Тур Romariodoro у підтримку ЗСУ

Мабуть, немає олександрійця, який хоч раз не зупинився б і не послухав пісні молодого виконавця, що всю весну, літо й осінь радував музикою містян біля фонтану на Соборній площі та в парку Шевченка. Romariodoro (Роман Дорошенко) назвав ці виступи “розвантажувальними п’ятницями”. Послухати музику збиралися сотні перехожих, а донати, зібрані у скриньку, Ромаріо віддавав на потреби ЗСУ.
Зараз він розпочав благодійний тур від продюсерської організації WOLIART PRODUCTION та з ліцензією від “Океана Ельзи”, проте мало кому відомо, що ще кілька років тому Дорошенко не думав про кар’єру музичного виконавця…

– Я закінчив школу № 2, маючи двійки з уроків музики, – розповідає Роман. – Не полюбляв ні уроки співу, ні музики. Тож після школи вступив на факультет менеджменту й бізнесу у Київський університет культури, відомий як “Поплавок”. Поселили мене у гуртожитку, де панувало “царство” культурної богеми – художники, співаки, скульптори та інші представники студентського мистецького прошарку вишу. Звичайно ж, я не міг бути осторонь того, що відбувалося у гуртожитку. Мені просто нічого не залишалося, як “влитися” у колектив і зайнятися творчістю, взявши у руки гітару!
Товариші казали, що у мене добре виходить, тож за першими “трьома акордами” почалася серйозна робота над музичною самоосвітою.
Після закінчення вишу шукав роботу, але за спеціальністю нічого знайти не вдавалося, тож я вирушив за кордон. Мандрував та підробляв, наприклад, у Таїланді персональним гідом. Потім почалася пандемія коронавірусу, кордони закрили, й туристичний бізнес згорнувся.
Маючи намір одружитися, поїхав до Угорщини, щоб заробити на весілля, і працював налаштувальником роботизованого обладнання на заводі “Самсунг”. Одначе, поки я заробляв на весілля та на майбутнє родини, через відстань відносини з нареченою зійшли нанівець, плани перекреслилися, а я повернувся додому. Це було перед самим початком війни. Що робити, чим зайнятися, що взагалі буде далі та як жити? Такі думки не давали спокою.
І ось у травні мені спало на думку дати концерт на підтримку ЗСУ. Вирішили з товаришами організувати його у “Будинку Піщевича”. Чесно кажучи, було страшно, бо не знав, як оточення сприйме саму ідею виступів під час війни. Та ще й репертуар був переважно російськомовний. Проте захід пройшов на “ура”, а нам вдалося зібрати 4 тисячі гривень, які ми передали у благодійний фонд. Разом з цим я зрозумів, що треба міняти репертуар – шукати гарну українську музику. Практика виступів показала, що через заповнення медійного простору контентом російських виконавців у нас утворилася величезна прогалина у вітчизняному шоу-бізнесі, яку зараз немає чим заповнити. Тож я вирішив, що прийшов час починати писати власні пісні. Зараз у розробці є одна з таких, готую її реліз до Нового року…
А влітку я почав виступати у людних місцях Олександрії та збирати кошти на допомогу армії. Також виступав у Києві та інших великих містах країни. Собі лишав тільки на прожиття, а все інше віддавав місцевим благодійним фондам. Паралельно оновлював репертуар, у якому з’явилися пісні “Бумбокса”, Макса Барського та інших українських виконавців.
Восени засновник WOLIART CLUB Ярослав Шаповалов, з яким я співпрацюю та товаришую вже п’ятий рік, запропонував мені допомогти отримати офіційну ліцензію від ТОВ “Суперсиметрія”, яка продюсує “Океан Ельзи”. Після прослуховувань та перемовин мені надали дозвіл на виконання репертуару славно-звісного гурту в межах благодійного туру для зборів коштів на ЗСУ. Організатором заходу виступив WOLIART PRODUCTION. Тур уже йде – ми виступали у Кременчуці, Полтаві, Миргороді, Кропивницькому. Всі зібрані кошти передали в Олександрійський фонд “Моя броня”, організатори фонду власноруч доставляють необхідні речі для ЗСУ прямо на фронт, а
23 грудня з успіхом пройшов виступ і у нашому місті.
Г.Сергєєв