Про реальність паперової реформи

    Закриття соціальних мереж «ВКонтакте», «Одноклассники» нашими офіційними колами стало, здається, дуже вчасним для уряду: за галасом, який здійнявся у суспільстві з цього приводу, люди навіть не дуже звернули увагу на іншу, на наш погляд, набагато важливішу у порівнянні тему – проект пенсійної реформи, нещодавно ухвалений Кабінетом Міністрів.

   Слід зазначити, сховатися Кабміну від такого рішення було просто нікуди і ніколи, оскільки проведення пенсійної реформи, як відомо, є однією з ключових умов Міжнародного валютного фонду для виділення Україні чергового траншу кредитування.

    «Однією з вимог МВФ до пенсійної системи було підвищення пенсійного віку. Наше завдання – уникнути підвищення, і ми його виконали. Пенсійний вік залишається на рівні 60 років (для жінок зараз він становить 58,5 років і підвищиться до 60 років у 2021 році) для людей, які мають страховий стаж 25 років », – переможно повідомив прем’єр Володимир Гройсман, презентуючи проект пенсійної реформи на засіданні уряду.

   У той же час вводиться механізм компенсації дефіциту страхового стажу шляхом добровільних внесків громадян до Пенсійного фонду. При цьому Гройсман заявив, що таким чином для «більш 70% громадян пенсійний вік не зміниться, зміни торкнуться тільки вимог до страхового стажу».

    Що ж вийшло насправді? Як вважає переважна більшість фахівців, ухвалений Кабміном проект не вирішить жодної з проблем існуючої пенсійної системи. Тому що вони просто не можуть бути вирішені на тому рівні, на якому виникли. Ці проблеми існують не через якусь власну неспроможність пенсійної системи, а через банально низький рівень доходів населення: ну ніяк не може бути не те що багатих, а навіть більш-менш забезпечених пенсіонерів у країні, де середньодушовий дохід не дотягує до півтори тисячі доларів на рік. Уряд каже, що не буде збільшувати пенсійний вік. І одночасно з тим планує упродовж наступних 10 років збільшити тривалість страхового стажу до 35-ти років для того, щоб отримувати пенсію за віком. Поглянемо на прикладі, що це означає для чоловіків: 12 років навчання в школі (з 7 до 19 років), рік служби у збройних силах, щонайменше 5 років навчання у виші (цей строк не зараховується як страховий, бо ніхто не платить за студента, як за застраховану особу). Виходить вік 25 років. Для того, щоб отримувати у 60 років пенсію, майбутній пенсіонер повинен відразу ж, не гаючи ні дня після отримання диплома безперервно пропрацювати всі 35 років! Але виходячи з того, що в Україні зараз рівень безробіття серед молоді перевищує 25 відсотків, напрошується висновок: майже ніхто з сучасної молоді не зможе вийти на пенсію в 60 років. То з одного боку, формально пенсійний вік не підвищується, а фактично людина сама буде змушена «тягнути лямку» до потрібного часу. Також В.Гройсман нагадав про внесені зміни в порядок призначення соціальної допомоги, яка виплачується державою замість пенсії особам, котрі не мають мінімального страхового стажу. На сьогодні така допомога призначається з 63 років громадянам, страховий страж яких – менше 15 років. Проект закону передбачає, що тепер право на таку допомогу з 63 років матимуть громадяни, у яких страховий стаж менше 25 років, а у кого страховий стаж менше 15 років, зможуть отримувати соціальну допомогу від держави з 65 років. Як бачимо, це теж один з прихованих сюрпризів нового проекту.

    І таких речей у ньому знайдеться багато, якщо виходити з реалій життя, а не з якихось теоретичних положень типу «що може бути, якщо щось колись буде». Щодо наповнен-ня Пенсійного фонду так само: всі розрахунки уряду базуються на тій же теорії, що всі українці безперервно пропрацюють упродовж 35 років – фантастика! Звісно, ніхто не проти загальної зайнятості, але на жаль, такого зараз немає і навряд чи буде найближчим часом. Таким чином, нічого не зміниться на краще в існуючій пенсійній системі: де брати гроші для виплат пенсіонерам – це питання залишається відкритим.

   Крім того, пропонується скасувати особливі умови виходу на пенсію для представників окремих категорій професій (а це означає, що ряд т.з. шкідливих професій з відповідними пільгами перестануть вважатися такими), а також скасувати право на призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників.

   «Пенсійна реформа від уряду – це спроба поєднати бульдога й носорога. Тобто спроба поєднати солідарну систему й накопичувальну. З 2018 року єдина пенсія залежатиме не лише від стажу (спочатку 25 років, пізніше 35 років), а й від величини внесків. Два в одному.

    Чому не можна запровадити окремо солідарну систему, де пенсія залежить від стажу – й окремо накопичувальну, де вона залежить від внесків? Оце було б дійсно справедливо, – вважає політичний експерт Володимир Манько. – Обґрунтую. Одним людям випадає доля працювати директорами підприємств, а іншим технічними працівниками. Одні мають підприємницький хист і добре заробляють – інші покликані бути бюджетниками й перебиваються усе життя. Солідарна система тому й зветься солідарною, бо розподіляє фонди ПФ з метою не допустити жебрацтва пенсіонерів.

    Аби отримувати пристойну пенсію, громадянину треба лише мати відповідний пенсійний стаж – тобто офіційно працювати упродовж життя і платити соцвнески. У солідарній системі можлива така ситуація, коли технічка, яка має стаж 25 років, отримуватиме більше, аніж директор підприємства зі стажем 5 років.

    А от накопичувальна система якраз і передбачає пенсію виключно відповідно до внесків, і тільки. Стаж тут не грає жодної ролі. Технічка з огляду на її малу зарплату зможе робити мінімальні внески, і пенсія її буде мінімальною. А ось директор підприємства хоч за 5 років стажу, хоч за 1 рік зможе внести таку суму, що забезпечить йому пенсію десь на Мальдівах, попиваючи там віскі, звісно, якщо здоров’я ще дозволить.

    Крім того, перед пенсійною реформою, або паралельно, слід вводити медичне страхування, яке дозволить лікуватися за рахунок медичного фонду. Бо пенсія – вона десь там далеко, і про неї ніхто не хоче думати (про старість згадують лише тоді, коли вона вже стукає у двері). А здоров’я – воно тут і зараз, як для старших, так і для молодих. Отже, пенсійна реформа, прийнята урядом з подачі МВФ, є насправді напівреформою і, якщо за неї проголосують депутати, довго не протриває. Запровадження окремо солідарки, окремо накопичувальної системи, окремо медичного страхування – ось шлях до остаточного подолання проблем і до виходу з пенсійно-медичного клінчу».

    Щоб почати проводити пенсійну реформу, необхідно створити відповідні умови. Зокрема, на це треба мати гроші. Без відповідного фінансування жодна реформа неможлива: пенсійна, освітня, медична, земельна. Без грошей реформа буде просто паперовою. Таку думку для ЗМІ висловив директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. За словами експерта, у питанні проведення реформ некоректно і неправильно порівнювати Україну з державами-членами ЄС. Як зазначає Бала, кожна країна йде своїм шляхом що стосується проведення реформ. І цей шлях у когось займав, умовно кажучи, століття, у когось – десятиліття. В Україні хочуть втілити все за рік-два. Зокрема, пенсійну реформу.

      Пенсійну реформу можна правильно і красиво написати, але в реальному житті в тих умовах, у яких зараз знаходиться наша держава, вона не буде життєздатною. Механічне скорочення пенсіонерів за рахунок підвищення страхового стажу або пенсійного віку – шлях в нікуди, переконаний В.Бала. Як вважає політолог, у першу чергу потрібно реформувати належним чином Податковий кодекс. Інакше ця пенсійна реформа приречена стати невдалою. “Всі розмови про трирівневі заощадження не мають сенсу. Як можна економити, якщо українці не вірять у банківську систему, банки банкрутують, а НБУ каже, що таким чином зачищає банківську систему? Трирівнева система працює тільки в сталому розвиненому соціально і економічно суспільстві. Спочатку треба вирішити головне: за рахунок чого це буде робитися. Інакше це окозамилювання, щоб отримати черговий транш від МВФ “, – зазначив він.

    Судячи з представлених тез, уряд займається рихтуванням поточної мертвої і недієздатної солідарної системи. Наприклад, неправильно ставити питання про успішність запропонованої реформи, оскільки спрощення формули розрахунку пенсій, зміна умов її індексації, прив’язка до середньої заробітної плати, збільшення необхідного трудового стажу та інше – це, безсумнівно, важливі технічні деталі, проте вони не дадуть потрібної Україні кардинальної зміни системи. Жоден з перерахованих вище кроків не впливає, наприклад, на оподаткування доходів населення. Тобто на те високе податкове навантаження, яке заганяє доходи в тінь і провокує дефіцит Пенсійного фонду, від цих змін ніяк не зменшиться.

    Нещодавно Прем’єр-міністр в ефірі одного з телеканалів заявив, що у разі неприйняття пенсійної реформи він готовий піти у відставку. Ну, одного такого «прем’єра-камікадзе», любителя робити гучні заяви, зовсім недавня історія ще добре пам’ятає…

О.Іванченко