23.06
2017

    Напевне, найбільш обговорюваною подією у вітчизняних ЗМІ стали недавні слухання у Верховній Раді законопроекту про реформи медичної галузі. При цьому сприйняття суспільством запропонованих нововведень, згідно з опитуваннями соціологів, є, м’яко кажучи, настороженим. Враховуючи це, ми спробували подивитися на можливі новації очима фахівців, які не лише з підручників знають реалії сьогоднішньої медицини. Головний лікар міського Центру первинної медико-санітарної допомоги Сергій Дьячук погодився поділитися з читачами «ОТ» своїм баченням. Отже, що ми маємо на сьогодні – від чого збираються «танцювати» урядові реформатори?

    – На даний час немає жодного законодавчого акту в плані реформування охорони здоров’я. Є, скажімо, тільки два закони – про те, щоб переводити лікарні з бюджетних організацій у некомерційні комунальні підприємства. Але там сказано, що таке можливе тільки за бажанням власника ( у нашому випадку – міської ради). Якщо ж брати центр медичної первинної допомоги, то це зробити не вийде, бо чітко сказано, що первинна медична допомога повинна надаватися безкоштовно. То що ми виграємо, якщо станемо підприємством?

   Є також зміни фінансування медичних закладів, але це не цікаво пацієнтам – їх більше хвилює, як надають медичну допомогу, а не саме фінансування медицини. І більше ніяких законів немає, є лише наміри, про які ми зараз багато чуємо у різних інтерв’ю міністра охорони здоров’я Уляни Супрун та її заступників. Але наміри повинні бути якось обґрунтовані розрахунками, чого насправді не спостерігається.

   Є безліч суперечливих моментів. Наприклад, Супрун каже, що дільничний лікар буде отримувати зарплату 35-50 тисяч гривень на місяць. Беремо калькулятор: державою виділяється нехай 300 гривень на рік на пацієнта, 2 тисячі пацієнтів (чомусь саме така норма на одного лікаря) – множимо і ділимо на 12 місяців, виходить справді приблизно 50 тисяч гривень на місяць. Але це не заробітна плата лікаря, а його дохід. Перше питання: буде цей дохід обкладатися податком чи ні? Потім, це дохід не лише одного лікаря – ще є медична сестра, санітарка, обслуговуючий персонал, тобто – виходить якийсь фонд заробітної плати. А з нього у будь-якому випадку сплачуватиметься єдиний соціальний податок, а це майже 37 відсотків. Далі лікар повинен буде заплатити за транспорт, заправляти і утримувати машину, на ці гроші купувати фонендоскоп, канцтовари. Якщо все це вирахувати з доходу, то лікарю і медичній сестрі залишиться навіть менше, ніж вони зараз отримують. Тобто ніхто нічого наперед не прораховував. Наприклад, чому саме 2 тисячі пацієнтів? Зараз є норма навантаження на дільничного лікаря, розрахована ще за радянських часів, 1800 людей, а на сімейного лікаря – 1500, у селах – інші нормативи. То чому зараз 2 тисячі, не 3 і не 5? Хоча б скажіть нам, звідки взята ця цифра!

  Ставиться питання, що більше не буде викликів лікарів додому. Чудово, але наші люди так не звикли! Ви уявляєте, який бунт підніметься, якщо відмінять виклики?

   Що робити з контрольними показниками, які від нас вимагають – вони будуть, чи їх не буде? Диспансерізація буде чи ні? Кажуть, що кожен пацієнт, який живе, скажімо, в Києві, зможе укласти договір з будь-яким лікарем, хоч і з іншого міста – який вигляд це матиме насправді? Безліч запитань.

   – Розповсюджена теза: «гроші ходитимуть за пацієнтом».

   – Ну так давайте фінансувати, скажімо, МНС за принципом «гроші ходитимуть за пожежами» – а що, це ж по суті те саме! Наприклад, надворі зима-осінь, пацієнтів багато, лікарню держава профінансувала на цю кількість хворих за даним принципом, лікарі отримали свою зарплату. А влітку хворих у два-три рази менше. Що робити головному лікарю – виганяти персонал у відпустку без утримання, звільняти з роботи? Ще говорять про скорочення оплати приміщень, ліжок тощо – шановні, ви що, з глузду з’їхали? Ну я розумію, Супрун прилетіла до нас з іншої планети, де все не так, як у нас. Але наші реформатори – вони ж живуть на цій планеті і що, не знають, що таке наше фінансування закладів на медикаменти на один день – 30 гривень? Це все одно, що нічого: хіба що на 5 одноразових шприців вистачить.

    Наступний момент: платитимуть тільки за лікування. А де лікарня буде брати кошти, щоб купувати й утримувати обладнання, якось розвиватися, робити ремонти? При цьому є вимога, щоб, скажімо, рентген-апарат був «віком» не більше 5 років. Де вони у нас такі? А щоб купити новий (хоча б звичайний), треба мільйонів два з половиною гривень… Інакше, якщо ви працюєте на застарілому обладнанні, то Національна служба здоров`я не буде фінансувати цю послугу. До речі, створюється Національна служба здоров’я. Тобто така собі бюрократична піраміда, від її центрального управління і донизу, на місця. А це додаткове фінансування на її утримання. Зараз на саму медицину грошей не вистачає, а вони збираються відривати від медицини і фінансувати ще й цю службу. І це будуть немалі гроші. Запитань стільки, що невідомо, до чого прийдуть.

   – Радянська система Семашка повністю ліквідовується?

 – Її вже стільки років намагаються сплюндрувати, а вона живе, така сяка! Так от ця система передбачає поділ на дільниці, за які відповідає окремо свій лікар. Захворіла людина – її кладуть у стаціонар і лікують. Все прозоро і зрозуміло. Згоден, зараз ми живемо в інших умовах, уже немає соціалізму. Люди (всі) цій державі не цікаві і байдужі. Ну то ви так і скажіть: люди, ви нам не потрібні, хочете лікуватися – платіть монету за все. А де і кому ви будете платити – нас не цікавить. Де захочете. Але ж це вже буде ніяка не система, а просто бардак.

   – Буде конкуренція між лікувальними закладами.

  – Ну з ким буде конкурувати перша міська лікарня? З районною, обласними, чи що? Це маразм якийсь! Перш ніж щось вибудовувати, треба хоча б уявляти, за що ти берешся. Я допускаю, що у реформаторів у голові є якась, на їхню думку, струнка система. Але ми живемо не в їхніх думках, а тут ось, на землі. І як застосувати тут те, що у них там у голові?

   – Уляна Супрун визнає, що наша безоплатна медицина насправді такою не є і пропонує частину її зробити платною, а частину залишити безплатною.

  – На сайті Мінохоронздоров’я розміщено матеріал «10 міфів про медичну реформу». Там заспокоюють, що у рамках реформування галузі у подальшому безплатно буде надаватись екстрена медична допомога (вся – включаючи інсульти, гострі апендицити і т.д.), палиативна допомога (тобто помираючим хворим), дітей лікуватимуть, вагітних обслуговуватимуть і прийматимуть пологи безплатно плюс там відповідні програми по онкології тощо. Друзі, та ви зараз усе це не фінансуєте належним чином, немає у вас грошей! І при цьому кажете, що з бюджету грошей на реформування медицини більше не знадобиться, ніж зараз є. То виникає запитання: звідки ж тоді взяти кошти на те, що ви збираєтеся зробити безоплатним? Ви ж хоча б будьте послідовними у своїх тезах! Он в Україні реформують МВС, так там десятки мільярдів виділяється на це, і то поки що тільки патрульну службу спромоглися реформувати. А медицину, виявляться, можна реформувати без грошей! Просто маячня якась…

   Урядовці вважають, наприклад, що апарат УЗД повинен працювати 6 годин, а не 3. Шановні, є трудове законодавство: це променева діагностика, у її персоналу взагалі робочий день – 4 з половиною години, бо є норма променевого навантаження на людський організм, перевищення якої категорично недопустиме! Тобто це чистої води дилетантство і волюнтаризм. Прийшли люди, які нічого не тямлять у тому, що збираються робити.

  – Реформатори кажуть, що благодійні внески – це погано, корупція…

  – Так, держава сказала: не хочете внесками, добре, зробимо тарифікацію, і будете платити в касу по факту. Тепер дивимося: наприклад, на операцію зараз лише на один наркоз, кисень (тобто те, що пацієнт сам не зможе купити) треба 500 гривень. А в тариф, крім того, ще буде включатися зарплата персоналу, комунальні послуги, тобто – абсолютно все. І якщо людина платила благодійним внеском лише за наркоз, то так вона заплатить у декілька разів більше – зате офіційно! Це, мабуть, втішить пацієнта… Так кому ви краще робите?

   Медицину справді треба реформувати, і я – за реформи. Нехай навіть у тому недолугому вигляді, у якому вони запропонували. Тільки вони запропонували начебто у хорошому вигляді для лікаря, але в нікудишньому – для пацієнта. Зокрема, при такому підході лікарі просто будуть матеріально зацікавлені, щоб у них було якомога більше пацієнтів, котрі якомога більше і довше хворіли та наскільки можливо – важкими хворобами…

  – Кажуть, буде також і страхова медицина.

  – Як відомо, страхування працівника – це додаткове навантаження на бюджет роботодавця. Якщо зараз роботодавці зарплату «у конвертах» платять, то з якої радості вони ще й страховку платитимуть? Тобто це завідомо гнила ідея: роботодавець зайвого платити не буде. До того ж, будь-яка страхова компанія обов’язково намагатиметься економити кошти. Є, наприклад, Німеччина, де 90 відсотків – страхова медицина, запроваджена ще з часів Бісмарка. Вони звикли у цьому жити і живуть собі. Але роботодавці страхують все одно не за всі випадки, а за їх певний перелік. Все, що за межами – платіть, будь ласка, «бабки». Є Швеція, Швейцарія, Данія – у них майже повністю бюджетне фінансування медицини і вона не гірша, а може, й краща, ніж у Німеччині. Всесвітня організація охорони здоров’я каже, що у нормальних соціально орієнтованих країнах повинно бути 75% бюджетного фінансування, 20% – соціального страхування і 5% – приватного страхування (це якісь окремі випадки, скажімо, пластичні операції тощо). Знову ж таки, система Семашка, яку зараз прийнято паплюжити, успішно працює на Кубі. Але що там зробили: при всій їхній бідності збільшили фінансування медицини у 5 разів! Тепер з усього світу люди їдуть туди лікуватися. У тому числі й наші чорнобильські діти. Тобто не треба вигадувати велосипед: візьміть якусь одну готову, прийнятну для нас модель і запроваджуйте. Тільки ж у нас хочуть усе відразу – і грошей не дати, і реформи провести. Але так не буває. У нормально розвинутих країнах системи охорони здоров’я (хорошими ми їх вважаємо чи ні) вибудовувались упродовж багатьох десятиліть, і держави там докладали і докладають для цього немало зусиль. Інакше просто не може бути.

О.Іванченко

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Олександрійський тиждень

Олександрійський тиждень