Як поживає дитячий хокей в Олександрії

Наскільки поширений і популярний в Україні хокей (зараз ми говоримо про хокей з шайбою) або зимові види спорту взагалі? Дуже непросте питання. Ви ніколи не побачите відеотрансляцій чи якихось інших репортажів з українських гірськолижних змагань, сноуборду, ковзанярського і санного спорту, фігурного катання – їх начебто й не існує в природі. (Відразу обмовка: мова не про час нинішнього воєнного стану – така ж ситуація завжди була і в мирні часи). Хоча про їхне існування ми все ж дізнаємося, коли проходять чергові Олімпійські ігри або чемпіонати світу чи Європи. Виявляється, зимові види у нас таки є, і Україна зазвичай представляє більшість їх на міжнародних змаганнях (про результати поки що не говоримо – то інша тема)! А от щодо популяризації зимових видів – тут якраз усе досить сумно. Бо якщо виходити з пріоритетів спортивних новин, то у випусках і репортажах домінує лише біатлон, як найуспішніший зимовий вид спорту в Україні. З іншого боку, хокей має в нашій країні давні, більш ніж столітні традиції. І час від часу все-таки можна почути короткі новинні повідомлення також і про ті чи інші хокейні матчі. Тобто великий хокей, як такий, в Україні все ж є, і він розвивається.
А тепер перейдемо до стану речей місцевого значення.

Як відомо, в Олександрії вже далеко не перший рік існує своє хокейне товариство дорослих аматорів, які грають і тренуються виключно на власних ініціативі та ентузіазмі, раніше (коли не було критого катка) просто неба, на льоду місцевих ставків. Але при цьому створюючи гідне суперництво навіть аматорським командам інших великих міст. А з порівняно недавніх подій – з цього сезону в місті на базі льодової арени «Снігова королева» вперше за всю історію запрацювала і дитяча секція хокею. Звісно ж, у організаторів виникла цілком природна проблема з тренерськими кадрами – справді, ну звідки їм, кваліфікованим, взятися в Олександрії? Отож наше знайомство сьогодні з дитячим хокейним тренером Сергієм Брагою.

Кор.: – Сергію Михайловичу, як нам відомо, ви не олександрієць. Давайте представимо вас нашим читачам.
– Так, я постійно проживаю в м.Кам`янське (Дніпропетровська область). До війни працював тренером з хокею в Кривому Розі в ДЮСШ №1. Починаючи з цього сезону, з осені, як тільки залили лід на вашій льодовій арені, треную тут дітей. Підказали знайомі: «В Олександрії набирають групу». А в мене тоді якраз роботи не було, в Кривому Розі льодову арену в цьому сезоні так і не запустили, вона досі без льоду. Місцеві ентузіасти хокею також запропонували: кажуть, давно вже хотіли дитячий хокей організувати в Олександрії.
– Це ви до нас їздите щотижня?
– Так, приїжджаю на суботу і неділю. Дітям подобається, їхні батьки зацікавлені, дехто своїм дітям навіть форму вже купують. Тобто рух деякий пішов у цьому напрямку.
– Який вік ваших вихованців?
– Поки що ми обмежуємо набір віком від 5 до 12 років. А якщо далі просуватиметься справа, то будемо ділити дітей за віковими групами. На сьогодні постійний склад, який регулярно ходить, 14 чоловік. Сюди ще двоє моїх вихованців з Кривого Рогу приїздять тренуватися – батьки зацікавлені їхнім бажанням.
– Ви працювали у великому місті. Як там із хокеєм?
– Практично через кожні тиждень-два виїжджали з дітьми на змагання. Брали участь у чемпіонатах України. В мене було дві групи: 2004 та 2008 років народження. Були бронзовими призерами чемпіонату. Потім вже у наступних сезонах почали хлопців-юніорів по командах розбирати: кого в «Донбас» забрали, кого в Київ. (з 15 до 18 років –юніорський склад, далі до 20 років – молодіжний. – Прим.авт.). Там все йшло планомірно, набори за роками народження – аж до дітей 2015 року, а далі цей ланцюжок обірвався.
– А якою була ваша особиста хокейна кар`єра?
– Працюю тренером з 1995 року. Сам грав багато років, хоча почав пізно за хокейними мірками – з 10-ти років. Коли тільки ставав на лід, мій вік на той час уже грав і на змагання їздив, але через півроку я вже грав у першій п`ятірці. Тоді, у 1980 році, в Дніпродзержинську (нині м.Кам`янське) був клас майстрів, хороша школа. Йшли ми другими після Києва, іноді обігруючи і столичну команду.
Після служби в армії ще покатався, два сезони грав у Польщі, але після отриманої важкої травми довелося завершити ігрову практику. В Кам`янському ще до 1999 року працювала дитяча школа, був штучний лід, але потім пішов розпад цієї спортивної структури, каток закрили. Почав «пробивати» хокей у Дніпрі (він там і був взагалі, але дозволяли в хокей лише з м`ячиком грати, хоча умови в місті гарні – дві льодові арени, тільки все було підлаштовано під фігурне катання). Потім знайшовся спонсор, підприємець зі Сполучених Штатів, який займався бізнесом в Україні. Великий ентузіаст і прихильник хокею, він організував дитячу школу, вклав чималі кошти. У свою чергу, було отримано дозвіл на проведення хокейних ігор, обладнано арену згідно з вимогами правил (захисні сітки, борти відповідні тощо). Організував тоді дитячу команду і команду майстрів. Я в той час навіть вирішив відновити власну кар`єру – грав у команді і водночас працював дитячим тренером. Це було в період 2002- 2010 років. А потім у цього американського мецената з різних причин виникли проблеми з бізнесом в Україні, і він повернувся в США. Хокейний клуб закрився, льодова арена також, її планували реконструювати під чемпіонат з баскетболу Євро-2015. Правда, потім відкрився палац на Набережній, але нашу школу туди не пустили. А після того мені запропонували роботу в Кривому Розі у 2013 році. У свою чергу, протягом 2002 – 2013 років грав у командах за Дніпропетровськ, де наша команда ставала срібним і бронзовим призером, і за «Кременчук», ми вигравали золоті медалі чемпіонатів України.

– А що можете сказати про умови в Олександрії?
– Три місяці вже їжджу сюди. Що скажу: умови для занять дітей нормальні, невелика, зручна арена, хороший лід, спортивні майданчики поруч. Діти мають бажання до занять, і люди доброзичливі, не відвертаються спиною до тебе. Та ще старші фанати хокею теж зацікавлені моїм досвідом.
– Яка методика тренувань, на чому вона базується?
– Для такого віку початківців, як у мене, робота спрямована передусім на катання. Бо хокеїст без катання – не хокеїст, дитині треба його поставити як слід. Враховуючи, що це діти, даю їм різні рухливі ігри. Для зацікавленості, щоб не було одноманітності в тренуваннях, даю також різноманітні вправи. Наприклад, зараз катаємося з паличками і кільцями, щоб вони розвивали уявлення, що таке клюшка і шайба.
Я тут ще навчаю групу старших аматорів, так і їм я теж ставлю катання, бо раніше вони навчалися самотужки, хто як міг. Але нічого, молодці: пихтять, але стараються, у них виходить.
– Одне тренування на тиждень – мабуть, малувато…
– Так. Для таких малюків треба мінімум три тренування на льоду, два тренування на землі – для підвідних вправ до катання. Це вже далі потрібна буде загальнофізична і спеціальна підготовка. Але це потім, а поки що дітей треба зацікавити, щоб у них з`явились координація, упевненість, зник страх. Це ж діти, необхідно враховувати їхню психологію, для цього потрібна послідовність методики. Звісно, що до розіграшу тактичних схем 3-2 чи 3-1 далекувато, коли дитина ще на ковзанах не може стояти…
– Є перспективи?
– Кожен вихідний по одній дитині добавляється в групу. Звісно, є свої проблеми, бо хокей, на жаль, дорогий вид спорту і так було завжди. Але директор льодової арени ось пообіцяв забезпечити формою – 12 комплектів. Добре буде, якщо це вдасться. А так, щоб була перспектива, на розвиток хокею потрібна реклама. І враховуючи всю складність цього командного виду, без допомоги міста йому теж складно обійтися…
І на завершення від редакції – трохи історії. Хокей із шайбою має в Україні давні, більш ніж 100-літні, традиції. Честь проведення першого хокейного матчу належить Львівському товариству їзди на ковзанах, заснованому ще в 1860-х роках у Львові. У жовтні 1904 року було постановлено організувати хокейні змагання у Львові. З появою перших зимових Спартакіад СРСР у 1962 році хокей стали впроваджувати у всіх республіках, зокрема в кінці 1960-х його почали розвивати більш системно в Україні. Київський клуб «Динамо» пробився до вищої ліги СРСР, де виступав у 1965-70 рр. Пізніше на базі цього клубу було створено ХК «Сокіл», який став головною хокейною командою України. «Сокіл» в основному виступав у Вищій лізі, здобувши бронзу в сезоні 1984/85. 1993 року стартував хокейний чемпіонат незалежної України. До 2010 року в ньому домінували київські команди, такі як «Сокіл», «Беркут», АТЕК. Після 2010 року почався період домінування «Донбасу», а його основним конкурентом у боротьбі за золото є «Кременчук».
З 1999 по 2007 Збірна України з хокею виступала в найвищому дивізіоні чемпіонату світу, а найкращим результатом було 9-те місце в 2002 році. Того ж року команда єдиний раз кваліфікувалася на зимову Олімпіаду, посівши в підсумку 10-те місце. Отож рухатися нам є куди, спираючись на давні традиції.
Олександр Наріжний