Щастя, коли рідні поруч

Допис на сторінці “ОТ” у Facebook про 92-річну бабусю, яку дбайливий онук привів до салону краси, викликав масу позитивних емоцій у наших читачів.

“Жінка повин-на завжди залишатися жінкою, і яка різниця, скільки їй років, – писали в коментарях. – Ось приклад для нашої молоді. Побільше б таких сімей. Зараз це рідкість. Бажаємо їй міцного здоров’я”.
Ми вирішили познайомитися із Марією Іванівною та її родиною, але спочатку пропонуємо вашій увазі сам допис майстра-перукаря із салону “Локон”, що на площі Попова:
“Не можу не розповісти історію сьогоднішнього дня у нас в салоні. Заходить в зал клієнтка – жінка з молодим гарним хлопчиною. Він питає: “Можна зробити стрижку, пофарбувати волосся і привести в порядок брови?” – Звичайно, можна!
Майстер Юлія проводить її в крісло і починаємо працювати. Тим часом молодик-онук нашої клієнтки розповідає нам історію життя Марії Іванівни. Їй 92 роки виповнилося нещодавно! Регулярно діти та онуки приводять її у салон, щоб підняти їй настрій та самооцінку. Честь і хвала таким дітям!
А найцікавіше було далі: Марія Іванівна дістає із сумочки планшет, бездротові навушники! Включає собі те, що їй треба, щоб не нудно було сидіти з фарбуванням: спілкується в соціальних мережах, дивиться фільми, концерти та улюблені передачі! Сказати, що ми були здивовані – це нічого не сказати. Ми із захопленням та умилінням спостерігали за маленькою тендітною жінкою з великим минулим, з 92-літнім життєвим шляхом. Так от, беріть приклад, 50-, 60-, 70-літні дівчата, які записали себе в бабці. Беріть свої планшети и гайда по салонах краси! Здоров’я вам, вашим дітям і онукам, люба Маріє Іванівно! Ви – наш почесний клієнт! І з задоволенням чекаємо на наступні зустрічі”…
Отже ми “напросилися” у гості до Марії Іванівни та за чашкою чаю поспілкувалися з нею, її сином – Ігорем та онуком – Олександром.
Марія Конопля народилася у далекому Архангельську, а в Україну її родина переїхала в 1955 році. Жили в різних містах, останні кілька десятиліть – в Олександрії. Все життя Марія пропрацювала фельдшером, медичною сестрою, у тому числі операційною. До пенсії (а її загальний стаж у медицині 43 роки) вона працювала в міській лікарні міста Покров (тоді м. Орджонікідзе) Дніпропетровської області.
Має двох дітей, четверо онуків та семеро правнуків.
Живе з сином та невісткою, а більшість інших близьких проживають у Харкові та Дніпрі.
– Ми спілкуємося щодня, – розповідає онук, який на кілька днів приїхав погостити до бабусі. А щоб спілкування було ще тіснішим, на 90-річний ювілей подарували їй планшет та бездротові навушники, щоб вона у будь-який момент могла «побачитися» зі своїми правнуками.
– Вона не дуже любить дивитися телевізор, – продовжує син Ігор, – тож освоїла планшет і зараз може дивитися те, що подобається. Любить переглядати старі випуски “Поля чудес” та ретро-концерти.
Кожного дня ми намагаємося тримати її в тонусі, обов’язкові прогулянки за будь-якої погоди в супроводі.
Марія Іванівна вважає, що людина в будь-якому віці має тримати себе бадьоро, не піддаватися рокам, бути завжди усміхненою та в доброму гуморі.
Донька Марії Іванівни – Наталія, “відповідальна” за її вигляд. Зачіска, сукня, гардероб – все має бути “супер”!
А нещодавно возили маму на операцію по корекції зору в Харків. Дивує ставлення лікарів до літніх людей, оскільки вважають, що такими пацієнтами вже не варто займатись, а тому потрібно постійно знаходити певні можливості, щоб літня людина отримала якісну медичну допомогу. Тож операція пройшла успішно, і зараз вона бачить набагато краще.

Користуючись нагодою, хотілося б сказати про невелику, але прикру неприємність, з якою ми нещодавно зіштовхнулися. Моя мати ніколи і нічого, крім пенсії, від держави не отримувала, та ось ми дізналися, що є така державна програма, за якою член родини може оформитися, як доглядач за особою похилого віку, якому потрібен постійний догляд. Хоча виплати там невеликі, але догляд враховується у трудовий стаж. Тож ми хотіли оформити необхідні для цього медичні довідки. Зібрали документи, отримали необхідні довідки, але раптом наш сімейний лікар заявив: “Держава не резинова, щоб утримувати всіх”… Це так було неприємно. Невже людина, пропрацювавши все життя медичним фахівцем і маючи такий поважний вік, не може претендувати на гідне ставлення до себе та на соціальні гарантії, які задекларовані й передбачені державою?..
Хотілося б, щоб, незважаючи на війну та важке становище в країні, про таких людей не забували! Щоб всі доньки, сини, онуки та правнуки завжди пам’ятали про своїх бабусь та дідусів, частіше їм телефонували, навідувались у гості, не забували та не відкладали на потім зайву хвилину спілкування з ними.
У свою чергу також хотілося б звернути увагу працівників державних установ, медичних закладів тощо на те, що літні люди є такими ж громадянами, як і всі інші люди, вони також потребують нормального людяного ставлення до себе, а можливо, навіть трохи більше.

В. Петренко

На фото: Марія Іванівна з сином Ігорем