки є невиправданими. Точно так, як і надмірне лікування і вишукування хвороб у дитини. Одного разу я була свідком того, що малюк, якого мучив кашель кілька місяців, весь цей час приймав аж три сиропи від кашлю. А коли я їх відмінила, ми з його мамою змінили тактику поведінки – режим прогулянок на свіжому повітрі, режим вживання рідини, хвороба зійшла нанівець. І діти справді часто страждають від не зовсім вірних, а іноді й катастрофічно неправильних кроків батьків», – ділиться досвідом лікар.

    Тетяна Олексіївна зізнається, що любить до безміри усіх своїх пацієнтів. Проблеми кожного з них вона пропускає через себе. Певно, через це має неабияку популярність серед мам маленьких діточок. Її пости і повідомлення у «Фейсбуці» читають, активно обговорюють і щиро дякують. «Ваша щира посмішка і відверта турбота про мою доню – це ознака справжнього лікаря. Спасибі Вам за нові знання. Тепер ми не знаємо, що таке ускладнення від застуди. А лише рік тому ми місяцями лікували нежить і кашель. Ви лікар за покликанням», – написала одна з мам. Певно, це найкраща нагорода за роботу, якій віддаєш серце.

Ірина Кошкіна

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11