Історія одного вишу: від філії до коледжу

Олександрійський політехнічний коледж, найпопулярніший вищий навчальний заклад міста, святкує ювілей – 65 років. Він веде відлік історії з 1954-го. 15 років тому, до 50-річчя закладу, колектив видав брошуру «Олександрійський індустріальний технікум : 50 років (1954-2004) – гортаючи сторінки історії», у якій є така інформація: «За 50 років у технікумі підготовлено 10642 спеціалісти середньої ланки, які працюють не лише в Україні. Серед них – герої війни і праці, міністри й губернатори, професори й кандидати наук, держслужбовці й бізнесмени». Цей нарис не претендує на роль історичного твору, але пам’ятаючи про те, що в душі кожного десятого олександрійця є куточок, пов’язаний зі студентськими роками в ОІТ, він буде цікавим для широкого загалу, особливо для жителів нашого міста.

На початку 1950-х містечко, яке тоді ще не оговталося від війни, мало здебільшого одноповерхові будівлі і налічувало всього декілька шкіл. Зусиллями своїх жителів воно досягло в промисловості рівня 1940 року. Трест «Олександріявугілля» гостро потребував фахівців середньої ланки. Спеціалістів робочих професій тоді готував навчальний комбінат, розташований у селищі Перемога, під керівництвом Івана Шарковського. Пропозицію тресту підтримало Міністерство вугільної промисловості, і в 1954 році на базі навчально-виробничого комбінату створено філію Київського гірничого технікуму.

На вечірнє відділення за спеціальністю «Гірнича електромеханіка» були набрані три групи: одна на базі десяти і дві – на базі семи класів. Перші дві групи готували спеціалістів для підприємств Олександрії, а третя – для Ватутіно. Деканом філії і викладачем спеціальних дисциплін став І.І.Шарковський. Професійних викладачів бракувало, і заняття проводили інженери-практики. Через рік філію очолив Олександр Меркур’єв. За час його керівництва технікум отримав приміщення в центрі Олександрії – на вулиці Жовтневій, 62 (нині проспект Соборний, 62), де заклад, який тепер називається Олександрійським політехнічним коледжем, працює і нині.

Спочатку філія займала лише перший поверх та підвальне приміщення, а на другому поверсі працювала дитяча музична школа. Після того, як школа переїхала, корпус повністю перейшов у розпорядження технікуму. Матеріальної бази в навчального закладу майже не було, наочністю та лабораторним обладнанням слугували розрізи, шахти, брикетні фабрики. Там проводилися практичні заняття для групи гірничих електромеханіків вечірнього відділення. Літературу, прилади, апарати філії надавали підприємства, де працювали викладачі та студенти.

Першими студентами були дорослі люди, які працювали і мали вже власних дітей. Дехто пройшов війну, за роки якої шкільні знання забулися. Робочий день у багатьох був ненормований : починався о 6 ранку, а закінчувався о 17.00. О 18.00 вже розпочиналися заняття в технікумі, які тривали до 22.00. Тож студенти поверталися додому близько 23.00. І так – шість днів на тиждень, бо тоді був лише один вихідний – неділя. Можна лише собі уявити, як важко було цим людям поєднувати роботу з навчанням. Домашні завдання студенти намагалися виконувати в технікумі, бо дома не було коли.

У 1955 році філію передають до Дніпропетровського гірничого технікуму, тому що базовий технікум відмовився від її утримання. У 1956-ому філію очолив Йосип Рудман, і у закладі з’явилася нова спеціальність «Гірничі машини». А ще через рік, у 1957-му, відбувся перший випуск спеціалістів. До відкриття денного відділення (з 1957 по 1963 рік) вечірнє відділення закінчили 294 студенти, з них 24 отримали дипломи з відзнакою. Більшість випускників обіймали інженерні і навіть керівні посади, наприклад: В.Турбаєвський працював заступником керуючого РЕУ, Г.Шарко пройшов шлях від робітника до директора Балахівського вугільного розрізу. Студентом вечірнього відділення був Герой Радянського Союзу Л.Туйгунов, навчався в технікумі і Герой Соціалістичной Праці М.Чирва, який працював на Байдаківському та Верболозівському розрізах машиністом екскаватора.

У червні 1958 року Олександрійська філія переходить у підпорядкування Ірпінського гірничопаливного тех-нікуму. Відкриваються нові спеціальності – «Промислове та цивільне будівництво» ( 1960), «Еле-ктроапаратобудування»(1961).
У 1961 році здійснилася мрія студентів та викладачів: заклад став самостійною одиницею – Олександрійським гірничорудним технікумом на базі тресту «Олександріявугілля». У ньому була створена потужна матеріальна база – бібліотека, лабораторії з обладнанням (насосами, електродвигунами, вентиляторами, компресорами, транспортерами тощо).

У 1963 році технікум очолює Олександр Спасов – фронтовик з блискучою освітою, випускник Московського гірничого інституту та Харківського політеху. Цього ж року в закладі відкривається денне відділення. Спочатку воно складалося з двох груп на базі восьми класів за спеціальністю «Електроапаратобудування», фахівці якої були потрібні електромеханічному заводу. Також відкрилися лабораторний корпус та актовий зал. Штат викладачів складався із досвідчених, кваліфікованих спеціалістів, відданих своїй справі професіоналів.

У 1964 році на денному відділенні з’являється нова спеціальність—«Гірнича електромеханіка», а набір студентів збільшився з двох до п’яти груп. В одній із груп електроапаратобудівельників навчалися одні дівчата, а класним керівником групи був Олег Хоцький. Цю групу так і називали – “дівчата Хоцького”.

Того ж року заклад перейменовано на Олександрійський індустріальний технікум, тому що він став готувати спеціалістів не лише для вугільних підприємств міста, а й для інших галузей. Художня самодіяльність, походи, суботники, збирання врожаю, оркестр народних інструментів, агітбригада – все це було невід’ємним елементом студентського життя і згуртовувало хлопців та дівчат.

Перший випуск студентів денного відділення відбувся у 1967 році. Із 60 випускників 40 вступили до інститутів та університетів. Серед випускників цих груп були: В.Малоок – технічний директор ДХК «Олександріявугілля», Геннадій Єрьомін – заступник генерального директора ДХК «Олександріявугілля», Віктор Подрєзов – директор шахти «Світлопільська», Анатолій Мовчан – заступник директора фірми «Віра-Сервіс».

У 1967-68 роках у технікумі з’являються нові спеціальності – «Електрообладнання промислових підприємств» і «Обробка металів різанням». Таких фахівців потребували промислові підприємства, а випускники цих спеціальностей отримували направлення на роботу по всьому Радянському Союзу. У 1968 році виділяються кошти на будівництво головного корпусу технікуму. Він був відкритий у 1983 році.

Ще одна машинобудівна спеціальність – «Виробництво штампів і прес-форм» – відкривається у 1977 році. А роком пізніше технікум очолює В’ячеслав Перепечай. Він прийшов на посаду з електромеханічного заводу, де був заступником головного інженера спеціального-конструкторського бюро, займався проектуванням нової техніки для систем управління. На нове робоче місце він приніс із собою багато нових ідей. У 1985 році за рівнем матеріальної бази ОІТ посів одне з перших місць в СРСР. У 1986 відкрилася найсучасніша на той час спеціальність – «Програмування для ЕОМ та автоматизованих систем». Персональних комп’ютерів на підприємствах були одиниці. А перший ПК промислового виробництва був розроблений саме в лабораторії ОІТу. Конструктори ПК «Аіст» на чолі з В.Перепечаєм отримали диплом та медаль ВДНГ СРСР. Всього технікум виготовив близько 100 комп’ютерів, якими були обладнані кабінети в ОІТі та класи у школах міста, на Уралі та в Підмосков’ї.

Далі буде…

Олена Карпачова