Всім на землю! Мовна поліція…

     Ви продавець, офіціант, кондуктор і розмовляєте з клієнтами, пасажирами російською? Тоді готуйте гроші: вас оштрафує мовний інспектор. Бо відповідний законопроект, як відомо, вже надійшов на розгляд профільного комітету Верховної Ради України. Якщо його приймуть, то українська мова стане тотально обов’язковою навіть у кафе, маршрутках, інтернет-виданнях тощо, не кажучи вже про школи, дитсадки, телебачення, різні культурно-масові заходи.

   Стежити за виконанням закону будуть спеціальні мовні інспектори, Національний комітет зі стандартів мови та Уповноважений із захисту мови, що може обиратися на п’ять років (не більше трьох термінів підряд).

    Нацкомітет повинен створити Центр української мови та Термінологічний центр мови. У першому органі можна буде отримати сертифікат на володіння держмовою, тоді як у другому будуть вноситися пропозиції зі зміни правопису української мови. Допомагати із роботою уповноваженому із захисту мови буде власний Секретаріат. До речі, мовного інспектора для перевірки будуть обирати так само, як і суддів – випадковим чином, завдяки автоматичній системі документообігу.

  За порушення закону нардепи пропонують штрафувати в розмірі від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400-6800 грн), якщо мова йде про роботу офіційних органів і бюджетних організацій, від 200 до 300 (3400-5100 грн) мінімумів у сфері освіти, науки і культури, від 400 до 500 неоподатковуваних мінімумів (6800-8500 грн) для ЗМІ.

   За спроби «впровадження в Україні офіційної багатомовності» може загрожувати кримінальна відповідальність і вони можуть прирівнюватися до спроб повалення державного ладу (ст. 109 КК України). Публічна неповага до мови прирівнюється до наруги над державною символікою України (ст. 338 КК України). Якщо коротко, то за порушення можна отримати строк за гратами від 6 місяців до 10 років. Он як все закручено…

     Але судді будуть хто? За якими критеріями вони будуть визначати «винен – не винен»? Адже мова – це не точна наука, де два на два – завжди дорівнює чотири і ніяк інакше. Українська мова містить безліч різноманітних діалектів, іноземних домішок (взяти хоча би той же славнозвісний суржик). Крім того, мова – як живий організм, весь час змінюється. Те, що ще недавно вважалося лексичною нормою, за короткий час відживає і стає у новітніх наукових сентенціях «мовним покручем» або «русизмом». Як з цим бути? Виходить, якщо підходити суворо і педантично, то без вагань можна буде штрафувати всіх поголовно за «публічну неповагу до мови». Вислизнути від неминучої кари зможуть хіба що філологи з високим вченим ступенем. Та й то – не завжди, бо при великому бажанні у неповазі до «мови солов’їної» можна запідозрити і їхнього брата (див. вище).

    Ось що сказав у розмові з кореспондентом один олександрійський студент: «Я взагалі-то за чистоту мови, особливо – якщо вона визнана державною. Особисто у мене з цим ніяких проблем: як кажуть, хочете – російською заспіваю, хочете – українською затанцюю. Але я щось не уявляю, як можна масовий олександрійський суржик раптово, одним указом чи навіть штрафами переробити на зразкову мову. Нашу Олександрію, де з двох десятків шкіл в усі радянські часи тільки одна чи дві були україномовними… Ні, мовне питання треба розвивати, але примус тут – дуже поганий порадник, я вважаю».

  Очікування мовної інспекції та автоматичне перетворення передбаченої законопроектом структури на “мовну поліцію” (народ уже встиг таким чином охрестити запропоноване новоутворення) пояснює бажання чимшвидше отримати не орган, який регулює та впорядковує передусім публічний простір, а наділену каральними функціями установу. Але наші доблесні законотворці забувають при цьому: українську вдачу озлоблюють саме каральні структури. Бо нема і, мабуть, не буде однаково дієвого для всіх закону, який би змусив заплатити штраф не лише за невідповідну зовнішню рекламу, небажання перейти на українську у сфері послуг чи інформації, а й депутата у парламенті, міністра внутрішніх справ, іноземця-губернатора, іноземця-міністра тощо за публічний виступ недержавною мовою. Справді, чому високопосадовцям, державним мужам, які весь вік прожили в Україні, але так і не навчилися «розмовляти», ніхто не забороняє ламати свій язик безграмотними і незграбними з лексичної точки зору висловами? Може, з них слід було б розпочинати «тотальну українізацію»? А там, дивись, і народ би до них якось підтягнувся…

  На завершення – «оптимістичний» відступ: навіть якщо законопроект ухвалять нардепи, штрафувати чи саджати зможуть тільки після двох років із дня набуття чинності цим законом. А в більшості сфер життя можна буде вільно користуватися іншими мовами як мінімум півроку.

О.Осауленко