Забуті в центрі України. Чому Зеленський не поспішає призначати голову Кіровоградської ОДА

Кожна влада в Україні хоче стати кращою за попередню. Або хоча б виглядати. А кожен президент спочатку хоче увійти в історію. Але починають всі однаково. Зі звільнення чиновників вищих рангів.

Була надія, що від цієї традиційної кадрової «вирубки» нова влада відмовиться, і їй на зміну прийдуть демократичні методи відбору кандидатів, де вагоме слово має бути за населенням регіонів, якими переможці конкурсу будуть керувати або представляти їх у парламенті. І щось таке ми навіть не раз чули від Зе-команди, але, на жаль, у потрібний момент не виявилося потрібних законів. Не залишили «папєрєднікі». У результаті країна отримала аж дві третини нових облич у Верховній Раді. Але про парламент і Кабмін – трохи пізніше, після 1 вересня. Зараз поговоримо про голів регіонів. Про губернаторів.

«Позиція президента полягає в тому, що всі голови ОДА повинні бути звільнені», – сказала його прес-секретар Юля і майже не обдурила: 11 червня Володимир Зеленський звільнив 15 голів облдержадміністрацій. Хоча, як відомо, в Україні 24 області.

«Всі так всі» – не вийшло. Ті, кого залишили, відчувають себе не те щоб зрадниками, швидше чужими серед своїх. Сидять тихо, як миші, не знаючи, яка віжка завтра потрапить під хвіст президенту і його Богдану. А ті, кого звільнили, з образою дивляться на «залишених», порівнюють себе з новопризначеними і думають: «Ну от якого біса!» Але найприкріше тим, кого Зеленський звільнив більше місяця тому і нікого на їх місце не призначив.

Немов у відповідь на запитання «з місць» в одному зі своїх інтерв’ю глава президентського офісу Андрій Богдан пояснив, що ідея вибору глав областей шляхом референдуму не вмерла: «Є варіант через рік це поєднати з місцевими виборами». А чого, тепер можна і через рік – куди поспішати?

Треба сказати, що буквально всі українські президенти відрізнялися вмінням тримати майже нескінченну паузу при призначенні губернаторів і глав райдержадміністрацій. По півроку тягнули з указами. А в. о. – вони тимчасові виконавці і є: навіщо починати нові проекти, якщо завтра можуть звільнити?

Втім, коли читаєш досьє на нових губернаторів, починаєш думати: а може, воно на краще, що Володимир Олександрович не поспішає з призначеннями?

Голова Закарпатської області Ігор Бондаренко – «великий» бізнесмен, власник мережі з семи кав’ярень у Мукачевому та Ужгороді. Круто? Його колега, губернатор Черкащини Ігор Шевченко, – власник фірми, яка займається переробкою та консервуванням м’яса свійської птиці.

Новий голова Луганської ОДА Віталій Комарницький – ректор Луганського держуніверситету внутрішніх справ. У минулому член Партії регіонів, депутат Луганської облради від ПР. «А що, так можна було?!»

Можна продовжувати, але не хочеться. Нехай кожна область сама свій геморой лікує. Нас наша хвилює – Кіровоградська. Скільки не намагався отримати хоч якусь інсайдерську інформацію – нічого не виходить. Мовчать у столиці, як партизани. Одеській області цілих п’ять кандидатів запропонували на вибір, а для нас – «Немає кандидатури», «Тривають консультації».

Чому Володимир Зеленський гальмує з призначенням губернатора Кіровоградщини – не можу пояснити. Тим більше, що один мудрий чоловік (Коломойський його прізвище) дав новому президенту слушну пораду: «Якщо обирати, кого призначати – тих, кому довіряєш, чи професіоналів своєї справи, – я б побажав йому призначати на першу позицію тих, кому довіряєш, а заступників – професіоналів». Втім, є у мене одна здогадка.

Поки писав колонку, згадалася давня історія. Якось на концерті «95-го кварталу» в обласній філармонії (а я був на всіх, спасибі Миколі Івановичу Кравченку), «кварталівці» так некрасиво пройшлися по Кіровограду, що глядачам ніяково стало. Мовляв, відстій тут у вас повний! Ну, не Кривий Ріг у нас, звичайно, але ми ж квитки недешеві купили, зал переповнений, ляскаємо щосили – за що з нами так? Сам жарт забувся, і навіть осаду не залишилося. У нас не залишилося, а у Володимира Зеленського – не впевнений…

Юхим Мармер, «Україна-Центр»