Волонтерські історії

Генеральна Асамблея ООН у 1985-му році на 40-й сесії у спеціальній резолюції запропонувала урядам відзначати 5 грудня як «Міжнародний день волонтерів в ім’я економічного і соціального розвитку», закликавши їх здійснювати заходи для спонукання людей у всіх сферах діяльності пропонувати свої послуги як волонтерів.

Міжнародний день волонтера відзначається багатьма неурядовими організаціями, громадянським суспільством та приватним сектором. Він також підтримується програмою волонтерів ООН. За останні вісім років щорічно МДВ відзначався у понад 80 країнах. Вебсайт щороку отримує близько 50 000 переглядів сторінок, опубліковано близько 150 історій, які висвітлюють понад 50 000 добровольців, фотографії та відеозаписи святкувань у всьому світі.
Волонтерство в Україні – це потужний прояв людської солідарності, що допомагає зміцнювати суспільство і наближати перемогу, демонструючи найкращі якості українців, феномен загального єднання, який став прикладом для всього світу. Волонтери під час війни відіграють надзвичайно важливу роль, надаючи гуманітарну, медичну, психологічну та логістичну підтримку, збираючи кошти, плетучи сітки, забезпечуючи військових та цивільних необхідним, а їхня діяльність допомагає зберегти психічне здоров’я та віру в перемогу, будучи рушієм громадянського суспільства в Україні.
З нагоди Міжнародного дня волонтерська спільнота Олександрії була відзначена на різних рівнях. Подяку від Головнокомандувача Збройних сил України, генерала Олександра Сирського отримав волонтер, депутат Олександрійської міської ради Віталій Заріцький. Двоє представників волонтерської спільноти Олександрійської громади отримали відзнаки обласного рівня.
Так, під час урочистостей в обласному центрі волонтер благодійної організації «Християнська місія «Милосердя і здоров’я» Олександр Рубан нагороджений Подякою Кіровоградської обласної військової адміністрації.
А керівник Олександрійського коорди-наційного центру волонтерів Анатолій Федо-ренко отримав Подяку Кіровоградської обласної ради.

В Олександрії, в молодіжному просторі «Другий поверх» також відбувся урочистий захід з нагородження волонтерів Олександрійської громади. У ньому взяли участь міський голова Сергій Кузьменко та його заступниця Ірина Чемерис.
Подяками міського голови були відзначені 32 волонтери та два колективи закладів дошкільної освіти. Серед відзначених – представники волонтерських організацій, освітніх колективів, благодійних фондів, ініціативних груп та волонтери, які виконують свою роботу одноосібно.
У вітальній промові, зокрема, зазначалася така статистика: в Олександрійській громаді наразі діє 71 офіційно зареєстрований волонтер та 15 організацій, груп і спільнот, до яких залучено близько 350 осіб. Але очевидно, що ця статистика ще далеко не повна: вона не може охопити всіх, хто не для «галочки», а за покликом душі допомагає всім, хто цього потребує…
Отже, на зустрічі у просторі «Другий поверх» з нагоди Дня волонтера Подяки міського голови отримали волонтери: Алла Бардєйна, Надія Бобурка, Людмила Вовк, Світлана Волошко, Інна Жежеря, Надія Костенко, Кароліна Литвиненко, Ніна Мурза, Олена Нікітіна, Олександр Нікольченко, Валентина Пастовенська, Наталія Пентюк, Тетяна Присяжнюк, Олександр Ремез, Марія Теренько, Наталя Ціціма, Валентина Чабан, Любов Юха, Юлія Гусак, Ірина Деревецька, Світлана Кравченко, Павло Куценко, Олена Лисова, Димитрій Пилипенко, Людмила Піта, Юлія Рижкова, Валентина Сидоренко, Максим Тарський.
А також – два колективи закладів дошкільної освіти: (ясла-садок) №25 і №29. На зустрічі волотерська спільнота складалася з представників різних поколінь і особливо приємно, що там було немало молодих облич. Тому окремо відзначили підлітків і молодь, які активно долучаються до волонтерського руху в громаді, – Віталія Кравцова та Андрія Лихошерста.
Як вже було зазначено, напрямки роботи наших волонтерів – це переважно підтримка армії та вимушених переселенців, але й не тільки. Наприклад, подяки також отримали волонтери, які підтримують притулки для тварин і виїжджають у прифронтові території, рятуючи покинутих і травмованих тварин: це Ольга Бендерова та Олена Тимошенко.
У цьому нетривалому за часом заході буквально «на ходу» нам вдалося взяти кілька коротких інтерв’ю в учасників, де вони висловили свої думки, або дещо розповіли про себе. Слід зазначити, ця категорія не надто звикла пишномовно розповідати про себе – це переважно люди діла, а не слова.
Анатолій Федоренко, керівник Олексан-дрійського координаційного центру волонтерів. У 2014-2015 роках був учасником Антитерористичної операції на сході України.
«Ми тоді відчували дієву підтримку олександрійської волонтерської організації, якою керувала Ірина Кабанова. А на початку широкомасштабного вторгнення у 2022 році я був знову мобілізований до Сил оборони України, де служив по 2023 рік. Потім після демобілізації за станом здоров’я повернувся в Олександрію і став працювати в Координаційному центрі замість Ірини Олександрівни. Хочу привітати всіх колег з Міжнародним днем волонтера, міцного здоров’я всім, наснаги в роботі, щоб в подальшому продовжувати нашу спільну справу. Життя складне, і воно весь час змінюється, тому ми теж постійно перелаштовуємося у різних умовах, в яких нам доводиться працювати. Тримаємося!»

Юлія Гусак: «Я представник Олександрійської організації Червоного Хреста. З травня цього року очолюю напрямок збереження здоров’я громади, займаюся тим, що проводжу інформаційні сесії щодо профілактики різних розповсюджених захворювань. Також проводжу заходи з публічної активності – йога, дихальні практики. Звісно, все це проводиться на волонтерських засадах, безкоштовно, до наших занять можуть долучитися всі охочі. А крім цього, беремо участь у різноманітних волонтерських заходах у місті».
Директорка ЗДО №29 Оксана Солов’ян: «На початку цієї війни ми приймали на поселення тимчасово переміщених осіб, а зараз збираємо посилки і передаємо вйськовим, чиї діти відвідують наш садочок. А також організували поточне виробництво окопних свічок і розпалювачів».
Представниця благодійного фонду «Ангели допомоги» Олена Нікітіна, вимушена переселенка з Луганщини: «Волонтерством займаюся постійно з 2023 року, потрапивши в Олександрію з м.Попасної Луганської області, яке, на жаль, вже зруйноване вщент. Але волонтерити почала ще з 2014 року там, у своєму місті. Допомагаємо захисникам, дуже вдячні їм, що вони тримають фронт, а ми теж тримаємо цю лінію тут. Я рада, що мене запросили в дану організацію, вдячна керівниці Тетяні Шкіль і своїм колегам-дівчатам. І коли тобі люди кажуть «дякую», це дуже великого варте! Заради цього варто жити…»
Кароліна Литвиненко, – також особистість, яку завдяки її громадянській активності немає великої потреби представляти широкому загалу. Але як зауважила на самому початку наша співрозмовниця, така «відомість» не надто її втішає, адже виникла вона зовсім не з радісного приводу – з початком великої війни. «У перші дні війни, як відомо, була дуже важка моральна атмосфера, багато людей вирішили покинути місто. Певна невизначеність якийсь час була і в нашій родині. Але розмірковували ми з дітьми не довго і вирішили нікуди не їхати. І оскільки у нас був свій будинок, то ми відразу ж почали зустрічати людей, які виїхали з місць, наближених до бойових дій. Спочатку це були мешканці Харкова. Ми розселяли їх, шукали житло і в нашому місті, і десь в інших містах. Годували їх, також готували їжу і вивозили прямо на автотрасу військовим, які їхали на фронт. Так і продовжували якийсь час варити, пекти, смажити хлопцям-захисникам.
А потім така діяльність вже стала для армії не настільки актуальною: виникли зовсім інші різноманітні потреби. Стали виготовляти окопні свічки. Порахували якось з дітьми – вийшло, що за весь час ми виготовили 15 тисяч свічок. Не знаю, це багато чи мало. Але – скільки змогли… Потім стали збирати взагалі все, що хлопцям потрібно. Відвозити намагаюся сама. Зараз часто просять ремонтувати мотоцикли, а тому для цього треба збирати кошти. Наприклад, цієї неділі я повезу хлопцям три відремонтовані нашим помічником Андрієм мотоцикли. Робимо те, що максимально можемо зробити. В родині четверо військових: син, батько моїх дітей, мій брат та племінник. І це тільки з близьких рідних, а є також ще з трохи дальших родичів. Запитів дуже багато, але поки діти допомагають, роблю, що можу.
А ось ще декілька відгуків-цитат із соціальних мереж про волонтерів, які цього разу не потрапили «в кадр» на офіційній зустрічі, але встигли заслужити повагу громади своєю діяльністю:
«Молодці. Вітаємо. Проте здивована, що не має однієї дівчинки, яка з початку війни, жодного разу не відмовила нікому в зборі чи допомозі. Це Оксана Штепа-Хода. Ви хоча б уявляєте скільки треба «відтанцювати танців з бубном» перед кожним, щоб зібрати тисячу, чи дві, чи 10 тисяч гривень, таких необхідних для наших хлопців? Скільки коштів, тільки завдяки їй, було зібрано для купівлі авто, медикаментів, генераторів?.. Так, вона не офіційна, не зареєстрована, але чи потрібно кричати, що я, мовляв, офіційний волонтер, щоб тебе почули? Оксано, якщо ти це читаєш, знай, що у тебе є визнання від наших жителів. Це дорогого коштує. Буде перемога і ми тобі подаруємо самі і букети і грамоти! Дякуємо тобі, наша Оксанко!»
«Я розумію, що всіх наших людей, які допомагають нашим захисникам, не зібрати на урочистість, але ж так хотілося бачити на врученні Подяки свою сусідку, яка по крихтах збирає на смаколики та відправляє їх нашим захисникам. Це Віра Петрівна з 14 району. Жінка, втративши рідного внука на цій клятій війні, тепер своє тепло віддає нашим захисникам.Величезна їй повага і низький уклін!»
«Сьогодні святкує день народження Володимир на позивний «Чех» – голова громадської організації «Піксель», яка з перших днів повномасштабного вторгнення невтомно забезпечує наших захисників маскувальними сітками, «кікіморами», ремонтом техніки, закупівлею генераторів, детекторів дронів та всім, що рятує життя на фронті. Попри важкий особистий біль – (його син-військовий, на жаль, досі числиться зниклим безвісти) – Володимир не зупиняється. Він продовжує тримати свій фронт, допомагати іншим і робити все, щоб перемога стала ближчою.
Друже, вітаємо тебе з днем народження. Бажаємо сили, світла й віри. Бажаємо дочекатися свого сина.Бажаємо, щоб у твоєму житті нарешті стало більше добрих новин, ніж випробувань. Тримайся. Ми поруч. І твоя робота – безцінна».
Ось таким був голос народу на адресу волонтерів. А тим часом у Музейному центрі до Міжнародного дня волонтерів відкрили виставку артефактів російсько-української війни під назвою «Історії волонтерів у речах». В експозиції представлені речі з особистої колекції олександрійського волонтера, пожежного-рятувальника Дмитра Вострікова.
Першими виставку відвідали учні Гуманітарного ліцею. Працівниця музею Людмила Шевченко розповіла юним гостям про походження волонтерства та розвиток волонтерського руху в Україні.
– Волонтерська колекція артефактів накопичувалась поступово. Бійці, яким допомагали, передавали прапори зі словами вдячності, тубуси гранатометів з підписами, гільзи від боєприпасів, залишки від бпла, а також інші пам’ятні речі, які ми зберігаємо, аби олександрійці мали можливість їх побачити на таких виставках, – розповів Дмитро Востріков.
Кожна представлена річ має свою історію. Тож у заході взяли участь військові, які розповіли про походження деяких артефактів.
Наприклад, одним із них є пожежний шолом та скринька довіри з пожежного депо Авдіївського коксохімічного заводу (Донеччина). Саме тут у 2023 році під час ротації несла бойове чергування медична група 5-го окремого загону спец-призначення «Омега». Побачивши серед розбитої техніки вцілілий шолом, бойова медикиня одразу згадала про волонтера-рятувальника та передала цю річ на згадку як символ незламності.
Військовий, присутній на заході, розповів про переданий ворожий дрон, який вдалося знешкодити нашим захисникам.
Свою історію має й квадрокоптер, який свого часу волонтер передавав військовим. Дрон виконував свої завдання, але одного разу внаслідок обстрілу бойової позиції був дуже пошкоджений уламками, після чого повернувся до волонтера вже як пам’ятна річ.
На виставці також можна побачити бойові прапори з фронту, тубуси від боєприпасів, фотографії, нагороди тощо.
Виставка працюватиме до кінця грудня за адресою: вулиця Перспективна,14.
І на завершення – ще кілька тез, які звучали того дня на адресу сучасного волонтерського руху в Україні на урочистостях:
«Повномасштабна війна триває вже майже 4 роки. Військові вважають, що 80% того, що потрібно на війні, їм дають волонтери – принаймні так було на початку цієї війни. Громадські організації і благодійні фонди отримують ліцензії на закупівлю зброї та збирають гроші на міномети для захисту своїх міст. Студенти і бізнесмени створюють дрони та обладнання для військових. Турбота про вимушених переселенців лежить цілком на плечах громадянського суспільства. Пенсіонери готують харчі та плетуть маскувальні сітки, діти роблять окопні свічки. Додатковим напрямком багатьох громадських організації стало медичне забезпечення військових і реабілітація ветеранів. Важко знайти в Україні сім’ю, яка б не поділилася грошима, речами першої необхідності або житлом з військовими та людьми, постраждалими від війни. Наразі важко перерахувати усі види діяльності, які започаткували і здійснюють українці задля перемоги. Так само важко сказати, яким чином українцям вдається практично миттєво вирішувати питання, до вирішення яких виявився не готовим уряд, профільні та міжнародні організації».
«Найбільшим феноменом у контексті України й ситуації, яка відбувається навколо та в самій країні, є волонтерство. Волонтерська діяльність під час війни стає одним з найпотужніших і невіддільних елементів, що підтримують суспільство й державу в кризових ситуаціях. В Україні в умовах повномасштабного вторгнення росії волонтерство виявилося не лише актом гуманітарної допомоги, а й важливим інструментом осмислення людської гідності, віри й ролі кожного в боротьбі за свободу та незалежність.
Одним із найбільших аспектів волонтерства є вірність у намаганні змінити ситуацію на краще в найскладніші часи, навіть коли немає надії чи віри. В умовах війни, коли життя людей змінюється кардинально, насамперед важливо не забувати про людську гідність. Волонтерство – це не зовсім про гуманітарну допомогу, а про здатність бачити потребу, яка є навколо тебе, або у деяких моментах навіть бути відповіддю на чиюсь молитву. Першочергово це здатність бачити в кожному людину, яка відчуває, має емоції, біль тощо, і розділяти з ними це».
«Волонтерська діяльність під час війни – це не просто допомога, це глибоке людське й духовне переживання своєї причетності до важливих процесів, що відбуваються в країні. Вона виявляє найкращі якості людини: відданість, співчуття, здатність діяти навіть у найскладніших обставинах. Волонтери стають живими доказами того, що кожен з нас має змогу змінити світ навколо себе, навіть коли здається, що у світі більше немає справедливості або надії. Саме через волонтерство люди набувають нового розуміння своєї ролі в суспільстві й в історії. Вони не лише допомагають іншим, а й зміцнюють свою віру в силу спільноти та в можливість перемогти навіть у найтемніші часи».

О.Наріжний