Всі під Нацбанком ходимо…

Як показали останні події на вітчизняному банківському ринку, його продовжує «штормити». Так, нещодавно «дванадцятибальна хвиля» накрила банки «Хрещатик», «Фідобанк», «Михайлівський», і це викликало у людей багато нових запитань і негативу. Ось що сказав про вимоги до Національного банку в контексті регулювання діяльності українських банків колишній заступник голови НБУ Ярослав Солтих: «Банки і гроші – це довіра до влади. Чим більша довіра – тим більше грошей у банківській системі. Як тільки влада починає хитрити або обманювати – гроші тікають з державної банківської системи – і з українських банків, і з іноземних, розміщених в Україні. Тому чим швидше влада почне коректно працювати з народом, тим вищою буде довіра.

По-перше, Нацбанк повинен відмінити всі свої адміністративні заборони забирати людям гроші з комерційних банків. Коли Нацбанк забороняє забирати вклади, люди, зрозуміло, перестають нести гроші в банки (а в людей же «на руках» більше грошей, ніж в усій банківській системі). Правильно, що Нацбанк перестав давати гроші банкрутам. Але сьогодні цього недостатньо. Треба скасувати всі адміністративні обмеження. Чим швидше регулятор відмінить існуючі заборонні заходи по депозитах, тим більше грошей піде в банківську систему. У державі залишилось багато гарних банків, можливо, ще декілька установ треба закрити, бо вони насправді не є банками, а лише такими собі утвореннями, які займалися некоректними фінансовими операціями. Тому сьогодні Нацбанк вирішив правильно, даючи гроші на рефінансування не банкрутам, а достойним банкам. В економіку треба давати оборотні кошти, а натомість ми отримали ситуацію, коли сотні мільярдів гривень українські юридичні особи втратили у банкрутів і сьогодні маємо гостру недостачу саме гривні. На жаль, серед ліквідованих банків були й такі, що працювали ефективно, і частина клієнтів вимушена була перейти в банки, які належать нашим великим державним службовцям. Це є факт, і це неправильно. Але чим швидше НБУ почне працювати, як справді центральний банк, котрий не буде слухати нікого, а виконуватиме лише одне завдання – підтримуватиме стабільність гривні, тим швидше запрацює українська економіка».
Що ж, колишній державний чиновник, як на нашу думку, висловився дуже обережно. Втім, інакше він, мабуть, і не міг висловитись. Адже як може Нацбанк «нікого не слухатись» у той час, коли, скажімо, його голова Валерія Гонтарєва – це «людина президента»? А від реальності нам нікуди не втекти: дуже багатьом не подобається політика державного фінансового регулятора і як наслідок – те, що з гривнею відбувається, що споживчі ціни витворяють, і як один за одним зникають банки. Ось тут до НБУ і виникає чимало запитань.
Чому, наприклад, банк, якому доручено повертати гроші вкладникам інших збанкрутілих фінансових установ, сам через кілька місяців несподівано для всіх стає банкрутом? Чому банківська установа, яка весь час перебувала у першій десятці-двадцятці «найрейтинговіших» з-поміж більше ніж ста вітчизняних комерційних фінустанов раптово і несподівано для всіх «вилітає у трубу» (згадаймо хоча б яскраві приклади «Дельта-банку» та банку «Фінанси і кредит»)? Чому, нарешті, неплатоспроможним несподівано стає той банк, якому всього за кілька тижнів до цього було доручено мати справу з виплатою пенсій пенсіонерам? Це зокрема – про банк «Хрещатик», зовсім свіжа «історія падіння» якого у черговий раз (бо таких історій за два попередні роки сталося вже не один десяток) дуже стурбувала простих громадян, «кровно» зацікавлених у його діяльності. І спровокувала черговий пошук винних, серед яких згадувались акціонери банку, котрі начебто «не домовилися про його «докапіталізацію», і КМДА – з огляду на те, що підпорядковані їй комунальні підприємства спробували вивести гроші з банку, і це спричинило ажіотаж вкладників, а також і Національний банк, котрий, як багато хто вважає, мав би підтримати проблемний банк, але не підтримав. Що ж, винних у нас завжди знайдуть, та тільки, на жаль, далеко не завжди серед тих, де їх слід шукати…
Що б там не казали про «гарантування повернення вкладів у повному обсязі» фізичним особам у випадку ліквідації «неплатоспроможного» банку, але насправді це не зовсім є правдою. По-перше, проблеми вкладник отримує ще задовго до ліквідації свого банку (це можна проілюструвати на прикладі хоча б уже згаданих закритих банків): спочатку установа відмовляється повертати клієнтам депозити у будь-яких розмірах, хоча вона ще ніби працює, як і працювала до цього. Така ситуація невизначеності може тривати півроку і більше. А для людей, між іншим, це – стрес і неможливість скористатися власними заощадженнями. Потім настає затяжний процес роботи в банку тимчасової адміністрації (щонайменше три місяці), протягом яких банк-банкрут так само не проводить для своїх клієнтів жодних операцій, а депозити виявляються «замороженими». І лише потім (іноді ще через декілька місяців) починається процес повернення «фізичним» людям коштів, але – у межах не більше 200 тис. гривень. Все, що більше цієї суми, клієнт може просто втратити. Всього від початку нестабільної роботи банку і до завершення процедури повернення депозитів Фондом гарантування вкладів може пройти більше року. Тобто понад рік клієнт ніяк не може скористатися своїми кровними, і до того ж відсотки на його депозит майже за весь цей час не нараховуються. Що ж стосується юридичних осіб – клієнтів неблагополучного банку, то їм взагалі, образно кажучи, ніхто нічого не гарантує. Ось вам і втрати – як матеріальні, так і моральні. І найцікавіше те, що ніхто не знає наперед, на який саме з банків сьогодні чи завтра може замахнутися караюча десниця Нацбанку. Гірка чаша ліквідації може не оминути навіть найзаможнішу фінансову установу – варто лише втрутитись у процес політиці. Як поділився з нами один з колишніх управлінців нині вже «опального» банку «Фінанси і кредит», саме так відбувалося свого часу і з цією установою: «Весь час ми перебували у першій двадцятці найстабільніших банків України, і така ситуація зберігалась аж по 17 вересня 2015 року. А 18 вересня нам уже повідомляють з НБУ, що «Фінанси і кредит» – банкрут. Тут як хочеш міркуй, але висновок напрошується один: керували цим рішенням не закони економіки, а політика, яка нам, простим службовцям, невідома».
Все вищенаведене – зовсім не намагання нагнітати ситуацію та створити нездоровий ажіотаж. Просто самі події показують, що «банкопад» ще не завершився, і відповідні проблеми, на жаль, клієнти нашої фінансової системи ще отримають.

О.Наріжний