Июл
1

   Коли нічого сказати про зроблене чи похвалитися справді позитивними результатами, тоді зазвичай залишається старий спосіб: обіцяти. А раптом – знову повірять та заодно й пробачать минулі прорахунки чи бездіяльність…

   Минулого тижня нашим урядом була затверджена бюджетна резолюція. На це якось мало звернули увагу вітчизняні ЗМІ. Особливо – на обставину, що вона була запропонована для затвердження відразу на три роки – 2018-й, 19-й і 20-й з ростом ВВП на 3, 4 і 5 відсотків по роках відповідно. За своїм загальним підходом це є начебто правильним. Наприклад, Європейський Союз свій централізований бюджет взагалі розписує на сім років. Але робити таке планування на роки наперед набагато простіше в економіці, яка постійно зростає і головне – якщо вона прогнозована. На превеликий жаль, українську економіку сьогодні аж ніяк не можна вважати такою: і в податковій політиці, і в бюджетній, і особливо – в грошово-кредитній (зокрема – по курсу гривні) прогнозувати Держаний бюджет є нереальним. Тим більше, що у самій бюджетній резолюції на три роки уряд заклав показники, які одночасно виконати неможливо. Наприклад, уряд планує суттєво зменшити державний борг на 15 відсотків від ВВП і при цьому хоче досягати високих темпів росту самого ВВП, що в один і той же відрізок часу є неможливим, адже, зменшуючи державний борг, ми вилучаємо величезні ресурси Держбюджету на погашення позик. Тобто ми ці ресурси не використовуємо для економічного росту. Тому уряду слід би спочатку визначитися з пріоритетами: для нього першочерговим є ріст ВВП чи повернення боргів?

   Говорить голова комітету економістів України Андрій Новак у коментарі центральним ЗМІ: «Це означає, що дана бюджетна резолюція на три роки є не більше, ніж черговий піар-документ від Кабінету Міністрів, який останні три місяці щотижня видає для українського народу нову казочку: чи то про високі пенсії, ще вищі зарплати, чи от як зараз – про одночасне зменшення державного боргу і зростання економіки. Напевне, ми підходимо до якоїсь нової виборчої кампанії, очевидно – дострокової, і саме тому уряд і його міністри щотижня насолоджують наш слух чимось гарним і на словах, і на цифрах. Але реалії економіки нікуди не діваються, обдурити її закони неможливо – обманути можна таким чином лише самих себе. В економіці грати можливо лише за її правилами, і лише тоді розраховувати на те, що її реалії будуть відповідати нашим побажанням».

  До речі, ще про «піар-казочки». Кабмін, як колективний орган, у цьому ж проекті бюджетної резолюції нещодавно трохи налякав українців, визначивши за пріоритет уведення загального декларування доходів і витрат фізичних осіб та податкового контролю з використанням непрямих методів щодо відповідності цих доходів витратам. А ось Прем’єр-міністр Володимир Гройсман особисто буквально через день заспокоїв громадян України, пояснивши, що подібні пропозиції про декларування містилися буквально у кожному проекті попередніх бюджетних резолюцій, але рішеннями так і не ставали. Отож хвилюватися не треба, бо ця система, мовляв, запроваджуватися не буде. Може, це теж не випадковий збіг?

   Дуже бадьоро доповів про грандіозну новацію уряду початку 2017 року – мінімальну заробітну плату у 3200 гривень віце-прем’єр Павло Розенко. За його словами, на 33 відсотки зросли надходження до Державного бюджету, які від податку на доходи фізичних осіб за перший квартал склали понад 62 мільярди гривень (на 35 відсотків більше, ніж за відповідний період торік). Зросла на 17 мільярдів і загальна сума від сплати єдиного соціального внеску. Але ось інший бік цієї медалі: збільшення «мінімалки» негативно позначилося на приватному секторі економіки, вважає економічний експерт реанімаційного пакету реформ Володимир Дубровський: «Чимало українців почали втрачати прибутки і як наслідок – згортати свій бізнес. Це не могло не позначитися на загальній економічній ситуації. Скоріше за все, у підсумку ми ще недо-отримаємо нових відсотків зростання економіки, а певна частина підприємців просто залишать країну і поїдуть заробляти кудись за її межі. Так, зараз вдалося вичавити «фіскальним ефектом» додаткові 2 відсотки ВВП, але це перекреслює наші шанси на зростання у майбутньому». Та фантазії урядовців на цьому не вичерпуються: ними прогнозується, що на черзі так звана середня заробітна плата, яка наступного року має зрости в Україні з шести тисяч гривень нинішніх (?) до семи, а ще трохи згодом – до дев’яти-десяти…

     Що за цим стоїть?

     Можливо, справді вибори наближаються і доводиться боротися за ймовірні рейтинги ось таким чином? І ті позиції політичних сил та конкретних політиків, які були визначені соціологічною групою «Рейтинг» на початку цього місяця і оприлюднені минулого тижня, вже за кілька місяців знайдуть або не знайдуть свого підтвердження під час голосування? Принаймні, за визначенням соціологів, 52 відсотки підтримують ідею розпуску парламенту та позачергових виборів Верховної Ради і президента саме зараз, правда, 40 відсотків цього не підтримують. Про рейтинги партій та політиків – директор Центру стратегічних досліджень «Пента» Володимир Фесенко: «За даними цього опитування виявилися фаворити можливих президентських і парламентських виборів. Зокрема, якби президентські вибори проводилися зараз, то найбільше шансів вийти у другий тур виборів мали б чинний Президент Петро Порошенко, який набрав би майже 12 відсотків голосів тих, хто визначився і був би готовий взяти участь у голосуванні, а також лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко, яка б набрала близько 15 відсотків. Ніхто не зміг би перемогти у першому турі, як це сталося під час виборів 2014 року. Але за вихід до другого туру можуть боротися ще декілька кандидатів: це лідер Опозиційного блоку Юрій Бойко, Олег Ляшко, Вадим Рабінович – лідер нової партії «За життя», Анатолій Гриценко. І тому зараз сказати, хто буде головним фаворитом, не дуже коректно – ситуація може змінюватися. Ми знаємо багато прикладів, коли з’являлися нові кандидати. Зовсім недавній – президент Франції Еммануель Макрон, кандидатура якого випливла всього за якихось два місяці до виборів. Питання, яке часто обговорюється: чи можлива у нас поява нових політичних імен і політичних проектів? Теоретично – так, можлива, оскільки у нас значна частина виборців ще не визначилася, і багато хто взагалі не хоче голосувати ні за Порошенка, ні за Тимошенко, ні за лідера Опозиційного блоку, ні за Ляшка. Вони будуть шукати якогось іншого кандидата. Якщо, наприклад, низка політичних сил визначить такого, то він цілком може стати одним із фаворитів таких президентських виборів. Якби були парламентські вибори найближчим часом, то аж вісім партій могли б претендувати на подолання 5-відсоткового виборчого бар’єру і входження до парламенту. На чолі рейтингового списку ті ж самі політичні сили, очолювані вже згаданими лідерами, та деякі інші. Чому важлива кількість – аж 8 партій? Тому що новий парламент був би більш фрагментований, ніж нинішня Верховна Рада, і створити нову коаліцію було б дуже важко. Наприклад, Опозиційний блок і партія «За життя» по суті є однодумцями, але у них не вистачає голосів для створення коаліції, а партії, у яких протилежні позиції, мають внутрішній конфлікт. Зокрема, партія «Батьківщина» має конфліктні стосунки і з Блоком Петра Порошенка, і з Радикальною партією Олега Ляшка. Ну і так далі. І це є доволі вагомим аргументом для поміркованих, які вважають, що дочасні парламентські вибори не змінять на краще політичної ситуації, а тільки її ускладнять».

    Що ж, Україна – не Франція (на жаль). Щось дуже важко уявити, що якісь старі чи нові політичні сили з рейтингами популярності на рівні можливого потрапляння до другого туру відмовляться від свого шансу і висунуть кандидатом замість давно відомих нам аж до оскоми персоналій когось іншого, дуже перспективного. Хоча такі ймовірності й у нас теоретично завжди є. Але українці, знову ж таки, не французи. Ті швидко подумали – і зробили, ми ж можемо довго думати і… нічого не придумати. Просто і надалі слухати нові обіцянки уряду та політиків від влади і також сліпо їм вірити, як ми це робили досі.

О. Іванченко

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован.

Страница 1 из 11