«У житті, як в кіно»: постскриптум після прем’єри

Нещодавно на Першому каналі Суспільного телебачення відбувся показ документального фільму «Хочу стати, як Харлан». Кілька тижнів тому вихід стрічки на екран був анонсований самим «Суспільним», після чого цю новину розповсюдили один за одним чи не всі місцеві ЗМІ. Цілу полосу виділив тоді для публікації в одному з чергових випусків і «Олександрійський тиждень». Причина такого жвавого інтересу цілком зрозуміла: кіно розповідає не лише про знамениту українську фехтувальницю Ольгу Харлан, а й про юних олександрійських спортсменів з місцевої секції фехтування. Для цього знімальна група відвідала Олександрію (в тому числі), де спілкувалася з ними і їхнім тренером та вивчала спортивну «кухню» нашого невеликого міста. Паралельно у фільмі йде «автобіографічна» розповідь самої Ольги. Ці два сюжети змонтовані у стрічці таким чином, що окремі їхні епізоди почергово змінюють один одного, ніби співставляючи головних персонажів фільму – зірку світового фехтування і спортсменку з Олександрії, 14-річну Анну Лосєву та її друзів по зброї. Результатом цієї роботи тривалістю 2 роки чималого творчого колективу із столиці стала документальна стрічка майже 1-годинного хронометражу. Тепер, коли вже відбулася і прем’єра, і повторний показ, спробуємо провести невеликий аналіз цього кіна.

Отже, хто така Ольга Харлан (фільм розпочинається з інтерв’ю, де спортсменка розповідає на камеру про себе)? Напевне, навіть зовсім далекі від фехтування люди хоча б десь, колись звертали увагу на це прізвище, яке ось уже близько 20 років не полишає випуски спортивних новин. Розповідати про шлях і здобутки спортсменки можна стільки, що вистачить на цілу книгу, тому оминемо загальну інформацію, яка є доступною для всіх бажаючих, і сконцентруємося лише на найзнаковіших моментах.
Ольга Геннадіївна Харлан (нар. 4 вересня 1990, м. Миколаїв) – українська фехтувальниця на шаблях. Її «послужний список» просто вражає: учасниця п’ятьох Олімпіад (!), олімпійська чемпіонка 2008 і 2024 років та срібна призерка Олімпійських ігор 2016 року в командній першості, триразова бронзова призерка Олімпійських ігор в індивідуальній першості, шестиразова чемпіонка світу в індивідуальній першості, дворазова чемпіонка світу в командній першості, восьмиразова чемпіонка Європи в індивідуальній першості, двічі чемпіонка Європи в командній першості. Кавалер ордена Свободи, орденів Ярослава Мудрого IV і V ст., повний кавалер орденів «За заслуги» і княгині Ольги. Співробітниця Національної академії СБУ. Членкиня президії Національної федерації фехтування України. Ім’я Ольги Харлан вписане в Міжнародну Залу слави Світової федерації фехтування (FIE).
Тобто за свою спортивну кар’єру Ольга Харлан виборола шість олімпійських медалей (це найбільше серед спортсменів, які коли-небудь представляли Україну), 15 медалей чемпіонатів світу та 20 медалей чемпіонатів Європи, що є рекордом для українських фехтувальників. Також Харлан є чемпіонкою Європейських ігор та двічі чемпіонкою Універсіади, п’ять разів вона перемагала в загальному заліку Кубка світу.
Національний олімпійський комітет України чотири рази визнавав її найкращою спортсменкою року. А ще Харлан 13 разів була визнана найкращою спортсменкою місяця, що теж є рекордом для українських спортсменів. З усього цього величезного переліку я б виділив кілька найбільш помітних подій.
Першою з них можна вважати її участь в Олімпійських іграх-2008 у Пекіні. У фіналі українська команда у складі Ольги Харлан, Олени Хомрової й Ольги Жовнір (вона замінила Галину Пундик, яка виступала у чвертьфіналах і півфіналі) перемогла китайську команду. Це була надзвичайно видовищна боротьба, яка просто закарбувалася в пам’яті тих, хто за нею спостерігав. Господині Олімпіади, китаянки, виявилися дуже сильними суперницями. У трьох, неймовірно напружених поєдинках наші дівчата то відставали на 2-3 очки, то наздоганяли їх, то знову відставали. І ось четвертий, вирішальний поєдинок, на який виходить 18-річна Ольга (це її перша Олімпіада). Драматизм напруження дедалі наростає, трибуни, на яких, звісно ж, майже суцільно китайські уболівальники, ревуть і верещать, несамовито підтримуючи своїх. І ось у такій шаленій обстановці Ользі вдається спочатку зрівняти рахунок, а потім завдати суперниці вирішального удару – 45:44! Таким чином, Ольга Харлан уперше стала олімпійською чемпіонкою. А українська команда – першою командою шаблісток, яка виграла Олімпійські ігри, адже ця дисципліна дебютувала саме в Пекіні. І хоча Ольга Харлан ще й до цього, у своєму юному віці, вже мала вагомі перемоги і нагороди, але саме після пекінської Олімпіади про неї заговорив увесь світ…
27 липня 2023 року О.Харлан на старті особистого турніру на чемпіонаті світу перемогла фехтувальницю з росії під нейтральним статусом Анну Смірнову з розгромним рахунком 15:7 і відмовилась потиснути їй руку після поєдинку, як це заведено правилами. Це мало такий вигляд: коли росіянка попрямувала до Ольги з простягнутою рукою, та замість рукостискання упереджувально виставила вперед клинок шаблі вістрям на суперницю: мовляв, навіть не підходь близько… Такий жест був повною несподіванкою для всіх і викликав справжній фурор серед світової спільноти своєю красномовністю. Але згідно з регламентом Міжнародної федерації фехтування, без рукостискання поєдинок не вважається закінченим, тобто Ольга формально порушила чинний порядок. Та вона після цього жесту спокійно залишила доріжку. Росіянка ж спочатку ошелешено остовпіла від такого «демаршу» суперниці, а потім відмовилася покидати доріжку, вперто залишаючись на ній понад 50 хвилин після поєдинку, і подала протест проти українки через відсутність «прояву поваги». Судді порадились і… відхилили протест Смірнової, але Ользі все ж присудили технічну поразку в наступній стадії, тим самим дискваліфікувавши її з турніру! А це фактично унеможливило в подальшому її участь у майбутній Олімпіаді. Чи знала Ольга, що такий її принциповий проступок матиме дуже погані наслідки, майже поставить «хрест» на продовженні спортивної кар’єри? Звісно ж, знала. «Навіть якби все повторилося, я б все одно ніколи не подала руки представниці країни, яка напала на мою Батьківщину. Нехай би мене знову дискваліфікували», – жорстко відповіла вона потім в інтерв’ю ЗМІ.
А дискваліфікація світової зірки тим часом викликала гучний резонанс у суспільстві: багато хто розцінив це як приховане підігрування країні-агресорці. НОК України звернувся до Міжнародного олімпійського комітету з відповідною заявою. І слід зазначити, в МОК відреагували належним чином (можливо, це було зроблено в тому числі й через обурення суспільства дискваліфікацією спортсменки). 28 липня того ж року президент МОК Томас Бах (до речі, в минулому фехтувальник) направив на адресу Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України листа, в якому повідомив, що для Харлан виділять додаткову квоту для участі в турнірі з фехтування Олімпійських ігор 2024 року, якщо вона не набере потрібної кількості кваліфікаційних очок через дискваліфікацію. І в той же день Міжнародна федерація фехтування скасувала дискваліфікацію Харлан, таким чином дозволивши їй брати участь у командному турнірі шаблісток на черговому чемпіонаті світу. Справедливість і здоровий глузд все ж взяли гору над формалізмом міжнародних спортивних чиновників…
І ось нарешті Олімпіада в Парижі 2024 року. На ній Харлан спочатку здобула бронзову нагороду в особистій першості. У поєдинку за олімпійську медаль Ольга в другому раунді поступалася південнокореянці Чхве Се Бін з великим відставанням 5:11, але змогла переломити хід сутички і в підсумку перемогла з рахунком 15:14. Ця медаль стала першою для України на цих іграх. А потім, 3 серпня, команда у складі Ольги Харлан, Олени Кравацької, Аліни Комащук і Юлії Бакастової здобуло для української збірної першу золоту медаль паризької Олімпіади. Перед останньою сутичкою українки поступалися збірній Південної Кореї з рахунком 37:40. Але історія рухається по колу: Ольга вийшла на вирішальний поєдинок і так само, як і 16 років тому на пекінській Олімпіаді, зуміла вирвати перемогу – 45:42 на користь української збірної. Ставши навколішки на олімпійській доріжці, вона плакала від щастя і нервового перенапруження… І обійнявшись разом, усі четверо, дівчата зі сльозами радості танцювали під українськими прапорами в олімпійському палаці. Ця медаль стала шостою олімпійською нагородою в кар’єрі Харлан.
І ще один яскравий епізод: відразу після цієї переможної Олімпіади (у серпні 2024 р.) Ольга Харлан виставила на благодійний аукціон саме ту свою шаблю, якою завдала тріумфального удару у фіналі командного турніру Олімпійських ігор-2024. Результат: шабля продана за 10 мільйонів гривень! Усі зібрані на аукціоні кошти були призначені для закупівлі автоматизованих турелей вогневого комплексу «ШаБля» для ЗСУ. (Вийшла така собі символічна гра слів: шабля для «ШаБлі». А рашистські окупанти називають цей український комплекс «Косою смерті»)…
Деякі з цих знакових подій у фільмі чомусь згадані лише мимохідь, або ж не згадані зовсім, що, на суб’єктивний погляд, не дає повного уявлення про головного персонажа фільму. Інші ж, загалом другорядні епізоди у фільмі бачаться дещо затягнутими в часі. А можливо, автори стрічки вирішили, що основні факти, якими є і вищезгадані, й без того відомі справжнім прихильникам фехтування, а тому не варто на них витрачати екранний час…
А яке враження від фільму у його дійових осіб? Про це ми запитали тренера відділення фехтування Олександрійської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №2 В’ячеслава Артем’єва та його вихованців під час чергового тренування.
(Довідка. Секція фехтування існувала в Олександрії ще з 70-х років під егідою спортивного товариства профспілок УРСР «Авангард». Діяла аж до 2000-го року, але потім була ліквідована, як неперспективна. А у 2020 році рішенням місцевої влади робота цього відділення відновлена у тому ж приміщенні на вул.Братській, де і раніше займалися юні фехтувальники. Відділення відноситься до Олександрійської КДЮСШ №2).
«Показ фільму в Києві був перенесений на трохи пізніший термін, ніж повідомлялося раніше, і організатори прем’єри таким чином «підгадали» її під наш приїзд до Києва: якраз наші дівчата Юля Лосєва і Маша Цвєткова брали участь у змаганнях серед спортсменок 2013-го року народження. Вони добре відфехтували, обидві потрапили у фінал і у фіналі розіграли вже між собою перше і друге місця. Марія більш досвідчена, тому виграла у Юліани. Це був справжній успіх – не лише для нас, а навіть на рівні чемпіонату України серед кадетів.
І якраз після цих змагань ми пішли дивитися кіно. Прийшли, зал уже був повний: діти-учасники змагань, їхні батьки, тренери – всі з задоволенням переглянули фільм.
– Яке ваше особисте враження від перегляду: автори ніде не погрішили проти істини?
– Ні, не погрішили. Все показано цілком реалістично, в тому числі умови, в яких ми займаємося (сміється. – Прим.авт.).
У фільмі – фрагменти рідного для Ольги, багатостраждального Миколаєва, який ледве не потрапив під російську окупацію. Вона їде за кермом автомобіля, везе до батьківського дому знімальну групу, коментуючи вуличні краєвиди за вікном: «Ось тут був «приліт». Тут усе знищено. Коли я вперше все це побачила, я просто плакала дорогою»… Потім кадри в спортивному залі спеціалізованої миколаївської ДЮСШ, «альма матер», яка колись відкрила дорогу до перемог майбутній чемпіонці: на стіні портрет Ольги, її стара фехтувальна маска – як музейний експонат. Медалі, кубки. Доглянуті, світлі, просторі зали для занять. «Яке воно тут все маленьке, мені колись здавалося значно більшим!», – зворушено зауважує чемпіонка світу. Ну звісно: після грандіозних пекінських та паризьких олімпійських палаців…
Далі на екрані – легковпізнавані кадри нашої Олександрії, вулиця Братська і підвальне приміщення фехтувальної секції на ній з епізодами тренувань, коментарями Ані Лосєвої та її тренера В’ячеслава Артем’єва. Періодично олександрійські епізоди змінюють кадри, зняті в Київських спортивних залах. Так само чергуються між собою фрагменти дитячих і юнацьких змагань за участю олександрійських дітей з кадрами престижних міжнародних турнірів і чемпіонатів, де центральною постаттю є їхній кумир Ольга Харлан…
У фільмі Ольга Харлан розповідає про свій шлях у фехтування, і цей вибір був цілком випадковим. З шести і до дев’яти років вона займалася бальними танцями. «Але то були складні 90 роки, моя родина жила тоді не надто добре і одного разу батьки сказали, що більше не мають змоги оплачувати мої заняття танцями, поїздки на конкурси тощо. Я ж була непосидючою, мені треба було чимось займатись. Допоміг мій хрещений батько Анатолій Шлікар, який працював (та й зараз працює) тренером фехтування, сказавши, що заняття у секції безкоштовні. Так я в 9 років почала тренуватися в нього, і це було не важко, адже танці дали мені гарну фізичну підготовку.
– Ну що ж, як бачимо за спогадами Ольги в кіно, і вона теж починала тренуватися в невеликому спортзалі Миколаєва. Зірки нерідко «народжуються» і ось в таких доволі скромних умовах… А яким був ваш шлях у фехтування, пане В’ячеславе?
– Починав тренуватися п’ятикласником тут же, в цій секції. Моїм першим тренером був Василь Григорович Литвиненко, фанатик своєї справи, який і прищепив нам любов до фехтування назавжди. Займався я тут до закінчення школи, після чого обрав професію тренера, поступивши у Львівський інститут фізичної культури. Там мені теж пощастило з педагогами, такими, як Вадим Андрієвський. Не лише досвідчений викладач, а й багато років незмінний ректор інституту. Щорічно, вже понад 30 років, у Києві проводиться турнір його пам’яті. А тренером по спеціалізації був Євген Череповський, олімпійський чемпіон.
І ось зараз тут тренуємо діток удвох з моїм колегою Демурі Латарія (щоправда, він тимчасово не працює, перебуває на лікарняному). Якщо ж говорити про дітей…
Ось Маша Цвєткова, вони сюди з Києва переїхали родиною, як війна почалася. І Тимофій Овсянников також переїхав в Олександрію з Харкова. Він займався раніше фехтуванням, але рапірою. Тепер перекваліфікувався на шабліста. Тимофій 2014 року народження, але вже входить у п’ятірку кращих в Україні серед вікової групи навіть старшої на рік, ніж він сам. Аня Лосєва теж гарно виступає, зараз є першою в рейтингу серед двчат 2011-2012 років народження. Маша Цвєткова так само – вона 2013-го року, але на першому місці в рейтингу більш старших. Поліна Дерев’янко теж була першою, але нещодавно дещо пропустила і зараз знаходиться на другій позиції українського рейтингу. Юліана Лосєва (молодша сестра Ані) входить у вісімку кращих.
– Напевне, відчувається підтримка батьків юних спортсменів…
– Так, батьки дуже підтримують. Наприклад, нам нещодавно придбали гарний електронний реєстраційний апарат, що дуже зручно – він реєструє уколи, а також дає можливість виводити на табло рахунок тощо. Це не той «допотопний» реєстратор з ліхтарями і саморобним підвісом, яким ми тут користувалися раніше. На батьках майже все й тримається. Але також і дякуючи обласному управлінню молоді та спорту, до якого я звернувся через обласну федерацію фехтування, нас спонсорували і цього, і минулого року. Це дуже важлива підтримка для виїздів дітей на змагання з харчуванням, проживанням в готелях тощо. Діти з задоволенням їздять, і батьки їхні теж задоволені.
– У спорті є всього три види, де застосовується зброя: кульова стрільба, стрільба з лука і фехтування. Але якщо у перших двох видах спортсмени стріляють не один в одного, а по мішенях, то фехтування – взагалі єдиний вид, де зброя використовується у двобою з суперником. Чим воно привабливе – крім того, що це олімпійський вид спорту?
– Чому дітям подобається, це ви запитаєте у них, а чим мені подобається? Кожне заняття цікаве, бо це творчий процес, а фехтування – то взагалі мистецтво, шляхетний вид спорту. Вивчитися у ньому до кінця неможливо, це історія, яка не має завершення, і межі повної досконалості тут також не існує. Коли вважаєш, що ти вже майстер і досягнув висот – раптом приходить хтось, чий рівень майстерності нібито нижчий, а він тебе перемагає… Ось Маша Цвєткова, наприклад: я памятаю, як вона прийшла – маленька, невправна. Але головне в тому, що вона не боїться суперника, сміливо фехтує з різними за віком і підготовкою. Бували випадки, коли вона на змаганнях виступала і в своєму молодшому, і в середньому, і навіть у старшому віці. А змагання теж бувають різні – інколи це більше двохсот учасників! І вона у 12-річному віці вже виконала норматив кандидата у майстри спорту. До речі, і Аня Лосєва також виконала кандидатський норматив. Дівчата вигравали і в кандидатів, і в майстрів.
…А тим часом молодші вихованці секції розпочали своє тренування. Вечірній час, графікові вимкнення електрики, група розминається у сутінках – невеликий зал сяк-так освітюється однією світлодіодною лампою на батарейках: реалії воєнного часу… Але діти бадьорі, на хвилинку перервавши розминку, охоче спілкуються з несподіваним гостем.
Як з’ясувалося з розмови, вони всі теж з цікавістю переглянули фільм, в якому ще дехто з них, крім Ані та Юліани Лосєвих, теж потрапили в кадр. І звичайно, всі в захваті від історії про Ольгу Харлан. Дітвора з властивою їй безпосередністю ділилася і враженнями від фільму, і особистими історіями. Наприклад, як вони потрапили у фехтування: хтось за порадою батьків, у когось це було особисте бажання. А у Маші Цвєткової – «фамільна» історія: виявляється, її родина не випадково переїхала з Києва в Олександрію, бо її мама – олександрійка, і вона колись теж тренувалась у цій же секції фехтування!
І якщо хлоп’ята були трохи стриманішими в розмові, то дівчатка навперебій щебетали про різну всячину, ділячись «жахливими випадками з життя»: «Мені одного разу на змаганнях пробили рукавицю!». «А мені шаблею розпороли куртку!». А якомусь там хлопчику взагалі влучили в шию… Схоже було на те, що фантазіями і дотепністю ця команда не обділена. Найкумеднішою виявилася наймолодша, 8-річна Арія, яка просто випромінює енергію: «Ось моя шабля! – вихоплює із настінного стенда зброю. – Хочете потримати? А ось що я вмію!» – раптом бере свою ногу руками і закладає її собі за голову, потім стає на носочки, демонструючи щось таке, що скоріше відноситься до балету, ніж до фехтування… Одним словом, тренеру з такими вихованцями нудьгувати не доводиться.
А фотографувалася ця команда «на згадку» хоча і в сутінках слабкоосвітленого залу, зате на фоні емблеми Української федерації фехтування. Отже, справа наліво: Нікіта Капуста, Євген Власенко, Захар Коріцький, Богдан Решетников, Гордій Малюта, Арія Пінчук, Тимофій Овсянников, Марія Цвєткова.
Майбутні чемпіони і нинішні надії українського фехтування. Це – без іронії.

Олександр Наріжний