Від бухгалтера до “ню” майстра

Коли зустрічаю у соцмережах фотографії Вікторії Криниці, то я точно знаю, що це вона, навіть не читаючи, хто автор знімків. Її не можна не впізнати за особливим стилем, притаманним тільки їй. Мої вподобання підтверджують і численні захоплені відгуки поціновувачів її таланту.
До речі, вона – цікава також тим, що працює у стилі “ню”. Тож ми не могли пройти мимо нової “зірки” серед олександрійських фотомайстрів і зустрілися з нею, щоб розповісти про її творчість.

Отже Вікторія… Закінчивши школу, вступила до училища культури на режисерську спецiалізацiю та закiнчила його з червоним дипломом. Працювала по закiнченні органiза-тором рiзних свят.
– Ця робота була мені по душі, – каже Вікторія, – я людина комунікабельна, тож мені подобалося постійне спілкування з різними людьми, проте мама радила отримати бiльш серйозну професiю. Тож було вирішено, що серйозною справою буде бухгалтерія! Закінчивши університет за цією спеціальністю, пішла працювати у поважну фірму з гарним заробітком. Проте така стабільність мене не влаштовувала – цифри, звіти – все якесь неживе.
Я шукала справу до душі та нагоду, щоб нею зайнятися. Переломним періодом стало народження дiтей та декретна відпустка. Я вирішила, що більше не повернуся до цієї справи й стану справжнім майстром. Чесно скажу, не всi близькi подiляли мiй вибiр та вiрили в успiх. Можливо, збоку воно і мало такий вигляд: як так, покинути поважну професію, стабільну роботу і податися у невідомо що?! Але таке ставлення додавало наснаги – назад вороття немає! Я повинна всім довести, що вибрала вірний шлях!
Почала вивчати тонкощі художнього фотографування та зайнялася комерційною зйомкою. Свою роботу сприймала не як захоплення, а як відповідальну працю. Перша фотосесія, як мені здалося, вийшла “комом”, проте таке відчуття мене супроводжує і зараз. Мені кожного разу здається, що десь недопрацювала, що можна було краще.
Працюю я у різних стилях, знімаю все, адже в Олександрії професійний фотограф має бути універсальним – у нас не таке велике місто і не так багато замовлень, щоб звужувати коло в якомусь одному напрямку.
Зараз уже можу сказати напевне, що зайняття це хоч і приносить задоволення, але вимагає повної віддачі, звичайно, якщо ти хочеш бути популярним і затребуваним. Тож у мене вже майже рік немає вихідних. Усі дні до пізньої ночі розписані погодинно і практично без вихідних – зйомки, обробка матеріалу, пошук нових сюжетів.
Що найважливіше у цій професії? Фотографувати може кожен, але побачити щось незвичайне через звичні речі – для цього треба мати хист. Треба мати своє особисте бачення навколишнього світу та вміння його відобразити. Здається, у мене це виходить. Про це свідчать не тільки відгуки в соцмережах, а й зростаюча кількість замовників та постійних клієнтів. Зараз черга бажаючих створити свою фотосесію у мене розписана на місяць наперед.
Вважаю, що конкуренції в нашій справі немає, як не може бути її серед художників, коли перед ними один і той же пейзаж, але кожен втілює у полотно своє бачення.

Найбільше до вподоби працювати з молодятами, вагітними та дітьми. Це коло людей найбільш виразне та емоційне. Наприклад, у вагітних така внутрішня енергія, що фотографувати їх можна безкінечно.
Стосовно еротичних фото, то у мене є своя думка, яку не змінять ханжі, що періодично пишуть мені засуджуючі коментарі. Це застарілі стереотипи, можливо, притаманні для кола людей у маленькому містечку. Стиль “ню” – це вид витонченого мистецтва, а еротика – естетика тіла, мистецтво передачі сексуальних емоцій. І якщо це подається не вульгарно, то це варте того, щоб цим милуватися.
А ще відверті фото відкривають душу людини. До речі, для позування не обов’язково мати еталон манекенниці – будь-яке тіло має свою красу, як і кожна людина. Саме так я ставлюся до своїх клієнтів.
Якщо хтось вважає, що до мене на фотосесії приходять лише звільнені від пересудів особи, то вони помиляються – приходить багато поважних у місті людей, серед яких є і бізнесмени, і чиновники високих рангів. Найчастіше вони роблять закриті фотосесії не для широкого загалу. З моделями я підписую реліз. До цього питання я ставлюся вкрай відповідально – жодне фото не може потрапити за межі студії без згоди замовника.
Я мірю розпочати новий проєкт “Без фотошопа”, в який запрошую всіх бажаючих. Це буде звичайна зйомка в самому простому одязі або його елементах без ретушування. Відчуйте себе вільними.

Окрім персональних фотозйомок, займаюся кількома відомими брендами одягу, а ще працюю над створенням колекції фото сьогоднішніх воєнних буднів. До речі, ці знімки побачила волонтер зі Сполучених Штатів Америки, що працювала у нашому місті. Вона показала їх своїм друзям і знайомим. Вийшло щось на кшталт благодійної фотовиставки, де було зібрано доволі солідну суму коштів, яку вони передали у координаційний волонтерський центр на допомогу армії.
На цих фото застиглі миті сьогодення – звичайні люди на вулиці, переселенці в їдальні, жінки, що плетуть маскувальні сітки, волонтери координаційного центру, які пакують гуманітарну допомогу і таке інше. До речi, я збираю потроху фото в паперовому вигляді, а згодом, можливо, вони увійдуть до фотовиставки “Олександрія в обличчях”. Їх збережуть у нашому музеї і, можливо, це стане історією для наших нащадків,– закінчила свою розповідь Вікторія.

В. Петренко