Олександрійські пілоти БПЛА вперше стартували на Всеукраїнському турнірі

Минулого місяця у м.Кропивницькому відбувся Всеукраїнський турнір з військово-технологічного спорту – з перегонів FPV-дронів. На Кіровоградщині такі змагання відбулися вперше. Змагання об’єднали цивільних та військових пілотів, які змагалися у швидкості та точності керування безпілотними літальними апаратами. Учасники змагалися на майданчику відкритого простору, турнір був етапом підготовки до першого чемпіонату України з військово-технологічного спорту.
(Довідка: військово-технологічний спорт було офіційно визнано Міністерством молоді та спорту України 26 лютого 2025 року як новий неолімпійський вид спорту. Він уже набув популярності в Україні, об’єднує змагання у чотирьох напрямах: повітря, земля, вода та кіберпростір. Відповідно існує Федерація військово-технологічного спорту, під її егідою створено регіональний підрозділ Федерації у Кіровоградській області, який очолив Сергій Шульга у листопаді 2024 року).

Здобуток олександрійських інтелектуалів на Міжнародному конкурсі

З 22 по 26 травня 2025 року в місті Бухаресті (Румунія) відбувся світовий фінал Міжнародного конкурсу комп’ютерних проєктів INFOMATRIX–2025.

«Світ іграшок» 12-річної майстрині: перша виставка Олександри

12-річна Олександра живе у селищі Олександрійському з мамою, бабусею та молодшою сестричкою Настею. Вони приїхали сюди з Харкова три роки тому. Олександра – творча натура, пробувала багато різних занять — від гімнастики до гри на фортепіано. Дівчинка ліпить з глини, вишиває, займалася бісероплетінням, малює, навчається у музичній школі. А в Олександрійському міському музейному центрі наразі експонуються її роботи – в’язані гачком іграшки аміґурумі. Це перша виставка Олександри Охріменко, вона називається «Світ іграшок».

Слово як інструмент, а совість – як компас. Пам’яті Сергія Кривуня

Золотий вік друкованої преси і телебачення залишився у минулому, а з ним – і епоха справжніх журналістів, яких недарма називали четвертою владою. Це були часи, коли журналістів поважали, цінували і довіряли їм – цілком справедливо, адже було за що. Правдиві гострі матеріали, журналістські розслідування та викриття, влучні слова, що ставали крилатими, а головне – зміни на краще, коли після статей та сюжетів чиновники, правоохоронці, комунальники тощо починали «ворушитися» або навіть «сідали» – все це робило акул пера героями в очах читачів або глядачів. Тоді Закон «Про інформацію» мав важелі впливу, етика була не порожнім звуком, а словосполучення «незалежна журналістика» не викликало іронічної посмішки. Це була хороша школа. Щасливі ті, хто застав ті часи, жив і працював у них і мав за приклад гідних справжніх журналістів.