Людмила Комлева: «Ліквідатори – це герої»

14 грудня в Україні відзначили День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС — людей, які ціною свого життя і здоров’я змогли здолати страшну трагедію ХХ століття, що сталася 26 квітня 1986 року. Саме 14 грудня було офіційно повідомлено про завершення будівництва саркофага над зруйнованим у результаті вибуху четвертим енергоблоком ЧАЕС. Зараз День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС багато хто називає просто Днем ліквідатора.

Напередодні цього дня міський голова С.Цапюк відзначив олександрійських активістів-чорнобильців. За активну життєву позицію, захист інтересів ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС та внесок у патріотичне виховання підростаючого покоління подяками міського голови були нагороджені І.Алкеєв, Г.Гострий, М.Туренко, В.Уваров, Л.Комлева, С.Чумаченко, С.Горяк, В.Вовк і П.Прожога. А власне 14 грудня біля пам*ятного знаку жертвам Чорнобильської катастрофи відбувся мітинг-реквієм. Присутні згадали події майже 30-річної давнини і подякували ліквідаторам за їхній подвиг, вшанували пам*ять загиблих. Сьогодні в Олександрії проживають понад 1200 осіб, постраждалих внаслідок аварїї на ЧАЕС, з них понад 200 інвалідів і 90 сімей, що втратили годувальників.

Про те, як сьогодні живеться ліквідаторам, чи відчувають вони підтримку з боку держави, які проблеми їх хвилюють, розповіла голова головна активістка чорнобильської громади Олександрії, громадської організації «Спілка інвалідів Чорнобиля» Людмила Комлева.

– Напередодні 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи наші ліквідатори як не відчували підтримки з боку держави і місцевої влади, так і не відчувають, — підкреслила Людмила Федорівна. — Нам доводиться відстоювати наші права і гарантії Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у судах, оскільки у багатьох людей розмір пенсії не відповідає визначеному законодавством. На 230 ліквідаторів першої категорії в нашому місті 100 «мінімальщиків», є ліквідатори, які у 1986-му проходили строкову службу, у них розмір заробітної плати був 7 карбованців. Як із такого розміру можна нарахувати пенсію? У жовтні 2011 року нас викликали до управління Пенсійного фонду, де пояснили, що, враховуючи ситуацію у державі, нестачу коштів у бюджеті, виплату пенсій за рішеннями суду буде тимчасово призупинено. Угодою було передбачено, що це буквально на пару місяців, а з січня 2012 року людям поновлять виплати. Пройшов час, скоро січень 2016 року, а виплату пенсій за рішеннями суду нам досі так і не поновили. Щоразу держава знаходить нові відмови, щоб не поліпшувати наше життя і здоров*я, а навпаки – погіршувати.

У лютому 2015-го ми підтримували Всеукраїнську акцію протесту проти позбавлення чорнобильців статусу. Справа у тому, що деякі ліквідатори мають по два, а то й по три статуси: ліквідатора аварії на ЧАЕС, учасника бойових дій (в Афганістані) та інваліда війни. Не знаю, кому спала на думку ідея залишити їм тільки один статус. Якщо держава свого часу надала людям такі права, на яких підставах їх мають скасувати? На якій підставі людей викликали до управління соціального захисту і пропонували писати заяви, не платили «пайкові» (а це за сьогоднішніми цінами – копійки – 293 гривні, на які не можна купити необхідний для чорнобильця продуктовий набір)? Ми відстояли свої права, нам залишили статуси і пільги. Я підкреслюю: маючи по два-три статуси, кожен із нас користувався і продовжує користуватися пільгами тільки по одному статусу. По якому – кожен обирав для себе сам: інваліди війни мають 100% пільгу по сплаті за житлово-комунальні послуги і відшкодуванні лікування, учасники бойових дій – 75%, чорнобильці – 50%.

– Чорнобильці молодці, завжди згуртовано борються за свої права. Які ще нагальні проблеми потребують невідкладного розв*язання?

– Сьогодні разом з головою обласної організації «Союз.Чорнобиль.Україна» Олександром Недільком ми порушуємо питання, щоб у посвідченнях ліквідаторів 1986-1987 років писали «ліквідатор», а не «потерпілий», щоби  вдови чорнобильців не ходили по інстанціям, збираючи довідки про те, що їхні чоловіки не даремно отримували пенсії, і щоб їм автоматично, як і вдовам інвалідів війни, давали можливість отримувати 50% пенсії чоловіків і пільги, якими вони користувалися. Порушуємо і питання, щоб діти-чорнобильці зберігали свій статус після 18 років. Хотілося б, щоб держава виділяла нам більше коштів на придбання ліків в аптеках за пільговими рецептами. Ми неодноразово зверталися до міської влади, безпосередньо до Людмили Давиденко з проханням перевести нас до аптеки №10 «Ліки Кіровоградщини», яка обслуговувала нас раніше. Та, що обслуговує нас сьогодні – «Аптека №23» — незручна, розуміння і співпраці з керівництвом ми не знайшли. Нас ставлять у чергу на отримання ліків (приміром, під номером 140), коли чорнобильці потребують медикаментів терміново, оскільки лікуються стаціонарно. Але ж аптека отримує відшкодування за ліки для чорнобильців. Тому її керівництво не має права не забезпечити нас медикаментами. У нас дуже мало людей, які отримують гідні пенсії, у більшості своїй ми змушені обирати: лікуватися, харчуватися або оплачувати комунальні послуги.

– Чорнобильці долучилися до процесу перейменування вулиць і пропонують назвати вулицю 50 років Жовтні вулицею Героїв Чорнобиля. Пропозиція багатьом сподобалася, але не набрала необхідної кількості голосів членів робочої групи.

– Я була присутньою на двох засіданнях робочої групи, ми написали заяву про включення наших представників до її складу, але виконавчий комітет досі не прийняв відповідного рішення. Мені прикро, що наші краєзнавці намагаються увічнити пам*ять про людей, які жили у XVII, XVIII, XIX сторіччях, але ігнорують тих, хто жив у ХХ і живе у ХХІ віці. Ліквідатори аварії на ЧАЕС – це не потерпілі, а герої, які, не думаючи про себе, працювали у пеклі, яке могло перетворити всю Україну на руїни, якби ми його не загасили. Прикро, що деякі члени робочої групи з неповагою ставляться до чорнобильців. На їхню думку, назвати вулицю Абрикосовою чи Зірковою більш доречно, ніж Героїв Чорнобиля, шануючи подвиг ліквідаторів. Нас не влаштовує периферійна вулиця, 50 років Жовтня  підходить для увічнення пам*яті про чорнобильців якнайкраще, адже поряд з нею на центральній площі розташований пам*ятний знак жертвам Чорнобильської катастрофи. Ліквідатори гідні того, щоб пам*ять про їхній подвиг була увічнена у назві центральної вулиці міста.

– Мабуть, чорнобильців запрошують до навчальних закладів, щоб розповідали дітям і молоді про страшну трагедію Чорнобиля. Чи діти знають про неї?

– Хотілося б попросити вчителів: будь ласка, більше розповідайте дітям про Чорнобильську трагедію, про ліквідаторів аварії на ЧАЕС, адже діти майже нічого про це не знають. Прикро, що про чорнобильців згадують і вшановують їх усього двічі на рік – 26 квітня і 14 грудня. Давайте пам*ятати про них, про те, в яких умовах вони працювали, давайте звертати увагу на те, в яких умовах вони живуть зараз. Ставтеся до них з повагою і пам*ятайте, що ліквідатор – це герой. Це людина, яка втратила здоров*я за свою державу, а сьогодні втрачає віру в Президента, уряд і в те, що держава оцінила її подвиг. Хотілося б, щоб напередодні 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи всі ліквідатори  були відзначені державними нагородами, адже якби не було цих людей, не було б і України.

На фото: вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС 14 грудня бiля пам*ятного знаку жертвам Чорнобильської катастрофи.

Олена Карпачова