Значно більше, ніж просто дитяча книжка

Нещодавно в читацькому просторі «Разом Хаб» Олександрійської бібліотеки-філії №8 для юнацтва відбулася презентація аудиторії юних читачів нової книжки «Vitalii Petrenko and the Secret of the Roman Baths» (“Віталій Петренко і секрет Римських Лазень»).

Як можна здогадатися з назви, книжка написана англійською мовою, але особливість бібліотечної події полягає далеко не лише в цьому…
Щоб пояснити, в чому саме, доведеться розпочати здалеку. Ще у липні цього року вже добре відома в нашому місті волонтерка з м.Бат (Велика Британія) Женя Шкіль під час свого чергового візиту з благодійною допомогою до Олександрії поділилася в ексклюзивному інтерв’ю «Олександрійському тижню» своїми планами видати художню книжку спеціально для олександрійських дітей віком приблизно від 9 до 12 років. Вона тоді коротко розповіла про оригінальний сюжет твору, в якому у пригодницькій формі переплітаються реальність і як сказали б зараз, «фентезі» – тобто казковість. На цей сюжетний хід авторку надихнула… бетонна, «реалістична» скульптура рептилоїда (чи то динозавра, чи стилізованого дракона) біля одного з міських кафе, як усіма впізнавана ознака Олександрії. Женя вирішила, що цей бетонний монстр-диплодок стане у книжці таким собі антиподом традиційного жаху українського фольклору Змія Горинича – в сюжеті він безневинний і лагідний. А сам лейтмотив сюжету – це дружба дітей, вигаданих персонажів, хлопчика-переселенця з Олександрії і його місцевого однолітка. На час тієї нашої розмови з пані Женею книга була вже майже готова до друку, але ще не було вирішено питання з її видавництвом, отож трохи поміркувавши, редакція «Олександрійського тижня» вирішила «не запрягати воза попереду коня» – тобто не розповідати про задум на широкий загал, щоб не розкривати творчий секрет авторів книжки передчасно, до її виходу у світ. А наміри нашого великого друга Жені були конкретизованими: надрукувати книжку для школярів десь на початок навчального року, як подарунок для них. І от тепер, коли вже «всі пазли склалися» остаточно, настав час розповісти про цей твір.
(Ще коротка авторська довідка. Про Женю Шкіль, здається, писали свого часу вже всі місцеві пабліки і чи не найбільше з них – «Олександрійський тиждень». Але, мабуть, в даному контексті не зайвим буде нагадати ще раз про цю непересічну особистість та й про м.Бат також. Отже, Євгенія Шкіль, українка, родом з Києва. Освіта – Національний університет ім. Т.Г.Шевченка, іноземні мови. Понад 20 років тому доля завела її, вже в дорослому віці, разом з родиною, у «Країну туманного Альбіону», у місто Бат, де вона і зараз живе та працює. Для зручності комунікації в анголомовному середовищі пані Євгенія, згідно зі своїм британським паспортом, відтоді зветься Zhenya Shkil.
Бат: мальовниче і старовинне місто з населенням близько 84 тис. жителів, дата заснування якого губиться десь ще в часах існування Римської імперії. Як історичні надбання, в місті зберігаються залишки будівель стародавніх римлян і одним з найхарактерніших туристичних об’єктів міста є Римські Лазні, побудовані на природних термальних (гарячих) джерелах. Власне, звідси і сама назва міста є красномовною: Bath (англ. ванна, басейн, купальня). Але головне не це: невдовзі після початку широкомасштабної рашистської навали на Україну Бат став містом-побратимом Олександрії, підтримуючи і її, і Україну взагалі у цей нелегкий час. А основна заслуга в цьому – саме її жительки, Жені Шкіль, яка навіть заснувала в Баті благодійне товариство «Friends of Oleksandriya» («Друзі Олександрії»), і ця асоціація не словом, а ділом, з перших днів свого існування надає різноманітну матеріальну допомогу нашому місту та Збройним Силам України).
І ось цього разу волонтерка привезла в Олександрію, крім матеріальної допомоги, ще й «духовну їжу» – спеціально для нашого підростаючого покоління. Презентація саме такого, першого у своєму роді, видання і відбулася в юнацькій бібліотеці. Тут варто відзначити: творчий колектив бібліотеки поставився до події в кращих своїх традиціях – з фантазією і майстерністю. Це був далеко не нудний захід: цікавий і пізнавальний перфоманс з театралізованою сценкою у виконанні двох хлопчаків – нібито героїв книги та анімаційного яскраво-зеленого Змія Горинича, демонстрацією слайдів і відеосюжетів, спеціально облаштованою фотозоною з великим прапором Сполученого Королівства та зображенням Біг Бена на «заднику». Аудиторія чимала – школярі-шестикласники двох поблизу розташованих шкіл. Очевидно, заради такої події вони з радістю «пожертвували» одним уроком (зустріч відбулася об 11-й годині, в навчальний день), з’явившись до бібліотеки – всі гарні, «у повному парадному вигляді», разом зі своїми вчительками.
Провідна роль, звісно ж, належала гості з Англії. Пані Женя коротко розповіла про книжку, ідея створення якої належала безпосередньо їй, а у втіленні задуму в папір брали участь Женіні однодумці з Англії.
Звісно, написати, оформити і видати книгу – це ще та задача… І пані Женя Шкіль виступила тут одночасно і як продюсерка, на плечах якої вантаж відповідальності за весь кінцевий продукт – починаючи від його змісту, якості ілюстрацій, дизайну, поліграфії, пошуку видавця тощо і нарешті – як промоутерка. Варто також наголосити, книжка у кілька тисяч екземплярів видана, так би мовити, «not for sale» – не для продажу, а як уже було сказано, в подарунок. Співавторів друкованого продукту пані Женя представила аудиторії заочно, заздалегідь знявши на відео їхні звернення до юних читачів.
Отож шестикласники побачили на екрані і послухали у перекладі з англійської письменницю та ілюстраторку, які створювали цю книгу разом з нею.
Спочатку в презентаційному відеоролику благодійної асоціації «Друзі Олександрії» виступила письменниця: «Мене звати Клер. Я є авторкою цієї книги. Раніше я займалася створенням дитячих мультфільмів. Мала честь працювати над багатьма великобюджетними фільмами для таких студій, як всесвітньовідомі кінокомпанії Walt Disney та Warner Bros., студія Стівена Спілберга та інші. Але хоча я завжди обожнювала малювати мультфільми, мені хотілося створювати також і власні дитячі пригодницькі історії, а не лише втілювати чужі фільми та ідеї на папері. Це виявилося легко: я вже багато років знаю кількох надзвичайних українських жінок, яких я щиро люблю та дуже ними захоплююся. Вони, у свою чергу, познайомили мене з українською культурою. Тож коли я почула, що Женя шукає когось, хто написав би дитячу історію про українського біженця, який переїхав до міста Бат, я з задоволенням скористалася можливістю допомогти цій благодійній організації.
Отже, дана історія відбувається в Баті, але мені хотілося додати до сюжету якогось відомого українського казкового персонажа, якого впізнають діти саме з Олександрії. І подумалося: що в такому випадку може бути кращим за триголового дракона, як одного з головних героїв? Насправді саме Женя «познайомила» мене зі Змієм Гориничем, надіславши мені кілька фотознімків з Олександрії, де на одному з них вона стояла перед величезною статуєю такого собі Змія Горинича. Отже, головні персонажі – це 10-річний Віталій Петренко, який переїхав жити в Бат разом з мамою та молодшою сестричкою Надією. А також Едвард Остін, який виріс у Баті і живе неподалік родини Петренків. (Насправді прізвище Петренко вигадане, але, на мою думку, воно дуже поширене в Україні. А прізвище Едварда навіяне спогадом про відому англійську письменницю Джейн Остін, яка колись жила в Баті). Вже майже 20 років я маю будинок неподалік Бату, тож добре знаю це місто».
Також письменниця і художниця зазначила, що протягом нещодавнього, досить тривалого часу вона проживала в США, тож прихильність до своєрідного американського колориту також знайшла, за її словами, відображення в книжці. І додала, що зараз уже працює над другою книжкою – продовженням пригод Петренка та має навіть задум на третю книжку!
А ілюстрації до книжки створила її українська колега, письменниця та художниця Олександра Дікая, яка вимушено покинула Україну на початку цієї війни і для якої Англія стала другою домівкою. Її також побачили присутні на відео-екрані:
«Я була дуже рада взяти участь у створенні книги про пригоди Змія Горинича у Римських Лазнях. Чому я стала книжковою ілюстраторкою? Книги для мене – це про вічне. Тексти та малюнки до них можуть прожити набагато довше, ніж я. Вони можуть розказати мою історію або історію людей і світу, які мене оточують. І для мене завжди читання книжки, занурення у літературний світ було знайомим та теплим з дитинства. І хоча вважалося, що робота ілюстратором мене не прогодує, що дитяча ілюстрація – це щось несерйозне, але коли я дивлюся на роботи відомих книжкових ілюстраторів, знайомих мені з дитинства і на яких я виросла, які на мене занадто вплинули – мені дуже хотілося б бути тією дорослою людиною, яка буде вести все дитяче всередині кожного (навіть дорослого) читача і проносити це через покоління.
Мене може запалити просто якесь сполучення слів, тож коли Женя мені сказала, що Бат і Олександрія стали містами-побратимами, мене настільки надихнуло це словосполучення, що я відразу уявила собі великий міст, який іде від нашого міста до вашого, об’єднуючи їх. І ця книга стала таким мостом, адже вона про дружбу двох хлопчиків з наших міст, вона поєднує розповідь про Бат і українську культуру, персонажа її казок тощо, а тому для мене – це про єдність взагалі і про велику дружню підтримку…»
Після цього школярі мали змогу поставити запитання гості. Охочих не бракувало, мікрофон ледве встигав переходити від одного до іншого, запитання були різні:
–Скільки часу пішло на написання книги?

Женя Шкіль: – Власне написання тексту авторкою тривало недовго: місяць-два. А от моє редагування зайняло значно більше часу, близько двох років – у мене було дуже багато інших ідей і завдань; майже три місяці пішло тільки на редагування ілюстрацій, також була копітка робота з виправленнями, доопрацюваннями спочатку ескізів, а потім малюнків. Але якщо говорити загалом, то 2 роки на створення книжки «з нуля» – це загалом не так вже й багато. Я дуже рада, що у нас вийшло її видати за такий строк.
Дітей цікавило також, які ще заходи проводяться організацією «Друзі Олександрії»; чи буде друга книжка, як продовження першої; що надихнуло на створення книги. На останнє запитання пані Женя, замислившись на секунду, відповіла теж запитанням: «Скільки книжок англійською мовою ви знаєте про Олександрію? Звісно, відповідь відома: нуль. Саме це мене і надихнуло. Хоча Бат і Олександрія дружать вже понад два роки, багато людей про це досі не знають. А оскільки діти – наше майбутнє і якщо ми зможемо цією книгою прийти в школи до школярів, а діти потім розкажуть батькам, а ті перекажуть своїм батькам, то це дасть можливість зміцнити, розвинути і продовжити нашу дружбу – навіть тоді, коли війна вже закінчиться. І також однією з ідей у мене є побудувати ще й такі своєрідні місточки між нашими школами: щоб ви могли поїхати в гості у місто Бат, а школярі звідти приїхали б до вас у мирний час. Люди там цікавляться українською культурою і взагалі життям в Україні. Це дало б можливість вам побачити світ, долучитися до англійської мови і культури. А продовження книжки буде, у планах є навіть третя книга. Але – якщо її читатимуть, а не просто поставлять на полицю».
Що стосується запитання про інші заходи організації «Друзі Олександрії», пані Женя зокрема розповіла про благодійний оркестровий концерт в старовинній будівлі батського аббатства, який організовують «Друзі» щороку на честь України, приурочуючи його до сумної дати 24 лютого – дня початку широкомасштабної російської агресії (про такий захід свого часу розповідав ОТ). На її переконання, про Україну і війну в ній, розв’язану росією, треба говорити і нагадувати європейській спільноті постійно: «Бувають випадки, коли мене якісь знайомі запитують із здивуванням: «А що, хіба війна в Україні ще й досі триває?». На жаль, дехто про неї вже забуває..»
– Чи не можна було видати книжку двома мовами – одночасно англійською і українською?
– Книжка написана місцевою авторкою Клер Бремвелл-Пірсон англійською мовою і, за задумом, саме це могло б заохотити вас, юних читачів, до вивчення мови.
Присутніх цікавило також, чим займається у вільний час учнівська молодь у Баті. Як сказала пані Женя, загалом дозвілля багато в чому схоже з тим, якому віддають перевагу активні школярі в Олександрії: це заняття спортом, творчістю, різноманітні культурні заходи тощо.
А потім організатори презентації запропонували присутнім вікторину на знання теми. Запитання були не складні, скоріше – розважальні: правильну відповідь можна було обрати одну з трьох, запропонованих на екрані. Наприклад: в якій країні знаходиться м.Бат: Англія, Франція, Італія? Чим визначний Бат: там знаходяться Римські Лазні, там винайшли футбол, там живе королівська родина? Що робили люди в Римських Лазнях: купалися та відпочивали, ловили рибу, каталися на човнах? Який статус має Бат у списку ЮНЕСКО: світова спадщина, найбільше місто в Англії?
І хоча правильні відповіді, як бачимо, лежать на поверхні, але знаходилися шкільні дотепники, які називали всі три запропоновані варіанти… Деякі з відповідей коментувала пані Женя.
Наприклад, який вид спорту популярний у Баті: регбі, баскетбол, теніс? («Я хочу з вами поділитися, що цього року наша команда посіла перше місце у Великій Британії» (бурхливі оплески присутніх у залі)
Яка річка протікає через Бат: Ейвон, Темза чи Мерсі? («Ейвон – повноводна гарна ріка, де є пристань і люди справді катаються на човнах та інших плавзасобах»).
Який колір є характерним для міста Бат: білий, золотисто-жовтий чи сірий? (Хто уважно слухав анотацію книжки, міг дізнатися, що у місцевих краєвидах Бату переважають піщано-жовті тони. Тож хтось із юних ерудитів на це відповів навіть англійською: «Golden yellow!»)
Який міст є окрасою Бату: Палтні брідж, Тауер брідж чи Лондонський міст? (Знову ж таки, хтось з дотепників вирішив, що це – Лондонський міст. Тут пані Женя прийшла на виручку прихильнику такої завідомо програшної версії, зазначивши, що хоча Лондонський міст насправді не в її місті, але тим не менш у Баті є вулиця London Road, котрою, як вважалося колись, можна було доїхати до Лондона. «Хоча я не раджу вам нею їхати до столиці, бо дорога вийде занадто довгою: тому що зараз це не транспортна вулиця, а лише для пішоходів і велосипедистів», – пожартувала гостя).
Яка відома письменниця жила в Баті: Джейн Остін, Джоан Роулінг, Агата Крісті? (Коментар Жені: «Насправді історія свідчить: хоча Дж. Остін справді кілька років прожила в Баті, там похований її батько, але вона чомусь ненавиділа це місто і невдовзі покинула його назавжди. Та, незважаючи на цей курйоз, мешканці міста пишаються, що відома письменниця кінця вісімнадцятого – початку дев’ятнадцятого століття була якийсь час їхньою землячкою. Вони створили музей Джейн Остін та щороку проводять фестиваль на її честь: одягаються відповідно тій епосі і в цих вбраннях прогулюються містом, беручи участь у різних культурних заходах»).
Підсумовуючи, пані Женя сказала: «Отже, це про дружбу між олександрійським хлопчиком та його місцевим товаришем Едвардом. Книгу отримають всі учні 6-го класу, які навчаються в Олександрії. Сподіваюся, що її всі прочитають. Вона не буде надто складною для прочитання: текст написано живою англійською, багато ілюстрацій, вони містять зокрема і своєрідні підказки до тексту, завдяки чому читачі знайдуть для себе цікаві нові слова. І для того, щоб зробити простішою роботу над вимовою, ми також записали ще й аудіокнигу, вона озвучена професійним англійським актором, який уже створив багато аудіокниг. Ця аудіоверсія зараз ще проходить редагування, і як тільки робота буде закінчена, ми надішлемо її вам, ви зможете її слухати і вдосконалювати власну вимову. Крім того, незабаром у Баті розпочнеться фестиваль дитячої книги. Він проходить вже 18 років, і це найбільший такий фестиваль в Європі, мета якого зокрема – зацікавити дітей, щоб вони читали якомога більше. Адже як відомо, це проблема у всьому світі: діти знаходять дедалі менше часу на читання. Тому щоб заповнити цю прогалину, ми так само подаруємо книгу про пригоди Віталія Петренка дітям у Баті: нехай і вони дізнаються дещо більше про Олександрію»…
(Ще декілька авторських «штрихів до портрета». Всі ці речі пані Женя Шкіль промовляє напрочуд чистою українською, легко, плавно і без зусиль, без жодних ознак іноземного акценту – і це після 20-ти років життя в іншомовному середовищі… А якщо говорити про мотиваційні моменти – то внутрішня енергія та спокійна цілеспрямованість цієї молодої жінки просто вражає. Бо вона – не якийсь грошовитий магнат, який знічев’я, від душевних щедрот вирішив трохи ощасливити суспільство: їй так само, як й іншим звичайним людям, ніхто не відміняв питання щоденно заробляти працею (іноді – на кількох роботах одночасно) собі і своїй родині на прожиття. І так само доводиться вирішувати різні повсякденні побутові питання, що теж, як відомо, займає у всіх нас чимало часу і сил. Але при цій звичній рутині життя вона знаходить і сили, і час, щоб допомагати Олександрії, про яку до великої війни вона, можливо, навіть не чула. І не тільки Олександрії: в Баті достатньо українських переселенців, яким Жені теж доводиться допомагати своїми знаннями і досвідом. І на всю цю гігантську роботу «не за страх, а за совість», знову ж таки, потрібні сили і час. І ще один момент: про Женину вищезгадану успішну презентацію дитячої книги написали, здається, вже всі, хто на ній був і навіть багато з тих, хто не був. Але далеко не всі знають, що книга – це лише «видима частина айсберга». Бо невтомна волонтерка привезла в Олександрію не лише сотні примірників книжки, а ще й чимало іншого корисного добра – для ветеранів та інвалідів цієї війни. А ще – якісний автомобіль для військових ЗСУ, куплений в Англії на зібрані кошти благодійників і власноручно пригнаний пані Женею в Україну разом з іншими такими ж невтомними британськими волонтерами. А це, між іншим, не такий вже й близький світ – майже 3 тисячі кілометрів дорогами західної Європи та України… Втім, це вже інша історія, яку, мабуть, слід розповісти в наступному випуску. Одним словом, «на ентузіастах тримається світ», і з цією думкою не посперечаєшся).
А закінчилася презентація, як і було обіцяно, врученням примірників книжки кожному бажаючому. Пані Женю відразу ж оточив натовп охочих отримати книжку з автографом авторки ідеї. Ну і на завершення – численні фото разом з гостею на тлі Британського прапора.

Олександр Наріжний