Бойові й цивільні будні пілота БПЛА

«Війною майбутнього» називають воєнні аналітики застосування в бойових операціях безпілотних літальних апаратів. Зараз українсько-російська війна увійшла якраз у таке похмуре майбутнє: якщо на початку 2022-го року це була лише піхотна війна, то сьогодні вона наполовину – запекла битва безпілотників збройних сил агресора та наших, де за лічені хвилини можна точно поцілити у живу силу, техніку та позиції в окопах. «Українська армія зараз дає відсіч ворогу безпілотниками переважно власного виробництва і це – новий шлях у сучасній війні», – стверджують аналітики.

Наш співрозмовник сьогодні – колишній боєць екіпажу бойових БПЛА, молодший сержант у відставці Сергій Слинько. Він – добре відома в Олександрії особистість завдяки його багаторічній і успішній тренерській роботі з дітьми і молоддю; засновник спортивного клубу східних одноборств «Спарта-17», неодноразовий чемпіон України, Європи та інших міжнародних змагань з карате кіокушинкай. Має вищу педагогічну освіту (Кіровоградський педагогічний університет, фізико-математичний фаультет).
Ми розмовляємо з паном Сергієм в Олександрії, у перерві між його заняттями, і він розповідає про період у його житті, який змусив різко змінити рід занять і взагалі спісоб та мету життя – звісно ж, це війна. Отже, як усе починалося.
«Перші дні війни, стрімкий наступ армії агресора з півночі, півдня і сходу, руйнівні ракетні атаки на українські міста. Країна у смертельній небезпеці. Ми разом з нашими вихованцями і їхніми батьками виготовляли пляшки з горючою сумішшю (так звані «коктейлі Молотова»). Наробили їх кілька тисяч. А потім дізнаюся: мій товариш, учасник АТО Олександр, та декілька моїх учнів уже записались у місцеву територіальну оборону, а я тільки «коктейлі» споряджаю. Якось наче не солідно все це… Пішов у ТЦК, там подивились – за станом здоров’я я їм не підходжу. Але кажуть, якщо ти справді так налаштований – тоді тобі в тероборону.
Моя вдача не дозволила мені відсиджуватися вдома. Звернувся в наш центр ТрО, а там черга, сказали почекати кілька днів. Своєї черги я не дочекався і завдяки знайомим, які вже були у цьому формуванні, таки потрапив до нього. Спочатку записали бойовим медиком. Але в мене вже тоді були проблеми зі здоров’ям, та й в медицині я ніякий, тому я пробув «медиком» всього один день (посміхається. – Прим.авт.). Мене переписали в групу швидкого реагування (ГШР). Там я і познайомився з Русланом і Віктором, з якими потім довелося служити разом протягом всього часу», – каже Сергій.
– Звідки навички оператора БПЛА?
– Коли я в перші дні війни познайомився з Русланом, у нього вже був чималий 5 чи 7-річний досвід польотів на квадрокоптерах і власний БПЛА типу Mavic. І вже за тиждень після початку війни, на початку березня, ми з нашими мінометниками могли корегувати вогонь за допомогою дрона.
Як відомо, вже у 2022 році добровільні формування тероборони були офіційно включені у склад Збройних сил України. Підрозділ, до якого потрапив Сергій, не став винятком. Він продовжує:
«Після того ми працювали вже у складі ЗСУ разом з Русланом понад рік, спочатку була у нас зона відповідальності навпроти Енергодару в Запорізькій області, там ми літали з травня 2022 року, апарати були і «Мавіки», й інші, які нам давали ЗСУ. Але спочатку апарати зі скидами ми купували самі, поки навчилися працювати з такою технікою, здатною скидати «вантаж». А коли нас зняли з Енергодару в листопаді 2022 року, то ми перемістилися на Нікополь, на херсонський напрямок, де виконували вже переважно бойові завдання. Якщо в дислокації навпроти Енергодару в нас більше була розвідка, то в напрямку Херсонщини були дрони іншого призначення та інші завдання – возили і скидали «подарунки» ворогу. А потім, у квітні 2023 року нас відправили в Житомир на навчання «на крило», літачок «Фурія».
Щодо навичок. В мене власний маленький дрончик був ще з 2011 року, було просто цікаво займатися самому, трішки літав ним по спортзалу. А пізніше придбав FPV-дрон. Думав, що буде так само легко ним керувати, адже він схожий, 4 пропелери, кнопки натискай – і він полетів. Але виявилося, все значно складніше: запустив його, він мені в спортзалі трохи шкоди наробив гвинтами, і я його надовго відклав, бо якось не до того було. А коли почалася війна, ось тоді я про нього і згадав. Але на той час на FPV ще мало хто літав. Я дістав його, щоб потренуватись, спробував підняти в повітря на дачі, але все зробив навпаки, як вчить інструкція, і… він з першої ж спроби впав в озеро. Я втратив апарат, але бажання все одно залишилося. Вже значно пізніше, у березні-квітні 2023 року, коли ми у ЗСУ працювали інструкторами БПЛА, нас навчали у центрі підготовки літати на літачку «Фурія» і в цьому ж центрі була підготовка і по FPV, тому саме для цього я ходив ще й на додаткові заняття. І коли я зрозумів, що після підготовки на симуляторах я зможу літати, мені мій старший син допоміг зібрати кошти на новий дрон і апаратуру до нього (що було зовсім недешево). Також спортивний клуб мені допомагав, його тренери із різних благодійних змагань мені кошти пересилали. Таким чином у мене з’явився свій комплект, бо тоді керівництво нашої військової бригади ще не видавало FPV-дрони. Отож я все літо 2023 року сам літав на власному БПЛА, навчаючись між бойовими завданнями. Наприклад, на завдання ми виїжджали десь кілометрів на 20-30, а в місці базування можна було вчитися літати на відкритому просторі, придатному для цього. Коли вже нормально літав, нас після того знову відправили на ще одне навчання в Одесу. Слід сказати, що спочатку не було виокремлено такого роду військ, як БПЛА, тому я числився на різних посадах. А потім нас перевели з 175-го батальйону 121-ї бригади у новостворену Роту ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБАК), де я і служив до самого звільнення із ЗСУ, – каже пан Сергій.

– Пам’ятаєте своє перше завдання?
– Звичайно. Завдання було на ураження декількох цілей «на тій стороні». При цьому в мене тоді ще навіть не було офіційної ліцензії на FPV, нас до цього навчали іншому. Так само і Віктор з нашого екіпажу не вчився на вибухотехніка, але він зміг сконструювати СВП (саморобний вибуховий пристрій), а Руслан коригував напрямок удару, «висячи» на «Мавіку». Таким чином, перший виліт і перша ціль нашої бригади була вражена саме моїм екіпажем. Але буквально пару разів я так злітав, і нас знову відправили на навчання на інший апарат (виробництва Данії, гарний літачок, розвідувально-коригувальний). Після того на FPV я вже не літав, а в перервах між завданнями навчав інших базовим навичкам, після чого хлопці їхали продовжувати навчання в навчальних центрах, таким чином було підготовлено багато людей. Слід сказати, не всім ця наука заходить: тут потрібна і зосередженість, і моторика. Наприклад, якщо їдеш на велосипеді, то там треба тримати рівновагу рулем лише у двох площинах – вліво-вправо. А тут відразу – в чотирьох напрямках, і спочатку це дуже складно і незручно з незвички. Аж поки ця механіка рухів не закарбується у свідомості інстинктивно, «на автоматі». У декого не вистачає вміння чи бажання, і їм так і не вдається це освоїти»…
Але травми, отримані Сергієм ще до широкомасштабної війни, давали себе знати. Особливо проблеми з опорно-руховим апаратом у нього почали прогресувати під Енергодаром. У людей, далеких від цієї військової спеціальності, може скластися враження, що оператор БПЛА – це не служба, а суцільна розвага: сидіти десь в надійному укритті і звідти керувати (пультом чи клавіатурою) «літачками». Насправді все не так: частіше це робота на відкритому просторі, весь час увага і напруження, у важкому бронежилеті. Часто в русі. Доводиться, наприклад, бігати з прискоренням до місця приземлення «літачка» тощо. І так щоразу при кожному запуску і приземленні та ще й якомога швидше, бо ворог теж не дрімає, обстрілюючи позиції і базування. А в «броніку» бігати – це в рази більші навантаження на спину і суглоби.
«Але ми не скаржилися командуванню на здоров’я, виконували все, що нам наказували, хоча завдань переробляли значно більше норми. А потім це стало дедалі більше даватись взнаки. Влітку 2024-го, коли трималась немилосердна спека, Віктор став страждати від гіпертонії, а коли ми його відвезли в лікарню, то виявилося, що у нього ще й цукровий діабет. Потім його ще й оперували на жовчному міхурі. А без нього працювати екіпажем удвох стало дуже складно, бо практично тільки ми втрьох у нашому підрозділі могли виконувати завдання на цьому БПЛА. Потім загострилися проблеми і в мене – дуже дошкуляв біль у спині і суглобах. Відправили мене на обстеження, зробили МРТ і сказали, що операцію на колінному суглобі треба робити негайно (лікар, який обстежував, дивувався, як я взагалі ще без милиць ходжу). У зв’язку з операцією довелося поїздити і в миколаївський госпіталь, і в Одесу»…
Після операції і досить тривалого відновлення механік, він же вибухотехнік Віктор (який ще й на початку війни вважався обмежено придатним до служби), повернувся у підрозділ РУБАК. Повернувся після операції та реабілітації і Сергій. Але хвороба спини і суглобів не відпускала, тому далі були нові обстеження ВЛК, МСЕК, після чого наприкінці грудня 2024 року бійця звільнили із ЗСУ за станом здоров’я з посади командира відділення у званні молодшого сержанта.
Що зараз? Так само, як і до війни, Сергій Слинько займає активну життєву позицію. Зараз відновив тренування дітей і підлітків у спортклубі карате і, крім того, на добровільних засадах веде заняття з керування БПЛА. А для цього теж було потрібне відповідне навчання, незважаючи на вже отриманий ним бойовий досвід, і він пройшов його у льотній академії м.Кропивницького. У березні цього року отримав офіційний документ на право викладання предмета – сертифікат.
«До речі, в льотній академії курси вів сержант, з яким ми були в одному бойовому підрозділі! І не лише він – з 12-ти курсантів 4 чоловіки були з мого підрозділу. Тобто багато хто з колишніх військових пілотів БПЛА стали потім інструкторами. Ну а оскільки мене «списали», то я тепер тут намагаюся передавати свої знання і навички іншим», – каже Сергій.
– Військово-облікова спеціальність (ВОС) сама по собі видає сертифікат №216 («Пілот») і № 225 («Оператор корисного навантаження»). Але документ інструктора передбачає ще й ряд додаткових вимог: як усе організувати, методику навчання. Тут стала в пригоді і моя педагогічна освіта, тому мені з цим було простіше. Отже, намагаємося і ми розвивати цей напрямок. У нас є центр з підготовки БПЛА, є він також в Олександрійському аграрному ліцеї. Там добре поставлена підготовка, з керівником Сергієм Братченком ми були в команді. Я працюю трішки зі своїми учнями, трішки з військовими. Це 2-3 рази на тиждень, теоретичні і практичні заняття. Десь наприкінці травня – на початку червня плануємо провести змагання в залі, або на спортмайданчику біля школи. Є наміри також зробити факультатив для школярів. З цього питання я вже звертався до міського голови Сергія Кузьменка і його заступниці Ірини Чемерис. В принципі міська влада не проти, але для цього потрібно ще кошти десь знайти на обладнання. Ну а поки що намагаємося власними силами щось робити, чимось хлопці допомогли. Наразі у нас є декілька дронів, ноутбуки, симулятори. Займаємось на різних локаціях: на шкільному спортмайданчику літаємо після тренування, на комп’ютерах займаємося в іншому місці, яке нам надають небайдужі підприємці міста, мої добрі знайомі тощо. Інколи виїжджаємо на базу коледжу політати на великих дронах.
Дехто з хлопців уже й собі купили власні апарати – знаходили на різних «барахолках» комплектуючі, паяли з них власноруч апарати або купували у військових ворожі трофейні дрони.
Для початку навчав на «Мавіку» – на ньому навчитися трохи простіше, але все одно знання потрібні. В принципі – окремо «Мавіки», керовані дрони і FPV. FPV – це як «від першої особи»: застосовуються спеціальні «окуляри» – і ми начебто в кабіні сидимо. А «Мавік» – візуалізація на екрані. Хоча і FPV теж можна керувати з екрана, але більше користуємося окулярами.
Спочатку в мене була ідея зробити самостійні курси, але ще в грудні минулого року до мене звернулися з Олександрійської районної військової адміністрації з пропозицією. Кілька занять спочатку провів тут у школах, коледжах для, так би мовити, популяризації. Після чого голова ОРВА Ольга Коріненко запропонувала мені цим займатися під егідою організації «Національний спротив» з підтвердженням проходження курсів видачею сертифікатів. На сьогодні вже є курсанти, які закінчили навчання і отримали цей документ. Це учні різного віку: наприклад, від 14-ти років і дорослі люди, є серед них військові, службовці ДСНС.
Не перериваю зв’язок з РУБАКом. Допомагаємо, як можемо: коштами від благодійних змагань, батьки наших вихованців допомагають, своїми коштами ділюся. Таким чином співпраця з армією продовжується: хлопці літають, а оскільки я в курсі технічної сторони питання, то я їм допомагаю, які потрібно деталі, витратні матеріали тощо. Хоча ЗСУ загалом забезпечує підрозділ, але все одно щодня потрібно безліч різного дріб’язку для ремонту і обслуговування апаратів, до того ж нерідко це потрібно вже «на вчора». Тому якщо чекати, поки служба забезпечення все дасть…
А взагалі це заняття дуже захопливе саме по собі. Адже не всі можуть літати на справжніх літаках. Але тут ось таким чином можна піднятися в небо, бачити все те ж саме, що й з кабіни літака чи з висоти пташиного польоту. І навіть більше, бо ступенів свободи і можливостей відкривається завдяки технологіям БПЛА значно більше», – переконаний Сергій Слинько.

Олександр Наріжний