Великому Кобзарю два століття – не завада

9 березня ми всі відзначатимемо 210 років з дня народження українського генія Тараса Шевченка. І це вже втретє проходитиме в умовах повномасштабної війни. Вірші поета, його заклики, пророцтва та заповіт сьогодні є дуже актуальними. Вони, як і півтора століття тому, надихають на боротьбу з ворогом. Одним із популярних художніх образів Великого Кобзаря, суголосних сьогоденню, стало його зображення у бойовій касці ЗСУ, з тактичними окулярами і в бронежилеті…

І такий образ виник не випадково: 9 березня, в перший же рік великої війни російські агресори «привітали» міста України масованими ракетними атаками. Це зайвий раз свідчить про те, наскільки небезпечними для своєї пропаганди вважають рашисти Шевченкові слова і вчинки. Утім, жодна ракетна атака не змінить результату, який напророкував Кобзар:
І на оновленій землі врага не буде супостата,
а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі.
Незважаючи на короткий життєвий шлях, Тарас Шевченко залишив великий відбиток у літературі і художньому мистецтві. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п’єс; дев’ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, дописи історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.
Пам’ять Тараса Шевченка шанують скрізь в Україні і навіть у таких віддалених від неї місцях, що коли дізнаєшся, то неабияк здивуєшся – як, наприклад, в Австралії і Південній Америці… Але в самій Україні, можливо, ще не скрізь достатньо і глибоко його знають. А як в Олександрії? А ось так: якось склалося, що в нашому місті є одна з головних вулиць імені Шевченка, один парк (нещодавно перейменований) та АЖ ОДИН пам’ятник Шевченку, розташований перед однойменною гімназією. З директором навчального закладу Віктором Миколайовичем Тухарем ми у переддень річниці і порозмовляли, як у гімназії імені Т.Г.Шевченка шанують пам’ять та втілюють у життя один із заповітів Кобзаря: «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте…» Далі – невелика розповідь керівника закладу:

«Спочатку трохи історії. Склалося так, що у нас ряд подій пов’язані з цифрою два. В1922 році почав існувати навчальний заклад (в архівах згадується як чоловіча гімназія). Мені ж відомі з перших вуст ще ряд інших фактів: що на цьому місці був притулок для сиріт (звісно, його приміщення уже давно немає і то окрема тема для краєзнавчих досліджень).
У часи так званої «відлиги» 60-х років минулого століття тодішніми владою і урядом України стало приділятися більше уваги питанню українізації. Якраз тоді було започатковано ідею присвоєння навчальним закладам імені Тараса Григоровича Шевченка. І саме у ті часи наш заклад став носити його ім’я. Це був 1962-й рік. Усі інші назви школи неодноразово змінювалися: школа мистецтв, ліцей, зараз – гімназія, але весь час ім’я Шевченка залишалося. Це в усі часи була україномовна школа, яких у відому епоху застою було не так багато навіть у нашій центральній Україні (що зараз багатьом видається дуже дивним і навіть абсурдним – в Олександрії, в самому центрі України, переважна більшість шкіл були російськомовними). Я, до речі, свого часу навчався в україномовній школі (тоді вона називалася №17, потім школа №5, зараз у її приміщенні діє Будинок дитячої і юнацької творчості).
Нещодавно проходив Всеукраїнський форум директорів у Трускавці, де було більше ста директорів і заступників з усієї України – навіть з деяких шкіл, що зараз перебувають на тимчасово окупованих ворогом територіях (звісно, ті, кому вдалося виїхати). І серед керівників гімназій, ліцеїв імені Шевченка була досить продуктивна розмова. Особливо цікавими стали для мене розповіді саме тих, хто побував під російською окупацією. Зокрема, вражаюча розповідь про Нову Каховку, як вчителі проводять уроки онлайн і як діти, потайки від окупантів, там навчаються. Як тільки з певних своїх джерел вони отримують в інтернеті чи спільноті соцмереж сигнал «Облава!», то всі повинні негайно повидаляти свої акаунти, вимкнути гаджети тощо. Ось так проводяться там уроки української школи, незважаючи ні на що – на залякування, заборону всього українського з боку агресора і при цьому всьому діти пам’ятають, що вони навчаються саме в закладі імені Шевченка…
Що стосується нашого закладу – в ньому ми продовжуємо усталені традиції. Зокрема, є Шевченківські дні. Діти готують до них різні заходи: вчать вірші, проводять конкурси художнього читання. Це відбувається не якоюсь окремою подією, а невимушено, просто під час перерв у коридорах, які у нас досить просторі. Дуже популярним серед учнів є у такі дні приходити у звичному для них і зручному одязі, але обов’зково у вишиванці, таким чином поєднуючи традиції і сучасність. Також популярність набирає останнім часом використання засобів штучного інтелекту. Особисто у мене ставлення до цієї новації обережне і більш негативне, ніж позитивне. Але я розумію, якщо ми цим не займатимемося, то дуже відстанемо від тенденцій сьогодення. А спрямувати це треба так, щоб діти використовували штучний інтелект у потрібному руслі. І от діти по одній із своїх цікавих програм моделюють, який вигляд мав би Тарас Шевченко у сучасності. А потім самі намагаються одягтися відповідно до отриманих образів поета. Ну звісно, виходить так: джинси, кросівки у поєднанні з вишиванкою. Насправді дуже цікаво це бачити…
Проводимо День рідної мови. Знову ж таки, у контексті творчості Шевченка, який значну увагу приділяв українській мові. Український день писемності також проводимо, де пишемо диктант, і в ньому беруть участь усі бажаючі включно з учителями. Це також цікаво: виявляється, що ми за період колишньої тотальної русифікації геть забули деякі слова, що були традиційними і звичними для наших пращурів протягом століть. Отож диктанти пишуться з використанням таких слів.
Цікаві уроки проводять вчителі української мови і літератури. Я нещодавно відвідав один з таких уроків нашої вчительки вищої кваліфікаційної категорії зі званням методиста. На уроці діти отримали завдання дати визначення словам, які зараз вважаються забутими. І коли після заняття діти стали запитувати мене про значення деяких слів, то, чесно кажучи, я в більшості випадків навіть не знав, що відповісти…
Я в гімназії працюю зовсім недавно – ще й року немає. До цього працював у мультипрофільному ліцеї, де ми дуже потужно займалися патріотичним вихованням. І для мене особисто стало знаковим таке призначення: я свого часу навчався у педагогічному інституті імені Тараса Шевченка, а зараз ось очолюю однойменну гімназію…
Ще нам дуже пощастило, що пам’ятник Шевченку розташований прямо перед гімназією і що нарешті біля нього облаштований чудовий сквер: тепер навіть і школа має інший вигляд, коли поруч таке гарне місце.
Ну і, звісно, до річниці дня народжен-ня Кобзаря 9 березня буде проведений Шевченківський тиждень у вигляді ряду заходів. Як зазвичай, вони проводитимуться не для нагадування, а як стала традиція з метою поглибленого вивчення і життєвого шляху цієї видатної особистості (біографію якого у радянські часи нам подавали не надто достовірно), і його творчості. А також – різноманітні конкурси, квести, читання тощо.
Ось так, разом із запровадженням різних новаційних підходів, ми дотримуємося багаторічних традицій закладу і намагаємося їх розвивати. Шевченко був людиною універсальних талантів та інтересів. Усе його життя і творчість присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли країна буде незалежною суверенною державою. І коли в Україні будуть поважатися мова, культура та історія народу, тоді і люди будуть щасливі».

Олександр Наріжний