«Віра-сервіс» повірили

Нещодавно на засіданні міської комісії з питань забезпечення своєчасності й повноти сплати податків розглядалося питання заборгованості з земельного податку. Цього разу під «перехресний приціл» представників органів виконавчої влади міста та податкової інспекції, присутніх на нараді, потрапило ТОВ ЗПТУ «Віра-Сервіс Інтермаш».

Як наголошувалося раніше, це підприємство за декілька років накопичило мільйонні борги зі сплати за землю. Спочатку начальник фінансового управління Олена Грищенко доповіла присутнім про виконання міського бюджету за перші два місяці поточного року та стан сплати податків.

Що ж стосується відомого у місті виробницт-ва, то, за словами начальника управління приватизації, оренди майна та землі міської ради Олександра Купченка, проблема має такий вигляд. Загальна площа землі, яка завжди належала Олександрійському заводу підйомно-транспортного устаткування (він же «Віра-Сервіс» з багатьма іншими подальшими «модифікованими» назвами) становила понад 28 гектарів. Збанкрутілий завод у 2012 році придбав громадянин України на ім’я О.Кравченко, якого, за словами О.Купченка, «ніхто з міської влади ніколи не бачив». Проживає собі цей власник десь у Києві – і все. І покупку свою, тобто завод, теж зареєстрував у столиці. Все б нічого, але, за словами Купченка, після купівлі підприємства власник повинен був укласти з міською радою договір на оренду вищезгаданих 28 гектарів, що числяться за підприємством, та цього він досі чомусь не наважився зробити. А податковий «лічильник» тим часом крутиться, і протягом 2013-2015 років він «наклацав» за цю площу 2,9 мільйона гривень земельного податку. Сказати б, що О.Кравченко просто ухиляється від своїх зобов’язань – ні: за згаданий період він заплатив за землю близько 234 тис. грн. Але сплачена сума, як бачимо, далеко не відповідна нарахованій – вона дорівнює платі за 7 га землі.

Через те, що не був оформлений договір на оренду землі під згаданим підприємством, збитки у вигляді недоотриманої плати до міського бюджету за мінімальною ставкою 3%, визначеною Податковим кодексом України, за 2013-2015 роки склали 4,9 мільйона гривень – такою була названа на засіданні офіційна цифра.

Але Олександр Купченко запевняв, що він неодноразово намагався встановити ділові стосунки з О.Кравченком, як того вимагає чинне законодавство, але той цього уникав: за словами Олександра Павловича, власника просто не вдавалося знайти, листування не дало результатів. Тому і договору оренди землі не вдалося досі укласти. «Я вважаю, що треба звертатися до суду з клопотанням про звільнення суб’єктом підприємництва самовільно зайнятої землі», – категорично сказав начальник управління приватизації.

Головний фігурант засідання, генеральний директор згаданого підприємства з довгою назвою Михайло Сулятицький з такими претензіями на адресу свого патрона не згодний. «Той, хто хоче знайти О.Кравченка, знаходить його без труднощів», – зауважив він, додавши, що у нього, як у директора, це завжди виходить. А походження земельного боргу керівник пояснив дуже просто. За його словами, 28 гектарів були «присвоєні» заводу ще з часів радянської «гігантоманії», коли землю ніхто не рахував. І вийшло так, що ця площа обраховується не лише на території виробництва, а й за його межами – навіть під уже не існуючими іншими об’єктами, які колись належали заводу. Більше того, нинішній завод «Віра-Сервіс Інтермаш» використовує навіть не всі існуючі виробничі приміщення, а лише ті, які йому потрібні. Відповідно і податок платить лише за ті земельні ділянки, які перебувають під промисловими спорудами, а саме – за 7 гектарів. Тому і вийшло, що нарахування податку і його сплата проводились, так би мовити, у різних системах координат.

Чим же закінчилася «виховна година» для гендиректора? Людмила Давиденко нагадала йому принагідно, що ТОВ ЗПТУ «Віра-Сервіс Інтермаш» зареєстроване у Києві, відповідно й усі інші податки сплачує за місцем реєстрації. Але працівники підприємства живуть в Олександрії, де користуються всіма послугами інфраструктури. Тому міська влада проводить роботу з керівниками «іногородніх» підприємств, аби вони реєструвалися за місцем їхньої виробничої діяльності. Як приклад, гідний для наслідування, перший заступник мера назвала олександрійське відділення ПАТ «Оболонь», яке після умовлянь влади змінило свою столичну «прописку» на місцеву.

Компромісний сенс такої пропозиції полягав ще й у тому, що, як зазначила Л.Давиденко, міська влада завжди йшла назустріч місцевим виробництвам, а тому і питання зменшення плати за надлишкові площі землі теж можна вирішити за умови дотримання законодавчих норм і спів-праці, як це було зроблено свого часу на НВО «Етал». Михайло Сулятицький погодився з пропозицією зареєструвати завод там, де він знаходиться (тобто в Олександрії), пообіцяв, що, починаючи з другого кварталу поточного року, податки сплачуватимуться «на місці» і запевнив також, що робота з проектною документацією щодо землі під виробничими будівлями заводу вже розпочата з метою укладення договору.

Податківці теж пішли на деякі поступки. Начальник відділу ОДПІ Н.Пароконна зазначила: «Нехай підприємство до 1 травня цього року впорядкує документи. Якщо ж воно до того часу не доведе нам, що ці 28 гектарів йому справді не потрібні, тоді ми знову донарахуємо плату за минулі місяці».

О.Наріжний