26.02

100 днів Андрія Балоня

Андрій Балонь перебуває на посаді голови Кіровоградської облдержадміністрації трохи більше 100 днів. В інтерв’ю Точці доступу він розповів, які зміни в області відбулися за цей час та як розвиватиметься Кіровоградщина надалі.

Зустрілися ми з Андрієм Богдановичем у його робочому кабінеті. Незважаючи на те, що після нашої розмови в пана Андрія була запланована координаційна рада керівників правоохоронних органів у прокуратурі й час був обмеженим, ми встигли щиро обговорити чимало тем.

---

Кор.: Андрію Богдановичу, вже минуло 100 днів з того часу, як Вас призначив на посаду голови Кіровоградської облдержадміністрації президент Володимир Зеленський. Основними питаннями на повістці нової влади є швидкі та вагомі зміни. Тож які завдання «мінімум» та «максимум» стоять перед Вами на термін каденції?

Під час однієї з перших зустрічей Президент запитав мене, що найперше, на мою думку, потрібно зробити для перспективного розвитку Кіровоградщини. Я відповів, що насамперед необхідно провести аудит справ, аби з’ясувати, що відбувається в області. Після цього можна розпочинати наводити лад. Для мене це стало тим мінімумом, який дозволив зрозуміти об’єм перспектив і першочергових завдань.

Працюємо з командою вже кілька місяців. За цей час встиг побачити позитивну динаміку змін. Це свідчить про те, що ми цілком усвідомлюємо завдання, поставлені перед нами.

У пріоритеті – напрями, які покращують якість життя людей у регіоні. Для цього надзвичайно важливою є економічна складова. Йдеться про показники, які можна виміряти цифрами: збільшення надходжень дохідної частини бюджетів, створення нових робочих місць та їхня легалізація, збільшення розміру середньої заробітної плати. Також сюди варто включити аспект легалізації тіньової економіки й відпрацювання тих сфер, які є найбільш корупційними. Це поводження з нафтопродуктами й паливно-мастильними матеріалами, сфера обігу горілчаних і тютюнових виробів, видобування з надр корисних копалин. Це саме ті галузі, які роками, а то й десятиліттями суспільством сприймалися як найбільш «темні» та непрозорі. Провести заходити з детінізації економіки – це комплексне завдання як моє власне, так і Уряду в цілому.

Кор.: Що вдалось уже зробити?

Наведу цифри зі сплати податку на доходи фізичних осіб. У порівнянні з січнем минулого року надходження збільшились на 16,8%, а в абсолютних цифрах це – 50,5 млн грн. І другий показник – це легалізація працівників. З початку року ми отримали офіційно оформлених 3700 працівників. У той час, коли за весь попередній рік їх кількість сягала 8400 осіб.

Звичайно, є завдання, виконання яких не можна виміряти кількісно, проте вони є не менш важливими для людей. Йдеться про якість життя та здоров’я населення. Ці питання неможливо вирішити в терміновому порядку за день чи навіть за рік. Але прийняття комплексної системної програми дасть у результаті суттєве підвищення добробуту громадян.

Кор.: Ви сказали, що одним із завдань, поставлених Вами, є збільшення розміру середньої заробітної плати. Як ми знаємо, згідно статистичних даних, середня зарплата в Кіровоградській області є найменшою в Україні і складає 8360 грн. Розкажіть, будь ласка, які взагалі у Вас, як голови ОДА, є інструменти впливу на рівень зарплати?

Співпраця зі всіма, хто працює в приватному секторі економіки, будується на постійній взаємодії з владою. Насамперед я створив комфортний майданчик для комунікації. Це дозволяє трансформувати нашу спільну діяльність в успіх. Однозначно, найважливіший елемент успіху роботодавця – це людський капітал, без якого робота неможлива. Для нас – це задовлені люди, які стають заможнішими щодня.

Яке це мало реальне втілення? Відбулись кілька зустрічей як із промисловцями, так і з аграріями. Провели секторально роботу в районах. Усім транслюю однаковий меседж: підприємці повинні усвідомлювати, що видавати заробітну плату в конвертах або платити працівникам трішки вище прожиткового мінімуму не є нормою. Тому що мірилом всієї їхньої праці є розмір тієї пенсії, яку вони отримуватимуть у майбутньому.

Якщо гроші не в обігу, а в тіні, збільшення надходжень до бюджетів чекати не варто, а отже, – не буде й зростання соціальних стандартів. Виходить замкнене коло. Якщо хтось із нього випадає й умисно не хоче дослухатися, нам, на жаль, не вдасться зростати.

Кор.: Чи достатньо, на вашу думку, лише розмов із підприємцями?

Звичайно, інколи одних розмов не буває достатньо задля того, щоб нас почули й зрозуміли. Хоча переконаний: ті люди, з якими я спілкувався, розуміють, відчувають і щиро хочуть бути помічниками у вирішенні питання розвитку Кіровоградщини. Коли люди переходять із позиції байдужості на чітке  відстоювання своїх прав через правдиві відносини як з роботодавцем, так і з владою, це свідчить про спільне благо й спільну ментальну трансформацію.

Кор.: Як комунікуєте з підприємцями?

Ми з командою проводимо роз’яснювальні кампанії з підприємствами області щодо недопущення нелегальної роботи найманих працівників і попереджаємо про можливі перевірки та інші санкційні методи.

Наразі ми попередили 7,5 тисячі підприємств про проведення вибіркових перевірок. Буде складено окремий список зі 130 підприємств, які визначить Центральний орган. Ця окрема вибірка може не дати абсолютну статистику ефективності проведеної роботи, але точно має вплинути на відкритість діяльності інших підприємств.

Наступним етапом стануть санкції – це штрафи чи й навіть випадки притягнення до кримінальної відповідальності тих посадовців, які допустили порушення закону.

Ось приблизно в такий спосіб плануємо комунікувати, щоб домогтися усвідомлення, що ми працюємо абсолютно прозоро. Ми втілюватимемо задумане покроково, щоб змінити ментальне мислення й довести, що це нормально – працювати легально й сплачувати податки.

Кор.: Тобто перший крок – це бесіди, другий – перевірки, і третій – санкції. Але ж, згідно нового законопроекту «Про працю», за порушення – зовсім мінімальні штрафи. Чи мотивуватиме це нелегалів працювати чесно?

Штрафи зменшені задля того, щоб санкційна діяльність не перетворювалася на превалюючу. Ми намагаємося насамперед змінити свідомість і зацікавити як представників внутрішнього бізнесу, так і потенційних іноземних інвесторів. Для цього розробили комплекс публічних кроків, які демонструють відкритість, прозорість і зацікавленість у надходженні інвестиційних капіталів.

Крайнім прикладом було підписання меморандуму про наміри з нідерландською компанією «Black Swan». Але я знаю напевно: тут перший крок зробив законодавець. Він забрав монополію держави на обіг етилових спиртів і їх виробництво. Що ми бачимо: одразу після цього з’являється ринок, інвестор шукає найбільш сприятливі території для розвитку бізнесу. Через вигідне географічне розташування та великі площі земель, на яких може вирощуватися кукуруза, така компанія приходить на Кіровоградщину. Безпосередньо моє завдання – створити сприятливі передумови й знайти відповідну локацію, де інвестор зможе збудувати завод. Розвиток цього бізнесу дасть багато нових робочих місць, а інвестиції складуть понад 100 млн. доларів.

Кор.: Якщо ми вже говоримо про бізнес у регіоні та інвестиції, як в цілому Ви можете охарактеризувати інвестиційний клімат області?

Охарактеризувати я його можу через аналіз того, скільки іноземних інвесторів у нас працює. Скажу прямо: їх майже немає. Але є велика зацікавленість сюди заходити. Насамперед через те, що ми – лідери агровиробництва в Україні й маємо потужний потенціал корисних копалин.

Чудовим прикладом нашого українського інвестора, який співпрацює з іноземною компанією, є компанія «Велта» в Новомиргородському районі. Нещодавно я там перебував із робочим візитом і відвідав підприємство. Це діючий гірничо-збагачувальний комбінат, збудований за час незалежності України з нуля. У «Велти» зараз настільки добре йдуть справи, що вони готові цьогоріч відкрити ще одне титанове родовище, інвестувавши у цей проект близько 30 млн доларів. Про результати успішної роботи підприємства свідчить і підписання компанією 5-pічного контpакту з «Traxys Group» на поставку ільменіту ваpтістю $100 млн. для потpеб північноамеpиканського pинку.

Тож, все дуже просто: ми створюємо передумови, а інвестор створює нові робочі місця й сплачує податки.

Андрій Балонь із робочим візитом на підприємстві “Велта”

Кор.: Компанія «Велта» показує також яскравий приклад соціально відповідального бізнесу. Це могло б послугувати зразком і для інших.

Звичайно. Зараз я маю намір запровадити новий тренд: кожному потужному підприємству надіслати листи про підписання договору соціального партнерства на тих територіях, де вони розташовані.

Безумовно, багато роботодавців це і так уже роблять, при чому – дуже відповідально. Але, на жаль, є й ті, які взагалі не розглядають це як важливу складову свого успіху. Тоді ми отримуємо такі прояви негативу й незадоволення населення як у Власівці чи Світловодську. Вище згадані  населені пункти – яскраві приклади того, як роботодавець «висмоктує» останні соки з населення, взамін нічого не даючи й перетворюючи місця їхнього проживання на гетто. Такого штибу роботодавця цікавить тільки те, щоб люди прийшли на роботу й відпрацювали на максимум.

Я ж вважаю, що кожен роботодавець має бути відповідальним не лише за своє виробництво, а й за всіх людей, які проживають поряд і працюють на його підприємстві. Це і є соціально відповідальний бізнес

Кор.: Якщо ми вже згадали Власівку, мабуть, Ви знаєте, що нещодавно місцеві жителі зверталися з петиціями до різних інстанцій, маючи на меті приєднатися до Полтавщини. Чи зустрічалися Ви з жителями селища, й чи вдалося їх переконати в тому, що про них дбають у нашому регіоні?

Власівка – це те селище в області, яке я відвідав найбільшу кількість разів. Був уже там тричі. Під час крайньої зустрічі ми говорили про комплекс проблем, які вони мають наразі. Люди скаржаться на погані дороги, очисні споруди, добудову будинку культури та будівництво школи.

У моєму розумінні Власівка – це яскравий приклад того, як дуже гарне селище в географічно вигідному розташуванні перетворили на депресивне місце. Під час пошуку цього виходу хтось їм підкинув один із варіантів – перейти під територіальну юрисдикцію Полтавської області. Проте, коли ми розібралися в деталях, виявилося, що це надумана кількома людьми історія, яка не має жодного продовження. Зараз люди вже не бажають від’єднуватися.

Ми допомагатимемо у вирішенні проблем селища. Проєктно-кошторисна документація на реконструкцію будинку культури вже виготовлена. І це питання ми вирішуватимемо в першу чергу. Друге, що ми вже робимо з управлінням капітального будівництва облдержадміністрації, – добудовуємо школу. Роботи там тривають. Питання очисних споруд та смогу я теж буду вирішувати й звертатимуся до бізнесу, який його продукує, з вимогою переглянути установки з очищення повітря.

Питання ж будівництва об’їзної дороги дуже дороге. Цю дорогу знищили ті, хто по ній частіше всього їздить, – великоваговий транспорт місцевих підприємств. Проте діалогу з цими підприємствами поки що немає. На будівництво понад 5 км дороги потрібно 140 млн грн – це дуже великі кошти як для однієї дороги в контексті сумарних річних витрат, виділених цьогоріч на утримання місцевих доріг області (700 млн грн всього). Ми не настільки багаті, щоб збудувати її одному підприємству. Ось тут би хотілося комунікувати з місцевим бізнесом і вирішити це питання спільно. Можливо, Служба автомобільних доріг чи Мінфін окремою статтею видатків передбачать ці кошти, і тоді не потрібно буде нікого просити.

У цілому люди розуміють, що їх чують, і відповідно на це реагують. Вони бачать, що ми робимо реальні кроки, тому нас підтримують і зацікавлені бути далі з нами в діалозі.

Кор.: Нещодавно ОДА презентувала впровадження проєкту «Міжнародний аеропорт цивільної авіації Канатове». Чи можна вже почути про ідеї та шляхи реалізації цього проєкту? Які зміни на Кіровоградщину може принести будівництво такого інфраструктурного об’єкту?

Аеропорт «Канатове» – це військовий аеродром, який має достатньо довгу злітно-посадкову смугу. Через свою технічну можливість він може приймати літаки будь-якого класу. У той самий час через особливість і режим його функціонування він не призначений для цивільної авіації. Ми ж запропонували зі свого боку розглянути, як перший проєкт в Україні, його спільне використання для цивільної та військової авіації.

Крім того, ми знаємо, що цей проєкт абсолютно реальний, адже в Кропивницькому є компанії, які зацікавлені інвестувати в нього на умовах державного приватного партнерства.

Власне, про це я і написав у своєму аргументованому листі до Кабінету Міністрів. На нещодавній нараді з питань захисту «Великого будівництва» за програмою Президента України я аргументував, чому для Кропивницького дуже важливо відкрити міжнародний аеропорт. Це базова точка економічного зростання. Відновлення авіаційного сполучення з іншими pегіонами Укpаїни та кpаїнами ствоpить спpиятливі умови для pоботи інвестоpів у Кіpовогpадській області.

Також звернувся до Прем’єр-міністра з таким аргументом: Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету готує 41% пілотів від усієї цивільної авіації країни. Це повний сюр і нонсенс, коли місто не літає, водночас готуючи пілотів цивільної авіації. Напевно, цей емоційний аргумент найбільше подіяв, тому що Прем’єр-міністр одразу ж дав доручення це питання опрацювати.

Можливо, найближчим часом Міністерством інфраструктури України буде створена спеціальна робоча група. Ми маємо твердий намір це питання інтенсивно просувати, тому що для нас важливо не просто озвучити цей проєкт, а реалізувати його. Безперечно, без допомоги держави це нереально зробити. Але буде чудово, якщо держава інвестує хоча б у злітно-посадкову смугу, а все решта можуть бути інвестиції. Це буде яскравим прикладом державно-приватного партнерства.

Працюючи в Херсоні, ми довгих 2,5 роки вели інтенсивну переписку з Ryanair (найбільша в Європі бюджетна авіакомпанія із Ірландії – Ред.), їздили з візитом у Дублін. І, як результат, від минулого року Ryanair літає з Херсона. Тобто справа, яку ми розпочали, реалізувалася. Тож для мене важливо розпочати проєкт на Кіровоградщині й обов’язково логічно його завершити.

Кор: У серпні 2016 році у нас запровадили авіаційне сполучення «Кропивницький – Одеса». Вартість квитків на такий переліт тоді склала близько 1800 грн в одному напрямку. Проте через відсутність попиту було здійснено всього кілька рейсів. Чи не варто тут очікувати такого ж?

Я постійно слідкую за тим, як розвиваються наші внутрішні перевізники SkyUp та Windrose. Тим більше, Міністр інфраструктури повідомив, що ми можемо прибрати певну складову в тарифі внутрішніх перевезень, що дасть можливість здешевити вартість квитків. Наприклад, із Миколаєва до Києва вартість перельоту становитиме орієнтовно 700-800 грн. Це, я вважаю, доволі доступна ціна для громадян. І переконаний, якщо провести відповідні розрахунки, визначити навантаженість напрямків, то можна створити економічно обгрунтовану і досить привабливу ціну.

Відверто скажу, що насамперед запуск аеропорту має стати кроком для бізнесу, адже він цінує час і готовий за це платити. За бізнесом, відповідно, прийде турист. Тому в цьому аспекті я велику увагу приділяю також розвитку туристично-культурного потенціалу нашої області. І вважаю, що це перша передумова задля того, щоб на нас звернули увагу – область має стати привабливою для туристів.

Нещодавно оприлюднили показники туристичного потенціалу України в розрізі відвідувань: наша Кіровоградщина, як виявилось, – просто біла пляма. Це сумно. Майже зі схожою історією ми стикалися, коли розпочинали роботу на Херсонщині. Було не краще, тому що це був не туризм, а дикий вояж до узбережжя Чорного й Азовського морів. Ми все гарно систематизували, обрамили й зробили туризм реальним. Нині там є ринок. Понад 4 мільйони туристів на рік – це великий показник. На Кіровоградщині почнемо з малого: визначимо з колегами, що є найбільш привабливим у нашому місті й області та як це правильно «обгорнути» й «продати». Кому – ми знаємо. У нас дуже гарна комунікація зі всіма туристичними асоціаціями України. Це стане першим кроком. Як тільки поїдуть люди, про нас будуть знати. Зміниться, в першу чергу, думка, незрозуміло ким створена, що тут усе погано. Та тут усе чудово! Просто про це ніхто не знає.

Кор.: Хотілося б також поговорити й про Вас. Ви пройшли шлях від юриста до чиновника. Чи тяжким був цей вибір, і наскільки складно було прийняти таке рішення?

На мій погляд, юрист – це уніфікована професія. Я не впевнений, що хорошим чиновником може бути той, хто не був юристом.

Розуміння юридичних тонкощів, формування правовідносин, причини й умови, які призводять потім до тих чи інших наслідків, напевно, повинні бути для українського чиновника найважливішими. Я не кажу, що це має бути неодмінно. Але я маю такий досвід, маю хорошу юридичну освіту і реалізовував себе в цій сфері, тому прийти до чиновницького крісла було нескладно. Так, безумовно, потрібно було багато навчатися і працювати над собою.

Кор.: Дрогобич, Львів, Житомир, Полтава, Херсон, а віднедавна й Кропивницький. Як родина ставиться до постійних переїздів і чи вже адаптувалися в новому місті?

Це, мабуть, найважче запитання зі всіх, які ми сьогодні обговорюємо, тому що я не скажу, що це легко дається моїй родині. Незворотній механізм було запущено тоді, коли ми здійснили перший переїзд із Дрогобича до Львова, де я працював. Тоді моя дружина і на той час ще малий син, який ще не міг висловити своєї думки, зробили вибір на користь того, щоб ми рухалися і я розвивався професійно та зростав кар’єрно.

Зараз син дорослий, йому 15-й рік, і він уже має свою думку, з якою я мушу рахуватися. Та він ніколи не скаржиться, а ще добре навчається. Я вважаю, що на рівні своїх однолітків він дуже розвинений через широку географію міст, у яких йому довелося жити. Він, як справжній син офіцера, відчув нелегку дитячу долю. Я би відверто хотів, щоб йому не потрібно було щоразу в короткі періоди часу адаптовуватися до нових умов. За його життя це вже 4-та школа, і це важко. Але він став значно швидше дорослішати, ніж його однолітки. Тут є теж певна перевага.

Дружина мене підтримує. Без її підтримки мені навряд чи вдавалося б досягнути тих результатів, які я маю.

Моя родина вже адаптувалася в Кропивницькому, звикла, адже має в цьому значний досвід. Не зважаючи на це, вони страждають через те, що я практично не буваю вдома. Я о 8-й ранку виїжджаю і приїжджаю не раніше 20-ї кожного дня.

Та все, що ми робимо, це в тому числі й заради нашої сім’ї. І неможливість збільшити астрономічну продовжуваність дня – це та проблема, яку мені б хотілося вирішити. Люблю свою роботу й досягати результату в поставлених цілях, але водночас я і сім’янин, і хочу приділяти більше часу своїй родині. Хоча би закономірно стільки, скільки й роботі. На жаль, наразі мені цього не вдається. Поки ще не збалансував, і це єдине, що мене турбує.

Кор.: Андрію Богдановичу, чи хотіли б Ви щось додати на завершення, про що ми не запитали?

Мені хотілося б, щоб наші люди зрозуміли єдину річ, не буває чужої влади. Найбільшою проблемою людей є неможливість швидко трансформувати своє мислення й відчувати гордість за те, що ми – українці, і маємо свою українську владу. На жаль, це сумний наслідок нашого колоніального минулого.

Кожен українець повинен усвідомлювати, що потрібно не критикувати, а чітко вказувати на проблемні питання, які його турбують, пропонувати шляхи їх вирішення та бути гідним учасником цього процесу. Інакше залишиться тільки годувати чужі війська агресора чи мати окупаційну владу. Я вважаю, що ні один, ні другий варіант для українця – це вже не вибір. Всі ми знаємо й пам’ятаємо нашу історію.

І коли ми зможемо ментально стати українцями й розуміти, що це наша українська земля, кожен її сантиметр – наш, що це наша українська мова, наша влада, наші українські інституції, які також зростають, трансформуються, тільки тоді ми усвідомимо, що вже на правильному незворотному шляху становлення європейської держави.

Я особисто є сподвижником таких ідей. Відстоюю їх на кожному майданчику, тому що іншого шляху в нас немає. Я хочу, щоб всі говорили про те, що в нас сильні інституції влади, у нас заможна держава, у нас щасливі громадяни. І ми маємо спільно це зробити.

1 Коментар »