Тетянин Афган

Про те, що до Афганістану відправляють наших військових, Тетяна Бессараб випадково дізналася на початку 1980 року. Після закінчення Олександрійського медичного училища вона працювала медсестрою у районній лікарні і жила в гуртожитку ОФДП (зараз – готель «Дружба» на Софіївській). Вечорами у холі гуртожитку збиралася молодь. Там Таня почула розмову хлопців, які приїхали до Олександрії з Білої Церкви ремонтувати гелікоптери. Вони розповіли, що наші живуть там у землянках, багато поранених, а медиків не вистачає. Тоді до Афганістану відправляли лише на три місяці. Таня, вихована прикладом батька-фронтовика, рішення прийняла відразу.

Вона пішла до військкомату і записалася на службу в Афганістан добровольцем. Їй було 23 роки, і про своє рішення вона згодом не пошкодувала, незважаючи на всі пережиті жахи.
В Афганістані Тетяна Бессараб служила два роки, була операційною сестрою в 100-му окремому медичному батальйоні Баграмського гарнізону 108-ої мотострілкової дивізії.
У медсанбаті було 14 дівчат різних національностей. З деякими всі до сих пір спілкуються.
У період формування частини стояли на краю Кабула, а через два місяці колоною пішли на Баграм. На місці треба було за лічені тижні створити належні умови і здати об’єкти комісії. Жили у наметах, оперували також, побутових умов жодних. Шпиталя як такого ще не було. Намети дівчата ставили разом із солдатами з охорони і взводу евакуації.
З операційної іноді не виходили по три доби. Складних випадків було багато щодня, але найстрашніше – це сортування, особливо після вибухів та щомісячних двотижневих рейдів у горах. Поряд був посадковий майданчик, взвод евакуації приймав поранених і на ношах заносив їх до «шпиталю». Доводилося відрізати відірвані кінцівки ампутаційним ножем, напряму переливати кров з вени у вену. Два санітари (з поранених) в операційному блоці стерилізували інструменти в автоклаві.
Треба було вирішувати, кого оперувати у першу чергу, а хто може зачекати або вже безнадійний. Деякі не доживали до своєї черги. Поряд був морг. А на початку 1982 року виявилося, що не вистачає цинкових гробів. І навкруги стояв жахливий трупний запах.
Хлопці із взводу евакуації – 10 осіб – були наркоманами. Інакше не витримала б психіка. Дістати наркотики було не проблемою: гашиш у Середній Азії взагалі, і в Афганістані зокрема, завжди був скрізь і поряд.
Після повернення додому від дівочої романтики не залишилося і сліду. На світ учорашні дівчата, які швидко подорослішали на чужій землі, дивилися крізь призму Афганської війни. Адаптуватися вдома після пережитих жахів було складно. Сусіди та знайомі говорили, що у Тані навіть погляд став іншим, хвилювалися про стан її здоров’я. Таня жила у Червоній Кам’янці, а поряд, у селі Щасливому, був аеродром. Вночі, почувши гуркіт гелікоптерів, дівчина за звичкою спросоння вискакувала у двір – зустрічати прибулих поранених. Потім поступово розвиднювалося: вона вже вдома…
Тетяна Бессараб нагороджена медаллю «За бойові заслуги», іншими медалями та нагрудними знаками.
На першому зльоті медиків-афганців у Ташкенті у 1988 році Тетяна була єдиною з Кіровоградської області. Там медпрацівники домоглися присвоєння їм статусу учасника бойових дій. До цього вони вважалися добровольцями, вільнонайманими, хоча у багатьох у військових квитках є запис: «Нагороджена (ний) бойовою військовою нагородою».
До 2010 року Тетяна Бессараб працювала в Олександрійській центральній міській лікарні операційною сестрою. Потім люди обрали її сільським головою Червоної Кам’янки. Сьогодні Тетяна Олександрівна – начальник відділу соціального захисту Попельнастівської ОТГ.
Олена Карпачова