Уроки психолога

Продовжуємо публікувати матеріали з циклу лекцій олександрійського психолога Ольги Нємової. Сьогоднішня тема – «Бажання жити замість виживання».

На початку активної фази війни психіка працювала в режимі виживання, яка була природньою реакцією на небезпеку. Людина заморожує всі емоції, не плаче, не відчуває болю. Це має такі прояви – відсутність апетиту і поганий сон.
Проте психіка не може працювати в цьому режимі постійно. Це дуже енергозатратно для людини. Психіка “перетравлює” всі події і поступово повертається до звичайного життя з поправкою на нові обставини.
Це можна порівняти з ситуацією, коли людина зламала ногу. Їй доводиться носити гіпс, але вона має організувати побут так, щоб можна було жити з поправкою на травму. Те ж саме і під час війни. Якщо людина в умовно безпечному місці, вона має повернутися до життя, але з поправкою на ситуацію.
Ознаки, які вказують на вихід з режиму виживання:
– виникають думки про майбутнє. На початку війни люди могли планувати лише на декілька годин. Зараз ті, хто живе або переїхав у відносно спокійне місце, можуть та хочуть планувати на декілька днів вперед;
– з’являються різні емоції. Коли людині потрібно вижити, вона вимикає емоції та навіть частково сенсорні відчуття. Людина не до кінця відчуває біль. Але зазвичай через місяць у неї відбувається процес розморожування. Вона поступово починає перейматися через дискомфорт у тілі або нарешті має змогу поплакати;
– сльози – це добре. Не потрібно заспокоювати людину чи зупиняти. Це тягар, який нарешті можна зняти з себе. Проте спровокувати сльози можуть непередбачувані речі;
– кращий сон. Людина не одразу почне спати всю ніч. Спочатку збільшиться тривалість сну, він буде не поверховим , а глибоким. Людина вже не підриватиметься з бажанням бігти світ за очі;
– з’являється апетит. Стрес спочатку може викликати недоїдання, а потім переїдання. Проте згодом відчуття голоду та апетиту врегулюються. Людина зможе назвати , що їй хочеться з’їсти та коли.
Уявіть, що йдете довгим неосвітленим коридором. Робите крок – навколо запалюються лампочки . Так і з виходом з “режиму виживання”: ви робите крок – і вам хочеться будувати майбутнє, ще один – виникає бажання, як завжди, випити кави зранку чи піти на пробіжку. Так ви поступово відновлюєтеся і фізично, і психічно.