Три гранi таланту i правила життя Юрiя Бiланюка

Юрія Біланюка знають далеко за межами Олександрії. Його багатогранна натура, різнобічно талановита особистість, здатність завжди йти в ногу з часом, а часто навіть випереджати його дозволяють досягати успіхів в усьому, за що б не брався у своєму житті Юрій Фадейович. Здається, для нього немає неможливого. На основі його яскравої та насиченої біографії можна написати захоплюючу книгу. Тим більше, є достойний привід: 8 листопада Юрій Біланюк відзначає 70-річчя. Але для такої людини ювілей – радше не про підбиття підсумків, а про плани на майбутнє, а їх у Фадейовича, як завжди, вистачає. Та все-таки, розповідаючи про таку непересічну знану особистість, хочеться зупинитися на трьох напрямках його діяльності, в яких він досягнув успіхів: культура, освіта, футбол. Три грані його таланту. Скрізь, де працював, Біланюк привносив у роботу свіжі ідеї та нові напрямки діяльності, які подобалися і колективам, і глядачам.

Біографічна довідка. Юрій Біланюк народився 8 листопада 1954 року в селі Соболівка Вінницької області в інтелігентній родині. Батько займався гуманітарною діяльністю, мати вчителька. Згодом родина переїхала на Кіровоградщину – в село Вільхове Благовіщенського (сьогодні Голованівського) району. Мама, старша сестра і сам Юрій зав-жди були творчими людьми, тож у школі хлопець співав у хорі, яким керувала мати, вчився грати на баяні, декламував вірші. По закінченні школи Юрій працював у своїй альма-матер лаборантом у кабінеті фізики та вів уроки фізкультури. Потім була служба в армії – у складі групи Радянських військ у Німеччині. У 1982 році Юрій закінчив Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. О.С.Пушкіна. За фахом – філолог. Працював директором Олександрійської філії Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, двічі очолював ПК «Світлопільський», обіймав посаду прес-аташе ФК «Олександрія». Вже четвертий рік Юрій Біланюк – директор Палацу культури «Олександрійський театр». У нього троє дітей. Старший син Денис очолює рекламну агенцію, менший Євген працює на телебаченні, він – автор багатьох успішних проєктів. Донечка Меланія – творча натура, співає і танцює. Онука Катерина – акторка народного аматорського театру під керівництвом Тетяни Бессмольної. Біографічна довідка. Юрій Біланюк народився 8 листопада 1954 року в селі Соболівка Вінницької області в інтелігентній родині. Батько займався гуманітарною діяльністю, мати вчителька. Згодом родина переїхала на Кіровоградщину – в село Вільхове Благовіщенського (сьогодні Голованівського) району. Мама, старша сестра і сам Юрій зав-жди були творчими людьми, тож у школі хлопець співав у хорі, яким керувала мати, вчився грати на баяні, декламував вірші. По закінченні школи Юрій працював у своїй альма-матер лаборантом у кабінеті фізики та вів уроки фізкультури. Потім була служба в армії – у складі групи Радянських військ у Німеччині. У 1982 році Юрій закінчив Кіровоградський державний педагогічний інститут ім. О.С.Пушкіна. За фахом – філолог. Працював директором Олександрійської філії Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, двічі очолював ПК «Світлопільський», обіймав посаду прес-аташе ФК «Олександрія». Вже четвертий рік Юрій Біланюк – директор Палацу культури «Олександрійський театр». У нього троє дітей. Старший син Денис очолює рекламну агенцію, менший Євген працює на телебаченні, він – автор багатьох успішних проєктів. Донечка Меланія – творча натура, співає і танцює. Онука Катерина – акторка народного аматорського театру під керівництвом Тетяни Бессмольної.

Культура
Під час навчання в інституті Юрій Біланюк почав працювати в обласному Будинку піонерів: був режисером театру юного глядача, вів дискотеку, очолював мистецький відділ. Згодом його запросили на посаду директора студентського клубу Кіровоградського педінституту. Цій справі він віддав 5 років і 10 – студентському театру «Резонанс», де було зіграно багато ролей. Ставив спектаклі Валерій Дейнекін – актор, режисер-постановник, заслужений артист України. Юрій Біланюк був завтрупою і директором студентського клубу, керував творчими колективами педінституту, серед яких – народні ансамбль танцю «Юність», хорова капела, оркестр народних інструментів та студентський театр «Резонанс». «У мене були хороші вчителі, – зізнається Юрій Фадейович – ректор Олег Поляруш, проректор Сергій Мельничук та інші. Вони мені довіряли, радилися зі мною, і я входив до п’ятірки керівників навчального закладу, відповідаючи за художню самодіяльність, естетичне виховання студентів, організовував фестивалі, конкурси. У закладі вирувало творче життя».
У 1985 році разом з дружиною та сином Юрій Біланюк переїхав з Кропивницького до Олександрії – на запрошення теркому профспілки працівників вугільної промисловості. Отримав тут житло, що на той час було великою розкішшю. Рік працював директором у Будинку культури РЕУ на Перемозі, а потім за рішенням керівництва міста очолив Палац культури «Світлопільський», у штаті якого тоді було 110 співробітників. Це був плідний п’ятирічний період роботи, упродовж якого започатковані і успішно проводилися нічні шоу, міжнародні конкурси краси, зіркові зустрічі, дискотеки і багато чого іншого. До Олександрії приїздили відомі діячі театру і кіно: Інокентій Смоктуновський, Євгеній Євстигнєєв, Олег Янковський, В’ячеслав Тихонов, Борис Хмельницький, Валентин Гафт, Леонід Ярмольник та інші. Коли на початку 2000-х Біланюк вдруге став директором ПК «Світлопільський», зіркові зустрічі продовжилися за участю Віталія Борисюка, Ольги та Наталки Сумських, Ади Роговцевої, Анатолія Хостікоєва, Богдана Бенюка.
Юрій Біланюк і сам грав на сцені, будучи актором народного аматорського театру Юрія Дзбановського.
Очоливши у 2021 році Палац культури «Олександрійський театр», Юрій Фадейович розробив всебічний план створення іміджу закладу з багатою історією: заснування професійного театру антрепризи, студії акторської майстерності, лялькового театру, відновлення зіркових зустрічей, започаткування щорічного театрального фестивалю, створення мультимедійного музею. На жаль, не все вдається реалізувати, бо у країні військовий час і треба допомагати ЗСУ. Але потенціал є, і певні здобутки також. Так, у Палаці з’явився свій театр – народний драматичний театр «Різдво», який очолює Олена Цівінська. Нещодавно пройшов прем’єрний показ вистави «Поцілунок Монро», яка була дуже тепло прийнята глядачами. Взагалі народні колективи, творчі об’єднання, які гідно представляють наше місто на всеукраїнському і міжнародному рівнях, є предметом гордості не тільки директора, а й усієї Олександрії. 27 вересня Олександрійський театр підписав меморандум про співпрацю з Кіровоградським обласним академічним музично-драматичним театром імені Кропивницького.

Футбол
Якось Юрій провів захід до ювілею заводу «Поліграфтехніка», і директор підприємства Микола Лавренко запропонував йому очолити Будинок культури на Перемозі, який на той час перейшов на баланс заводу. У футболі Біланюк не був новачком – у шкільні роки та під час служби в армії серйозно займався цим видом спорту. У 1990 році в Олександрії з’явилася футбольна команда «Поліграфтехніка», яку очолив відомий в Україні тренер Юрій Коваль. Вона почала швидко прогресувати. А Юрій Біланюк став її прес-аташе, організував урочисте відкриття двох КСК – «Олімп» і «Ніка» – за участю відомих артистів.
Власне кажучи, футбольна тема червоною ниткою проходить через усе життя Юрія Біланюка. Він очолював прес-службу спочатку ФК «Поліграфтехніка», а потім ФК «Олександрія» і загалом присвятив цій діяльності понад 30 років. Спочатку штат у прес-службі був зовсім невеликий, усього три особи, але встигали все – афіші, телепрограми, трансляції, робота з уболівальниками, автограф-сесії. Був створений і талісман команди – козак-футболіст. «Приємно, що ФК «Олександрія» сьогодні на ведучих позиціях у прем’єр-лізі, це дуже почесно, – говорить Юрій Фадейович. – Це приклад для інших команд, які орієнтуються на Олександрію, на інфраструктуру, фундамент якої заклав ще Микола Лавренко і продовжив розвивати Сергій Кузьменко». Легендою «Олександрії» називає Фадейовича керівництво клубу. Він зробив чималий внесок у популяризацію цього виду спорту не лише у нашому місті, але й далеко за його межами. Завжди сучасний, самовідданий, принциповий, справжній приклад високого професіоналізму – так характеризують Біланюка у футбольному середовищі.

Освіта
Наприкінці 90-х за пропозицією професора Ігоря Добрянського Юрій Фадейович очолив Олександрійську філію Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки. В нашому місті у двох приміщеннях – на Покровській площі та у Перемозькому мікрорайоні – працювали чотири факультети вишу: психологічний, юридичний, економічний та дизайну. Це була відповідальна місія – керувати навчальним закладом нового типу з комерційною формою навчання, до якого люди ставилися з пересторогою, що його диплом буде дійсним лише у межах Кіровоградської області. Але серед випускників КІРУЕ багато відомих людей, які отримали дипломи спеціаліста державного зразка. Найвищим досягненням закладу, на думку Юрія Фадейовича, стало забезпечення не лише якісного навчання студентів, а й працевлаштування випускників. У КІРУЕ були налагоджені зв’язки з іноземними вузами, зокрема була підписана угода про співпрацю з Великопольською економічною школою у Ярочині. Колеги обмінювалися досвідом під час робочих візитів, а Юрій Біланюк друкувався у польських виданнях та отримав золотий знак за розбудову польської освіти. Також КІРУЕ співпрацював з болгарськими навчальними закладами – студенти отримували знання у сфері туризму, понад 15 випускників влаштувалися на роботу за кордоном і в Україну не повернулися.
Олександрійська філія КІРУЕ працювала в Олександрії вісім років, а потім припинила своє існування. Чому? Через державну практику видачі ліцензій. Дійсно, у той час приватні вузи часто не відповідали освітнім і правовим вимогам, і від цього страждали національні виші. Звичайно, треба було навести лад у цій сфері. Але КІРУЕ, як кажуть, попав під гарячу руку. Виш закрили, а студентів перевели до Київського університету сучасних знань, який і зараз працює у Кропивницькому в приміщеннях КІРУЕ. Багато хто досі згадує часи навчання та роботи в КІРУЕ з вдячністю.
Працюючи у кожній із трьох сфер – в освіті, культурі та футболі, – Юрій Біланюк писав і видавав книги. Перша книга – педагогічні роздуми «Сіяти вічне» – про життя, педагогіку та відомих особистостей. Потім була серія книг, написаних у співавторстві з лікарем та краєзнавцем Анатолієм Коханом. Серед них найвідоміші – «Театральна Олександрія. Історико-краєзнавчий нарис», випущена до 120-річчя українського театру і «Ти наша доля, Олександріє». Власна книга Юрія Біланюка «Микола Лавренко – форвард таранного типу» видана до ювілею екс-президента футбольного клубу «Олександрія», Почесного громадянина міста, президента компанії «ВС Енерджі Інтернейшнл Україна».
Сьогодні в інтернеті з’явилися театральні афіші Олександрії 1880-1890 років, які знайшов і оприлюднив Олександр Пасічник. І зараз Юрій Фадейович планує перевидати книгу «Театральна Олександрія» з урахуванням нових результатів краєзнавчих досліджень, доповнивши її розділами і раніше невідомою нам інформацією.
Правила життя
Завершення одного етапу і перехід в інший ніколи не були для мене трагедією. Навпаки, це були зміни на краще. Психологи радять періодично змінювати місце роботи або й напрямок, якщо є можливість. Тому мені було дуже легко змінювати сфери діяльності.
Щоб стати хорошим лідером – пропусти вперед себе інших. Я теж дотримуюся цієї формули і заохочую людей, наділених лідерськими якостями, дослуховуюся до їхньої думки. Зустрічі та особисті бесіди зі співробітниками, їхні думки і плани – це обов’язково.
Вчителі навчили мене мистецтву управління – як правильно розподіляти свій час і навантаження. І зараз у роботі «Олександрійського театру» я керуюся цим. Щовечора я планую і свою діяльність. Так, звичайно, бувають зміни, і на плани часом впливають різні обставини, але намагаюся виконати найважливіше.
Якщо все йде за планом і нам вдається реалізувати намічене, я досить демократичний керівник. Але якщо щось іде не так, і я відчуваю, що є недопрацювання, можу бути авторитарним.
Місія культури під час війни – підтримка ЗСУ і тих людей, чиї рідні та близькі захищають країну. Не менш важливо – психологічне розвантаження глядачів і налаштування на добрий лад.
Дисципліна, самоорганізованість, відповідальність, творчі знахідки, нові ідеї, прагнення розвитку, адаптація нових ідей під олександрійського споживача творчого продукту і наші можливості – саме це дозволяє у короткий термін забезпечити якісно вищий рівень роботи.
Не можу пробачити брехню, безвідповідальність, не люблю пустодзвонів, які багато говорять і мало роблять. Я вважаю завданням керівника розчистити дорогу для кожного працівника, як творчого так і технічного. Зробити вагоме підгрунтя, щоб людина рухалася, і потім не заважати їй.
Щоб залишатися активним, продуктивним і затребуваним, треба зберігати фізичну активність, працювати з молоддю, надихатися її ідеями. Моя бабуся прожила 104 роки і до останнього подиху постійно працювала. Беру приклад.

Олена Карпачова