Старе місто у спогадах Леоніда Холохоленка

Леонід Холохоленко – корінний олександрієць, інвалід І групи, учасник операції «Дунай» (введення військ у Чехословаччину у 1968 році). Його дід жив на Партизанській вулиці, а батько, 1903 року народження, навчався в одному класі з Петром Кошовим, майбутнім маршалом.

За своє трудове життя Леонід Андрійович працював усього на двох підприємствах: 11 років – в автопарку, а після – в АТП 13561, пройшов шлях від слюсаря до заступника директора, головного механіка. Як старожил міста, він розповідав багато цікавого про минуле Олександрії.
Приміром, на місці теперішнього Ліцею ім.Т.Шевченка до початку 70-х, коли побудовано приміщення школи №1, був дитячий будинок. Одна з будівель, де він розташовувався, збереглася дотепер. Більшою частиною учнів класу в школі №4, де вчився Леонід Андрійович, були вихованці дитбудинку. На навчання і назад вони ходили строєм. Жіночий гуртожиток Дитячого будинку був нижче теперішньої автобусної зупинки «Фуршет» біля вулиці Кременчуцької. Городи дитячого будинку розташовувалися на території нинішнього Профліцею (колишнього ПТУ №13). Розформували цей дитячий будинок, за спогадами Холохоленка, у 1968-1969 роках.
У Льоніному дитинстві влітку діти бігали босоніж, бо взуття не було. У школу хлопчику купили кирзові чоботи за 80 карбованців – це було дуже дорого, тим паче для сім’ї, де працював один батько. До 1961 року кілограм хліба в Олександрії коштував 17 карбованців. Відпускали його суворо по кілограму в руки, зважуючи на тарілчастих вагах і дорізаючи шматочки величезним ножем.

Один епізод зі шкільного життя особливо закарбувався у пам’яті. За старою традицією, 1 вересня 10-класники робили подарунки першокласникам. Але виявилося, що у першому класі – 40 учнів, а у десятому – 18. Вчителька початкових класів Катерина Андріївна знайшла вихід: забрала в одного хлопчика його подарунок – набір із 24 кольорових олівців – і роздала по олівцю малюкам, яким нічого не дісталося. Набір повернувся до власника добряче «схудлим» – у ньому залишилося всього чотири олівці. Хлопчик так образився, що батьки перевели його на навчання в школу №3. Років через 50 після закінчення школи Леонід Андрійович зустрів цього свого колишнього однокласника, і той досі ображався…

Школу Леонід Холохоленко закінчив у 1965 році. Тоді вже, за його словами, на Центральній площі Олександрії, був фонтан.
Площа Покровська почала забудовуватися у 1954 році. Першим здали в експлуатацію 8-квартирний двоповерховий будинок біля зупинки «Училище». Потім – будівлю, де донедавна працював шкірвендиспансер – там був жіночий гуртожиток. Чоловічий гуртожиток розміщувався у будинку, на першому поверсі якого зараз працює бібліотека-філія №5. У його підвалі була вугільна котельня, яка опалювала весь квартал. Замість бібліотеки на першому поверсі тоді працював магазин, а поряд у 50-х був ринок-«хитрячок». Головною цінністю і навіть скарбом чоловічого гуртожитку був перший в Олександрії телевізор у «червоному кутку» – він з’явився у 1957-1958 роках. Леонід запам’ятав назву фільму, який переглядав тоді з «блакитного екрана», – «Вершники».

Кінотеатр на Покровській площі здали в експлуатацію у 1958 році. У день відкриття сеанси були безкоштовними. Спочатку кінотеатр був побудований як літній, а дах з’явився пізніше. На місці головного корпусу Олександрійського політехнічного коледжу (раніше – індустріального технікуму) працював залізо-скобяний магазин (железо-скобяной). А до того, як була збудована п’ятиповерхівка «на болоті» біля кафе «Шашличний двір», на цьому місці працювала лазня, вода з якої зливалася просто у Березівку. У 60-х побудували нову лазню – на Поштовій (Першотравневій), де сьогодні управління агропромислового розвитку поряд з Олександрійським театром, а стару знесли.
Вигляд міста змінюється дуже швидко. І хоча, за історичними мірками, пройшло не так вже й багато часу, у розповідях старожилів Олександрія постає зовсім не такою, як ми її знаємо сьогодні. Шкода, що фото тих років у Леоніда Холохоленка не збереглися.
Ярослава Волошко, світлина – з групи «Цікава Олександрія» у Facebook