Святослав Вакарчук: «Нам потрібні кіборги в політиці»

Лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук під час нагородження орденом Свободи звернувся до президента України Петра Порошенка із промовою. Спочатку у багатьох ЗМI були опрелюдненi лише окреми цитати цього виступу, та ось учора повний текст цієї промови з’явився у блозі музиканта на сайті «Новое время».

“Шановний пане Президенте! Дякую за цю нагороду. Для мене честь отримати орден від Держави, яку я завжди вважав, вважаю і буду вважати найріднішою у світі. Так, нагороди – це добре. Але, на жаль, одними нагородами не вирішити завдань, які стоять перед нами. 28 січня ми відзначатимемо річницю бою під Крутами. Що спільного між цими українськими захисниками і тими, хто захищає нашу країну, зі зброєю в руках, на Сході сьогодні? І ті, і інші – Герої. Герої вони тому, що свідомо жертвували найголовнішим, що в них було – своїм життям. Чому агресія ворога захлинулася? Тому що ці молоді хлопці та й старші чоловіки готові були вмирати за свою країну. Вони прекрасно розуміли, який вибір роблять. Ніхто з них не аналізував, не прораховував – вони просто жертвували. Тому вони – Герої. Ворог, який роз’їдає Україну зсередини – корупція, тотальна несправедливість, невігластво, низький рівень так званої еліти – значно підступніший і небезпечніший, ніж будь-який зовнішній ворог. Щоб перемогти його, теж потрібні герої – герої в українській політиці і владі. На жаль, на сьогоднішній день таких героїв ми не бачимо. Ми не бачимо логічні вчинки. Ми бачимо бажання всидіти на двох чи трьох стільцях. Ми бачимо страх: страх втратити посаду, страх втратити добробут, політичний вплив, поставити під удар себе чи свою сім’ю. Ми бачимо часом розумних, але швидше хитрих та цинічних людей, які завжди находять логічне пояснення, чому в Україні все не так – винна війна, ціни на нафту, політичні опоненти, минула влада. Ми чуємо і бачимо це кожен день. Але ми не бачимо подвигів. Не бачимо справжніх жертв. Нам не потрібні політики – звичайні люди. Пам’ятаєте захисників Донецького аеропорту – кіборгів? Нам потрібні кіборги в політиці! Сьогодні країну врятують тільки ті, кому будуть ставити пам’ятники після смерті, а не ті, хто будує собі золоті пам’ятники при житті. Чому наші політичні очільники обирають особисте перед державним, спокій і страх за власне майбутнє міняють на політичні компроміси? Де посаджені злочинці? Де реальна зміна правил гри? Взагалі – де зміни в країні? Я дуже хотів би завершити словами, що країна чекає змін, але правда в тому, що країна від влади вже нічого не чекає. Люди не вірять владі. Не тому, що влада погана. Тому, що влада така як всі. А сьогодні нам потрібні люди, здатні на подвиги, надлюди. Я розумію, що сьогодні зіпсував комусь настрій на цьому нагородженні. Але я говорю ці слова не з бажання облити когось брудом чи отримати політичні дивіденди. Ні влада, ні політична боротьба мене не цікавлять. Я кажу Вам це тому, що мені не байдуже! Не байдужа Ваша репутація, не байдужа репутація країни та її майбутнє. Це моя країна і мені тут жити. Сприйміть, пане Президенте, ці слова серйозно – вони не направлені персонально проти Вас, в них немає спроби заплямувати Вашу особистість. Ці слова спрямовані до всієї української влади. І це не просто мій приватний голос – це, в прямому сенсі, голос народу України. І сприйміть їх сьогодні, бо завтра вже може бути пізно».

Читаючи це звернення мимоволі згадується ще одне послання президентам, написане 24 липня 2014 Кузьмою Скрябіним. Згадаймо ж i його.

«Панове президенти є до вас розмова

Бо ми давно не чули від вас правдиве слово

І може я ніколи б не починав її

Та скажу вам відверто – причина у війні

В яку ви цю країну всі разом погрузили

І щоб її не було ви нічого не зробили

Невже за стільки років ви достатньо не нажили

Щоб заробляти гроші копаючи могили

Панове президенти є до вас питання

Чому ви всі живете як голубці в сметані

Тоді коли всі люди скидаються солдатам

Копійками, які ви ще в них не встигли відібрати

Чому ви не пошлете на війну своїх синів

Ні внуків, ні племінників, самих вас там не видно

Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків

Скажіть мені, невже це виглядає справедливо

Чому холоднокровно ви зливаєте країну?

І у крові своїй ви власну топите дитину

Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні

Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну!

Я хочу побажати вам, панове президенти

Відчути весь наш біль на собі перше ніж померти

А всім нащадкам вашим – я хочу тільки зла

Яке ви всі разом роками готували нам»!

Кузьма Скрябін