З Нового Стародубу до Австралії, або Дивовижна історія Олексія Коваленко

Загублені у часі
У лютому 2002 року в Мельбурні у газеті для української діаспори вийшов некролог (дослівно мовою оригіналу): «22 лютого 2002 року відійшов у вічність Олексій Коваленко. Народився він 25 лютого 1909 року в Новостародубі недалеко від Олександрії, Дніпропетровська область. Батько його Іван, мати Юлія. Окрім Олексія вони мали ще три доньки – Анну, Стефанію і Євгенію. Батько його був головою волості та мав велике господарство. Дядько Олексія був партизаном, воював з большевиками. Коли большевики проголосили амністію повстанцям, він повірив їм, але большевики його арештували та розстріляли. Важко було Олексієві здобути освіту, бо був сином куркуля. Все ж таки він закінчив Педагогічний інститут. Працював учителем до1942 року. У 1940 році він одружився з Іриною, мали одну доньку Наталію. Взявши розвід в 1942 р., був схоплений німцями та вивезений на примусові роботи до Німеччини. Працював у тунелі Маґдебуґ – Блякденбурґ. В 1945 році був визволений американцями. Поступив в університет в Ахені, де вчився до 1947 р. Одружився вдруге з Анною-Катериною в 1949 р., а до Австралії прибув в 1951 р.

Прибувши до Мельборну, відразу включився в українське громадське, церковне та політичне життя. Належав до української громади Вікторії, Св.-Покровської парафії УАПЦ в Ессендоні. Після розколу в УАПЦ перейшов до Св.-Успінської парафії УАПЦ в Балаклаві. Належав до Товариства СДЦ-УНР в Мельборні, будучи 4 роки його головою. Екзильний уряд УНР нагородив його Почесною Грамотою. Дописував до багатьох часописів, видавав двомісячник «Маяк». Був чесною людиною, любив правду. Потурбувався він, щоби його сини Віктор і Роман отримали вищу освіту.
Похорон бл.п. Олексія Коваленка відбувся 28.02.2002 року. На вічний спочинок відпровадив його Архимандрит Онуфрій. Похоронено його на цвинтарі Кейльор (Keilor). Родина складає щиру подяку Архимандритові Онуфрію, хористам та всім присутнім на похороні. Вічна йому пам’ять. Дружина Анна-Катерина, сини Віктор і Роман, невістка Інґрид, внук Михайло, внучка Лара».

…Майже через 20 років потому олександрійський волонтер Володимир Чехмейстер у групі «Новий Стародуб» у Facebook випадково побачив оголошення про те, що Роман Коваленко (син Олексія) шукає родичів з Нового Стародубу. «Я написав, що сам родом звідти і можу допомогти у пошуках, – розповів Володимир. – Роман надав мені наявну у нього інформацію, і я почав надсилати запити спочатку в офіційні джерела, як-то Товариство Червоного Хреста України. Потім вирішив задіяти особисті зв’язки. Мій учитель фізики Віктор Карпенко працював у сільраді, тож я поїхав до нього, розповів, у чому справа, і він направив мене до жінки, яка збирала документи по запиту Червоного Хреста. Отримавши від неї інформацію, я повідомив Роману і його брату Віктору, що знайшлася їхня племінниця Лариса, якій я залишив їхні координати. Також брати Коваленки розшукують свою зведену сестру Наталію, яка народилася у їхнього батька та його першої дружини Ірини у Кривому Розі. Я додався до криворізьких спільнот у Facebook, шукав відомості де тільки міг, але потім почалося повномасштабне вторгнення, і у всіх нас життя змінилося, з’явилися першочергові завдання. Роман і декілька його друзів за власної ініціативи регулярно перераховують нашій волонтерській спільноті «Піксель» кошти на потреби Захисників України. Натомість я відправив Роману Прапор України з підписами військових і прапор ФК «Олександрія», адже Мельбурн – спортивне місто, а Роман – футбольний вболівальник».
Брати Коваленки не припиняють пошуків. Прочитайте історію їхнього батька. Можливо, вам що-небудь відомо про родичів родини Коваленків. Австралійські українці будуть раді будь-якій інформації.
Життя як кіно
Пан Роман – дуже вихована і приємна у спілкуванні людина. На моє прохання він люб’язно розповів мені сімейну історію: «Мій батько Олекса Іванович Коваленко народився 25 лютого 1909 року в Новому Стародубі. Помер 22 лютого 2002 року в Мельбурні, Австралія. Він був наймолодшою дитиною в родині, мав трьох старших сестер. Анна Несен – переїхала в Грозний (народилася в 1901 р.), Степанида (Стефанія) Крячко – вийшла заміж за лікаря [Кузьму] і переїхала до Ялти. Євгенія Коваленко 1905 р. н. у 1949 р. Була заарештована і відправлена у ГУЛАГ на 25 років.
Батько Олекси, мій дід Іван, був куркулем і головою Нового Стародубу. Він помер від тифу близько 1929 року, напередодні сталінського Указу “знищити всіх куркулів”. Після колективізації родина переїхала до Кривого Рогу.
Важко жилося куркульським синам – Олекса мусив переїжджати по Радянському Союзу. Тільки-но влаштувався на роботу – комісари розпитують про нього, і коли дізнаються про його статус, змушений знову переїхати. У 1936 році Сталін видав Указ, що особи куркульського походження можуть вступати до вишів. Олекса тоді закінчив працювати на вугільній шахті в Ташкенті, вступив до Криворізького університету, де вивчав математику, а потім працював шкільним учителем. У Кривому Розі батько познайомився зі своєю першою дружиною Іриною, яка була інженером. Близько 1940 року у них народилася донька Наталія, моя зведена сестра. Пізніше Олексій та Ірина розлучилися.
Коли німці наближалися до Кривого Рогу, батько мав з’явитися до військкомату і записатися до лав Червоної Армії, але медична комісія визнала його непридатним до військової служби, оскільки він хворів на тиф і кашляв кров’ю. Йому доручили повернутися через три дні, та за цей термін фашисти окупували Кривий Ріг.
У 1943 році Олекса був заарештований нацистами і відправлений на примусові роботи до Східної Німеччини. До від’їзду йому довелося здати кілька коней і карету, яку тримав голова наци (Duschoen) у Кривому Розі. Він був отримав ваучер на 11 500 рейхсмарок за коней – подав позов про компенсацію до військового уряду в Дюссельдорфі в 1949 році. Раніше це ніколи не оплачувалося.

Після війни Сталін вимагав від усіх радянських громадян повернутися з Німеччини до СРСР. Проте багато з тих, хто повернувся, були вбиті або відправлені до ГУЛАГу як зрадники – за те, що не билися на смерть проти німецької армії.
Мій батько вирішив переїхати якнайдалі на захід Німеччини і закінчив викладати математику переміщеним українським студентам у таборі для біженців у Лінторфі.
Олекса вивчав інженерію в Технічному університеті Ахена. Саме в цей час він познайомився із моєю мамою-німкенею. У 1949 році вони одружилися, народилася дочка Ірина, яка через пів року померла від запалення легенів у таборі Лінторфа.
Батько вирішив, що йому досить Німеччини, і він хоче поїхати якнайдалі від комунізму. Програма австралійського уряду для біженців оплатила всі витрати на проїзд родини Коваленків до Австралії, але натомість тато мав два роки працювати на уряд.
Вони прибули до австралійського Мельбурна кораблем у 1951 році. Протягом 1950-х, 1960-х і 1970-х років тато був дуже активним в українській громаді Мельбурна. В Австралії мій батько допоміг створити літературний клуб для письменників, журналістів, поетів; брав участь у придбанні та облаштуванні будинку Української Громади в Мельбурні; пропагував українську культуру та мову; допоміг організувати візит майстра танцю Василя Авраменка до Австралії (Авраменко викладав народні танці для багатьох українських громад); створив і редагував власний український журнал – «Маяк». Олекса дуже любив творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та Івана Котляревського.
У 1970-х роках батько організував освячення родинного будинку митрополитом Мстиславом (племінником Петлюри), коли він відвідав Австралію. Через багато років Мстислав став патріархом.
У 1992 році Олексій Коваленко отримав нагороду з Києва за заслуги у популяризації української культури та мови. Цю нагороду гордо вивісили на стіні в його кабінеті».

Пам’ять нащадків
В Австралії у Олексія та його дружини Анни-Катерини народилося двоє синів – Віктор та Роман. Ось що розповів Роман про себе і брата: «Мій брат Віктор старший за мене на рік, ми обоє народилися в Мельбурні, тут живемо. Вдома батьки розмовляли між собою німецькою, я говорив англійською. У школі вивчав німецьку мову, а по суботах ходив до української школи. Мої батьки любили українську культуру, тому ми з братом вивчали народні танці. Я пішов з дому, коли одружився, а Віктор ще багато років жив з батьками.
Щодо мене, то зараз я на пенсії. Працював інженером-програмістом у найбільшій австралійській телефонній компанії Telstra та підрядником в Ericsson Australia. Понад 40 років я одружений з Інгрід, яка народилася в Австралії, а обидва її батьки були з Німеччини. У нас двоє дорослих дітей: Майкл працює програмістом у медичній організації, Лара вивчає право і підробляє на ковзанці. Обоє живуть з нами. Майкл любить подорожувати, Лара – кататися на ковзанах.
Я багато подорожував, відвідав Німеччину, США, Китай, Сингапур, Саудівську Аравію, Кувейт, Японію та інші країни. Поки я був підрядником, у мене був власний бізнес і на мене працювало три людини. Зараз моє хобі – писати власну музику. Можливо, цього року я видам одну зі своїх композицій.
Мій брат – математик-дослідник, бере активну участь у написанні наукових статей з математики. Віктор має ступінь бакалавра наук з відзнакою, доктор філософії (фізика) і диплом педагога – Університет Мельбурна. Працював старшим науковим співробітником в Організації оборонної науки і техніки Австралії (DSTO), а також у школі фізики в Мельбурнському університеті та школі інформатики в Університеті Монаша.
А ще Віктор був головним науковим співробітником приватної компанії, яка займалася оцінкою втомних пошкоджень військових літаків. Він автор трьох книг з математики і багатьох наукових статей на теми теоретичної фізики, техніки, військового моделювання, фізики плазми, прикладної математики тощо.
Зараз є почесним старшим науковим співробітником Школи математики Університету Мельбурна. Живе один, не одружений. Цікавиться характерними танцями».
Допоможіть знайти!
Останні 20 років, після смерті Олексія Коваленка, його сім’я мало пов’язана з українською громадою. Але коли у 2022 році в Україні почалося повномасштабне вторгнення росії, родина Коваленків відвідала кілька громадських заходів. Головний штаб української громади знаходиться у районі Ессендон – приблизно в 10 км від центру Мельбурна. Тут же, в Ессендоні, розташована головна православна церква.
Кого ж знайшов у Новому Стародубі Володи-мир Чехмейстер? «Батько згадував двоюрідного брата Олександра Гончарова. Володимир розшукав одного з нащадків Гончарова – Ларису Ткаченко, яка проживає в Новому Стародубі, – розповів пан Роман. – Вона нічого не знає про родину Коваленків, але я з нею регулярно спілкуюся.
Згадував тато і сестру першої дружини Марію Стариченко. Я хотів відвідати Україну, щоб дізнатися більше про мою зведену сестру та про те, що сталося з моїми тітками. На жаль, Covid і війна зупинили ці плани в останні кілька років. Ми будемо дуже вдячні за будь-яку допомогу, яку ви зможете надати, щоб дізнатися, що сталося з нашими родичами».
Отже, якщо ви знаєте когось із родичів героїв цієї вражаючої історії, будь ласка, зв’яжіться з автором статті.

Олена Карпачова