United 4 Peace – об’єднані «Друзями Олександрії»

В місті Бат (Велика Британія) відбувся черговий щорічний благодійний концерт на підтримку України, організований місцевою волонтерською спільнотою «Друзі Олександрії» та її очільницею Женею Шкіль, українкою, яка вже понад два десятиліття проживає в Англії. «Олександрійський тиждень» неодноразово розповідав про цю непересічну особистість та її волонтерську діяльність, яку важко переоцінити. Це завдяки їй м.Бат на початку широкомасштабного вторгнення став побратимом Олександрії, і відтоді наше місто стало регулярно отримувати дуже дієву волонтерську допомогу (про що теж неодноразово розповідалося у ЗМІ), а західний світ ширше і глибше став усвідомлювати трагізм війни, у якому опинилася Україна – значна заслуга в цьому також нашого шановного «Друга Олександрії». І концерт, що став з легкої руки пані Жені вже традиційним, теж відбувся у тому ж руслі. Ми поспілкувалися онлайн із Женею Шкіль, і вона, як завжди, охоче і відкрито розповіла про цей захід та його учасників. Розповідь вийшла щирою і подекуди особистісною.

«Я розповім вам про захід дещо з іншої точки зору, ніж іншим. Ми назвали концерт «United For Peace» («Об’єднані заради миру»), але потім подумали і замість англійського слова «for», яке означає «для», «заради», вставили цифру «4». Вона англійською вимовляється так само, як і «заради» (тобто «фо») і в цьому є свій прихований смисл, сумна гра слів: нагадування, що війна в Україні триває вже довгих чотири роки…
І так само це вже четвертий, щорічний концерт, який ми проводимо 24 лютого – в день початку широкомасштабної війни. Хочу повернутися майже на 4 роки назад, у грудень 2022 року, коли ми тільки розпочинали будувати дружні стосунки з Олександрією. Ці стосунки тоді ще ніяк не були оформлені офіційно, ще не підписаний жоден документ. Були лише кілька зустрічей з міською адміністрацією та міським головою Сергієм Кузьменком. Але що мені сподобалося вже тоді і що відрізняло Олександрію від інших міст, до яких ми також зверталися, Олександрія нічого не просила для себе. Нам тоді сказали: наразі ми якось справляємося в цей важкий час, не хочемо вас турбувати проханнями, але дуже раді будувати дружні стосунки, у майбутньому – культурні обміни і т.д. Але так сталося, що саме тоді Україна вперше відчула руйнівні атаки росії на інфраструктуру, коли країна стала потерпати від браку електроенергії. І це був такий переламний момент, коли ми – ті, хто хотів допомагати Україні, зібралися тут, у Баті, разом і назвали себе «Друзі Олександрії».
Нам відразу пощастило: декілька меценатів, які скромно не бажали, щоб ми оприлюднювали їхні імена, переказали 30 тисяч фунтів стерлінгів, на які ми змогли купити перші 13 невеликих, 7,5-кіловатних генераторів і відправити їх в Олександрію вчасно, перед тим, як почалися відчутні морози.
Але… Щось просити в інших людей – ну от я така людина, що мені це важко. І з’явилася думка: а якщо спробувати щось зробити самим, і, можливо, люди за це нам заплатять? Наприклад, провести концерт. А на гроші, отримані за квитки, ми допоможемо Олександрії. Моя ідея знайшла підтримку, ми звернулися до місцевого, Батського Абатства, яке дозволило скористатися для такого заходу прекрасним приміщенням їхньої церкви. І слід відзначити, що ось вже четвертий рік поспіль церква дозволяє нам, як благодійній організації, проводити у них такий щорічний концерт абсолютно безкоштовно, за що ми їм безмежно вдячні. (До слова, насправді проведення концертів у цій історичній будівлі коштує десь до 2 тисяч фунтів стерлінгів).
Але проблема в тому, що тоді я ще не мала ніякого уявлення про організацію концертів. Як вам відомо, я за фахом вчителька, перекладач, просто мама двох дітей перш за все. Я розуміюсь на гарній музиці, відчуваю музичний талант інших на відстані, але сама я не музикант! Тому для мене спочатку все було нове і невідоме: зокрема я навіть не знала, що під концерт треба оплатити страховку. І ще багато речей, про які я нічого не уявляла. Але перший захід відбувся успішно, його ми назвали «Концерт світла і надії».
Якщо говорити про назви минулих концертів, – на мій погляд, вони відображають настрій українців, людей, залучених до їх проведення: перший концерт так назвали, бо були сповнені надії, що війна закінчиться швидко. Тоді я дуже хвилювалася, але концерт пройшов феєрично, його зіркою була Ніколь Медін, дівчина з української сім’ї, вона народилася в Англії. Кошти від концерту ми використали тоді на підтримку олександрійських лікарень, придбавши електрогенератори і автомобіль невідкладної допомоги», – пригадує наша співрозмовниця.
Наступний рік для пані Жені видався надзвичайно важким: її молодша донька серйозно захворіла. Женя вимушена була припинити будь-яку роботу – перекладацьку, волонтерську, викладацьку. Все її життя сконцентрувалося навколо дочки, вона не відходила від її ліжка цілими днями і фактично спала під дверима її кімнати вночі – настільки серйозно тоді стояло питання життя доньки…
«То був один із найважчих років у моєму житті. Та на щастя, нам вдалося впоратися з тією ситуацією. Але за той час я повністю випала з усіх подій. Як зараз пам’ятаю початок 2024 року, моїй доньці вже було краще зі здоров’ям, я вирішила організувати другий концерт. Написала про це E-mail місцевій адміністрації, але мені нічого не відповіли. Написала вдруге так само, на електронну пошту – знову ніякої реакції. Від цього опускалися руки: невже доведеться все кинути? Чи знову починати все спочатку? Адже українцям тут потрібен такий захід, де б вони могли об’єднатися і зробити щось позитивне. Абатство у той вечір 24 лютого вже було заброньоване на якийсь інший захід, але нам пішли назустріч і запропонували вільний час вдень 23 лютого. Я швидко знайшла музиканта Марію Яремак, вона сказала, що вільна, Ірина Маленко також взяла участь, і ми таким чином в екстреному порядку, майже без підготовки провели цей концерт разом із місцевим аматорським струнним оркестром. Міська адміністрація надала нам приміщення для проведення презентації, все пройшло дуже гарно. Цей концерт був безкоштовним, але люди, які відвідали його, були під великим позитивним впливом від нього, і ми отримали досить щедрі донати, які теж пішли на підтримку Олександрії. Концерт називався «Світло з темряви». Чому так – це намагання побачити щось світле у цій жахливій війні. Світле і позитивне – це люди, музиканти та інші митці, яких ми раніше не помічали, але які зрозуміли, що завдяки культурі і мистецтву Україна буде більш зрозумілою для інших людей».
Той рік Женя більше не «випадала» із суспільного життя: активно відправляла різну гуманітарну допомогу в Україну, відвідувала Олександрію. І вже заздалегідь, майже за рік наперед, планувала наступний, вже третій благодійний концерт – щоб Абатство змогло надати дозвіл на його проведення саме 24 лютого. Все так і вийшло.
«Увечері 24 лютого 2025 року ми провели цей захід під назвою «Together We Stand» – «Разом ми вистоїмо», – продовжує Женя. – Цією назвою ми хотіли підкреслити, що на третій рік війни людям дуже важко, що триматися далі вже ніби немає сил, але мав бути посил: за спільної підтримки одне одного безнадії не повинно бути. І така підтримка справді була: у концерті взяли участь музиканти з Франції, Італії, був присутній представник посольства України. Тобто такий спектр людей переконував, що ми всі об’єднані з Україною заради її перемоги. Цей концерт, як і два попередні, теж викликав фурор. У ньому знову взяла участь Марія Яремак, також залучили місцевий струнний оркестр і, крім цього, ми додали різні інші елементи: українська художниця Олександра Дікая, яка проживає в Англії, намалювала спеціально для цього заходу картину, яка в кінці концерту була продана. Були також озвучені особисті історії, записані зі слів українських біженців і біженок і пережиті ними в Україні під час війни. Ці історії були подані аматорською трупою театру «Next stage», для якої були спеціально розроблені українські аксесуари, що мали свій символізм. Отож захід був комплексним, а вся його музична частина – це музика Марії Яремак.
Але при всій моїй великій повазі до композиторської творчості Марїї, я дійшла висновку, що не варто повторюватися на одному напрямку, а слід шукати нові форми та інші рівні таких заходів, залучаючи до них й інші творчі особистості.
Так черга дійшла до цьогорічного концерту «Об’єднані заради миру». Я твердо вірю, що таке об’єднання всіх українців у світі принесе нам перемогу і мир. Знову ж таки, готуватися до нього я почала майже рік тому, так само попросивши Абатство, щоб вони нікому не бронювали залу на 24 лютого. І нам знову пішли назустріч, пообіцявши залу безкоштовно.
Цей концерт відрізнявся від попередніх. Було залучено багато професійних музикантів, тому він коштував нам чималу суму, і я тоді навіть побоювалася, що сам захід не окупить витрати на нього. Вони становили близько 7 тисяч фунтів. Але отримати за нього вдалося близько 15 тисяч, тобто майже 8 тисяч фунтів ми заробили.

(Тут я маю сказати одну важливу річ. Я дуже вдячна волонтерам, які беруть участь у таких проєктах, витрачаючи свій час і зусилля на їх проведення абсолютно безкоштовно. Тобто всі ми не беремо за свою роботу ні копійки. Але багато хто з моїх помічників живуть в Лондоні і приїздять в Бат за свої кошти. Отож варто уявити, що ці люди не тільки працюють без оплати, а ще й несуть особисті витрати, що є досить не просто, адже всі ми живемо в матеріальному світі. Тому єдине, що я намагаюся, – хоча б якось відшкодувати їм ці дорожні витрати).
Перша частина концерту була відведена композиції професійного музиканта Іллі Бондаренка. Він теж приїхав свого часу до Великої Британії, як український біженець. Він відчув свого часу повітряні тривоги і загрози ракетних атак, ховаючись в київських підвалах, супроводжуючи свою бабусю. Саме тоді в укриттях він, скрипаль, написав кілька композицій і прямо запостив їх онлайн. Його потім почули у світовій спільноті відомі музиканти і запропонували провести онлайн флеш-моб, у якому музиканти з 50 країн спільно з ним записали композиції. Потім цей запис був використаний у благодійному ITV-концерті, який зібрав кошти допомоги Україні.
Ще у перший рік війни Ілля Бондаренко записав струнний нонет – 40-хвилинну композицію для 9 виконавців-інструменталістів, і саме з цим твором він приїхав до Бату. Він дуже талановитий музикант, який живе скрипкою, він з нею – одне ціле. Відповідно Ілля привіз із собою 9 не менш талановитих музикантів та диригента (теж українця) Макса Левицького. Перша частина була підготовлена ними ще в Лондоні, музиканти лише провели коротку 20-хвилинну репетицію прямо перед концертом. А взагалі композиція раніше ними не виконувалася, в Батському Абатстві відбулася її прем’єра.
І це було неймовірно. Поки я її слухала, пережила дуже різні і суперечливі емоції. Мені не довелося в житті чути, як вулицею їдуть танки. Але слухаючи твір, я ніби бачила ці ворожі танки на наших вулицях, мені часом було страшно ніби від безвиході. А потім з’являлася надія, яка тебе підхоплювала і ніби кликала вперед… Потім я розмовляла з іншими слухачами, і вони зізнавалися, що теж пережили бурю емоцій, слухаючи композицію, і відчуття у кожного були свої, залежно від особистого бачення, життєвого досвіду тощо. І напевне, саме в цьому і є сила такої музики.
Потім був антракт, під час якого відвідувачі могли пригощатися напоями, а також домашніми медовиками, спеченими нашою Іриною Маленко. А в другій частині прозвучала композиція, яка лише раз була виконана у 2024 році в Лондоні, називалася вона «Жіноча війна». Створили її дві дуже талановиті і добрі жінки – дизайнерка Наталія Стойкова і композиторка Корнелія Нємцова. «Жіноча війна» – це бачення жінок, які змушені були покинути Україну заради своїх дітей. Наталія і Корнелія взяли інтерв’ю у 19 жінок різного віку, які ділилися своїми переживаннями під час війни. Записи цих інтерв’ю були гармонійно поєднані з музикою, майстерно написаною Корнелією і виконаною нашим струнним оркестром, який ось вже четвертий рік з радістю бере участь у концертах.
Також важливу частину відіграло тріо запрошених професійних співачок з Лондона, неймовірно гарні голоси академічного, оперного рівня. Останні 7 хвилин мав виступати жіночий багатоголосий хор. Мені пощастило знайти такий у містечку Бредфорд (це неподалік Бата). Керівниця хору – неймовірна жінка Фелісіті Каредж, яка від початку війни допомогла десяткам (а можливо, і сотням) українців переїхати в Британію, сприяла з отриманням віз, з пошуком спонсорів тощо. Її хор у складі 35 вокалісток взяв участь у концерті. Але всі вони англійки, які не знають української мови, а співали на концерті українських пісень. Для того, щоб це мало гармонійний вигляд, я попередньо ходила на всі їхні репетиції і допомагала з вимовою.
Вся композиція була задумана дуже складною технічно, її світлотехнічним та іншим оформленням займалася Наталка Стойкова. Також були використані різноманітні звукові ефекти, які органічно перепліталися з музикою, виконаною вживу, і дуже підсилювали її сприйняття. Все це у завершеному вигляді я почула вперше тільки на концерті і… чесно кажучи, я плакала, слухаючи. Неймовірне відчуття, коли ти вочевидь, через музику, ніби бачиш, як рветься метал, чуєш шум вітру, як люди, покидаючи домівки, їдуть потягом по кілька днів у невідомість. Слова, написані Корнелією, мультилінгвійні, де використано багато різних мов – української, польської, словацької, англійської. І на якомусь рівні свідомості ти відчуваєш той страх, ризик, сум за Батьківщиною, який пережили ці жінки… І завершальною частиною концерту у нас завжди є Гімн України. Цього року солісткою стала біженка з Умані Юлія Лут. Я з нею товаришую, в нашому районі її знають, як чудову майстриню манікюру. І от так сталося, що лише незадовго до концерту я згадала, що в мене ще немає нікого на виконання Гімну. А я знала, що вона співає і голос у неї дуже гарний. Кажу їй: Юля, виручай! Вона, не вагаючись ні секунди, погодилась. А варто уявити, що співати такий відповідальний номер разом з оркестром і хором у 35 чоловік треба перед майже 700 глядачами – саме стільки вмістив зал Абатства! І Юля це виконала з честю: люди стояли, поклавши руку на серце, хто міг – підспівували. А потім, вражені, підходили до неї і дякували за її сильний і чарівний голос. Для більшості вона була лише манікюрницею, і ніхто навіть не здогадувався про її вокальний талант…
Тому я бачу своє покликання в тому числі бачити у звичайних людях таланти, про які мало хто і здогадується. Це те, що я хочу продовжувати робити, допомагати Україні, поки сил стане. А також давати можливість талановитим, добрим, прекрасним людям розкрити і розвивати себе, при цьому показуючи світу красу нашої мови, культури. Я думаю, заради таких людей варто жити. І коли я запитую себе, що таке Україна, то відповідаю: це земля, люди, багато з яких виїхали і можливо, ніколи вже не повернуться. Я знаю, що Україна – в наших серцях, це щось тепле і рідне, що завжди з нами»…
Отже, «Друзі Олександрії» в м.Бат нагадали світу про четверту річницю цієї кровопролитної війни. А тим часом уже пора заздалегідь домовлятися з Абатством про концерт і на наступний рік, вважає їхня невтомна натхненниця і організаторка Женя Шкіль:
«Звісно, в усіх нас живе надія, що до лютого 2027 року війна закінчиться. Але навіть і в цьому випадку, я вважаю, що концерт буде потрібний. Адже цей день початку війни настільки трагічний, він змінив життя всієї Європи, і його не можна забувати. Він має бути в календарі кожної людини, щоб кожен житель міста Бат пам’ятав: цього дня буде проходити концерт українського мистецтва, на який прийдуть не тільки українці, а й ті, хто разом з ними боровся за перемогу і волю України і підтримував її», – каже вона.

Олександр Наріжний