Затяжна боротьба Михаїла Зозулі

   Навряд чи в Олександрії знайдеться хоча б якась державна установа, керівники чи працівники якої коли-небудь не мали справ з Михаїлом Зозулею або просто не знали його. Як зазначає сам Михаїл Федорович, він, «нездоланний етнічний Українець», понад 40 років поспіль веде «безкомпромісну, благородну боротьбу за справедливість, свободу, права Людини; боротьбу з популізмом, корупцією, саботажем законів України, дискримінацією». Цитата, виділена лапками, взята з його чергового дуже просторого листа, який він надіслав до редакції. Машинописні копії цього ж листа М.Зозуля вже відправив Президенту України Петру Порошенку, голові ВРУ Андрію Парубію та заодно – і в НАБУ.

Ряд окремих, заплутаних і багатоходових епізодів такої безкомпромісної боротьби неодноразово описували місцеві ЗМІ, у тому числі і «ОТ». Як і те, що Михаїл Зозуля, абсолютний перфекціоніст по відношенню до законів, усі ці сорок років, за його словами, сам же і страждає: «Антидержавні провладні прагматики, шахраї та їхні холуї безперешкодно грабують, морять, мордують, знущаються, поширюють про мене неправдиву інформацію на всі владні вертикалі. У порушення конституційних прав і свобод людини, втручаються в особисте і сімейне життя, позбавляють права на життя, десятиліттями утримуючи мою сім’ю в депресивному стані, тероризують, як у ворожому полоні, аж до злочинного позбавлення громадянства, штучно створюють мені «заборгованість» за комунальні послуги, щоб не надавати моїй сім’ї субсидії, запровадили проти мене гібридну війну у ЗМІ». (Далі йде довгий перелік прізвищ посадових осіб різних рівнів і сфер життя, котрі, як вважає пан Зозуля, його переслідують).

  Після такої вступної частини наводиться з посиланнями на відповідні статті Конституції перелік вимог, де зазначено все, чого, власне, борець добивається не одне десятиліття, але добитися ніяк не може: «15 років я ходжу до Олександрійського МВ ДМС, стою у чергах за отриманням дійсного паспорта громадянина України. У той час, коли масово отримують паспорти громадян України особи різних національностей, мене, етнічного українця, не впускають до кабінетів.

   Тут варто нагадати, що давня історія з паспортом пана Зозулі також знаходила своє відображення на сторінках газет. Уся заковика полягає в тому, що свого часу (у тридцятих роках минулого століття) пану Михаїлу сільрадівські грамотії видали свідоцтво про народження з одним досить цікавим варіантом написання його імені: «Мехайло». А паспорт пізніше він отримав уже з іншим варіантом: «Михайло/Михаил» (у паспортах СРСР писали дані, як відомо, двома мовами). Сам же власник паспорта з деяких пір вважає за правильне написання свого імені «Михаїл» і дуже ображається, коли його звуть інакше. Крім того, він висував і висуває вимоги до посадовців паспортного столу (служби ДМС) стосовно занесення у паспорт громадянина України ще й інших даних про місце свого народження, які працівники аж ніяк не можуть виконати в силу діючих законодавчих норм. Отож «недійсний» (як він сам вважає) паспорт М.Зозуля давно залишив у паспортному столі, а новий ніяк не може отримати в силу вищесказаного. На цьому багато років він веде затяжну війну з різними державними органами, а відмови посадовців вважає помстою. Так і живе без дійсного паспорта, бо той паспорт громадянина України, який служба ДМС (а свого часу паспортний стіл), готова йому видати хоч зараз, пан Михаїл (він же Михайло, він же Мехайло) вважає «недійсним» і «сфальсифікованим».

  Що таке жити без паспорта у сучасному світі? Це означає відразу ж отримати таку купу проблем, які відразу і не уявляєш!

   Наприклад, проблеми з житловою субсидією, точніше – з її відсутністю. Для пенсіонера це легко? Ще й як нелегко! Відразу ж наростають борги за сплату комунальних послуг, бо службам, які їх надають, нема ніякого діла до «священної паспортної війни», яку веде пан Зозуля, вони просто роблять свою роботу. Але цю проблему («незаконно нараховані борги», за словами Зозулі) він вважає помстою за свою непоступливість.

   Ще одна дуже давня історія – трудові відносини з заводом «Етал», де в 70-і, 80-і роки працював інженером наш герой. Наприкінці 80-х він був звільнений з роботи і, як сам вважає, з порушенням трудового законодавства. З цієї причини свої документи пан Зозуля з заводського відділу кадрів тоді так і не забрав, отож вважає, що він фактично не є звільненим і по сьогодні залишається у штаті працівників цього підприємства. А якщо він не звільнений (або ж звільнений незаконно), то виходить, що заробітну плату завод і досі йому повинен нараховувати! Логічно? Пан Михаїл вважає, що цілком. А тому вимагає від заводу (звісно ж, із численними посиланнями на статті Конституції, КЗпП та інші норми) виплати заробітної плати за весь період – аж по сьогоднішній день, а також перерахунку пенсії, як «працюючому пенсіонеру».

   Розповідати про всі інші проблеми Михаїла Федоровича тут немає ніякої можливості – просто не вистачить газетної площі. Це і проблема з оформленням земельної ділянки, затяжна боргова війна з «Теплокомуненерго», яке теж незаконно, на переконання М.Зозулі, нараховувало йому плату, хоча він давно користується електроопаленням своєї квартири. А електропостачальна організація, на думку нашого борця за справедливість, теж хороша: у свою чергу нараховує йому плату за електроенергію за завищеним тарифом. «Це помста можновладців», – каже Михаїл Федорович і раз за разом подає позови на них до суду. Суд раз за разом чомусь відмовляє у їхньому задоволенні, і пан Зозуля вважає суддів також злочинцями. Мовляв, це так мені мстяться. Число особистих «ворогів-посадовців», якими їх вважає борець, дедалі зростає, і їх налічується вже не один десяток.
Але за що ж така кругова «помста»? У 80-і роки пан Зозуля був керівником місцевої організації «Народний рух» . Мабуть, далеко не всі читачі й пригадають, що колись була така організація. Але пан Михаїл упевнений, що і досі «злочинці – колишні комуністи» мстяться йому в різні способи за ті давно минулі часи…

  Все це 80-річний борець за справедливість, який пережив за свою багаторічну принциповість ряд інфарктів та інсультів, описав у своєму зверненні на восьми машинописних сторінках до вищих органів і посадових осіб державної влади. Описав уже вкотре за декілька десятиліть. Тепер чекає на відповідь.

С.Малашенко