Цивільний захист у нинішніх реаліях

Нещодавно на позачерговій сесії Олександрійської міської ради було затверджено Програму цивільного захисту Олександрійської міської територіальної громади на 2026-2030 роки. Про основні напрямки документа, який визначає безпеку громади на найближчі 5 років, ми розмовляємо з начальником управління з питань цивільного захисту міськради Ігорем Єрмолюком. Отже, попередня програма розроблялася ще до повномасштабної російсько-української війни. Чи є якісь принципові відмінності у напрямках роботи нової програми – таким було перше запитання до співрозмовника.

– Програма містить різноманітні заходи як під час воєнного стану, так і на мирний час. Як і попередня, вона передбачає цілий перелік надзвичайних ситуацій: природного, техногенного характеру тощо, а також і ситуацій особливого періоду. Необхідність прийняття нової Програми виникла тому, що попередня вичерпала свій термін. Вона виконана майже на 80 відсотків (а як показує практика, стовідсотково її важко виконати). Нова Програма розроблена до 2030 року, отож у ній передбачені заходи, які бачаться максимально реалістичними. Найбільше фінансування визначено на заходи, які повністю виконуються і навіть перевиконуються, – це забезпечення протипожежних заходів у навчальних закладах, закладах дошкільної освіти, а також охорони здоров’я та сфери культури – тобто місцях масового перебування людей, в тому числі й дітей.
Також одним із найважливіших заходів, передбачених Програмою, є сповіщення населення. Це, зокрема, створення модернізованої системи. Як можна помітити, у нас останнім часом сирени лунають не будь-коли: вони вмикаються тоді, коли є безпосередня загроза в Олександрійському районі, тобто коли немає ворожих БПЛА у повітряному просторі над нами, тривога не оголошується. Це для того, щоб не переривати освітній процес у школах і не ганяти марно дітей по укриттях і взагалі не відволікати без потреби людей від їхніх повсякденних справ. Порядок такий: наша система працює через оповіщення центрального сервера ДСНС України, звідти приходить сигнал, і лише тоді сирена вмикається, коли у нас можлива реальна небезпека. До речі, на останній позачерговій сесії міської ради вже виділені кошти і на забезпечення роботи системи оповіщення. І це зрозуміло, адже є дуже важливим питання безпеки: оповіщення повинно працювати безперервно, навіть якби Програма ще не була прийнята.
Попередження нещасних випадків на воді. На це також передбачено фінансування. Навіть незважаючи на те, що в літній період не дозволено функціонування пляжів у зв’язку з відсутністю на них системи оповіщення і укриттів, але інші заходи безпеки на воді і поблизу водойм мають все одно проводитися, і вони здійснюються: це і обстеження дна у відповідних місцях навколишніх водойм, витрати на рятувальні служби, інформаційні заходи тощо.
Фінансується навчання населення, проведення «Днів» або «Тижнів безпеки» в навчальних закладах. Також власними силами роздруковуємо пам’ятки для населення про поводження у дуже різних ситуаціях: на льоду замерзлих водойм, попередження про наслідки ожеледиці, інших складних погодних умов тощо, потім просто роздаємо їх перехожим на вулиці, проводимо з людьми бесіди. Це те, що не потребує капіталовкладень. В Олександрії функціонують міські курси цивільного захисту у спеціально обладнаному приміщенні на вул.Софіївській (це місце дуже добре відоме за багато десятиліть олександрійцям за своєю попередньою назвою «Курси цивільної оборони»).
Згідно з Програмою, кошти виділяються на підтримку ДСНС і поліпшення матеріально-технічного забезпечення цієї служби – це також передбачено, оскільки рятувальники працюють у нашому місті, гасять пожежі та рятують людей від інших лих.
Створення матеріального резерву також є одним із завдань програми. Для цього затверджена відповідна номенклатура на випадок надзвичайних ситуацій, в тому числі й воєнного характеру (на випадок якихось руйнувань). Це і будівельні засоби, резерв для надання допомоги постраждалому населенню, також резерв пально-мастильних матеріалів, які ми використовуємо як у мирний час, так і під час війни. На засіданнях виконавчого комітету міської ради, як відомо, періодично виділяється пальне для перевезення бригад, що працюють на будівництві фортифікаційних споруд. Таке ж рішення ухвалив виконком і на своєму останньому черговому засіданні, виділивши ПММ для транспортування будівельників у Дніпропетровську область. Ще однією зі статей фінансування є забезпечення мобілізаційних заходів як особового складу, так і матеріальних резервів Збройних сил.
– У минулі роки значні завдання із цивільної оборони покладалися на підприємства, де були свої штаби ЦО, а директори несли персональну відповідальність за стан роботи цивільної оборони. Вони мали і власні плани ЦО на мирні і воєнні часи, узгоджені із загальноміським планом.
– Дещо змінилися програми, їхні вимоги, але основні ідеї й принципи, які були закладені при тодішній цивільній обороні, працюють і зараз. На підприємствах так само і зараз розробляються плани цивільного захисту працівників, і така робота контролюється органами ДСНС. Контроль з їхнього боку достатньо суворий: вони мають право застосовувати штрафні санкції до підприємства, якщо там порушуються вимоги законодавства про цивільний захист та техногенну безпеку. Ці плани ЦЗ підприємств погоджуються з нами, а їхні працівники, відповідальні за дану роботу, проходять навчання на міських курсах ЦЗ, де отримують також і всю необхідну методичну допомогу. На підприємствах розробляються і плани на особливий період, але це там, де чисельність більше п’ятдесяти працюючих. Всі інші повинні мати відповідні інструкції для своїх працівників на випадки надзвичайних ситуацій.
– У перші місяці великої війни гострим питанням була наявність укриттів для населення міста. І хоча зараз, напевне, під час оголошених тривог вже ніхто не ховається в укриття (що в принципі не є правильним – сигнали повітряної тривоги не для того лунають, щоб їх ігнорували), але про них і досі говорять критики у соцмережах та просто у дискусіях…
– У нас у місті існує затверджений перелік захисних споруд, він включає в себе 297 укриттів. Тут потрібне пояснення. Колись, у давно минулі роки, укриттями вважалися тільки спеціальні захисні споруди. У нас таких, спеціально побудованих споруд, залишилося у спадок від минулих часів цивільної оборони 25 штук,- це по обліку. Але на жаль, насправді дане число не відповідає дійсності: багато спеціально обладнаних захисних споруд розташовувалися на великих підприємствах і належали їм, як власникам. Ці підприємства з роками «канули в Лету», разом з ними занепали і укриття, але їх ніхто не знімав з обліку, отож вони і досі формально числяться на папері. Наприклад, укриття Семенівського заводу гірського воску. Всім відомо, що від заводу давно не залишилося і каменя на камені, але його захисну споруду чомусь з обліку і досі не знімають. Слід зазначити, що тоді всі ці споруди будувалися на великих підприємствах із розрахунку на укриття найбільш чисельної працюючої зміни. Тому вони і будувалися на територіях цих підприємств, а не в житловій зоні. А сучасні вимоги для житлової зони передбачають, що відстань від місця проживання людини до укриття повинна бути не більше, ніж 500 метрів у малоповерховій забудові; у багатоповерховій ця відстань взагалі не повинна перевищувати 300 метрів. Тому якщо виходити з цих вимог, фактично таких спеціальних споруд у нас не вистачає.
Але, якщо враховувати, що час підльоту сучасних ракет до місця враження становить від трьох до семи хвилин, то виходить, що ось за цей короткий час людина повинна знайти собі укриття – зрозуміло, що таке завдання є не надто реальним. Тому урядом держави було схвалено ідею про використання найпростіших укрить, до яких віднесли різні підвальні приміщення. До них теж є свої вимоги: два виходи, відповідна висота, щоб посередині не було трубопроводів чи інших комунікацій тощо. Ми всі такі приміщення перевірили, придатних до використання набралося 267 найпростіших укриттів. Вони всі знаходяться або у багатоповерхових будинках, або у адмінбудівлях. Наприклад, місцеві поліція, прокуратура, суд та інші мають власні, досить просторі підвальні приміщення. І у всіх таких випадках державним законодавством визначено, що облаштовують такі укриття не органи місцевого самоврядування, а власники будівлі. Керівники підприємств несуть персональну відповідальність за укриття своїх працівників.
Тому якщо мешканці багатоповерхівок скаржаться, що підвальні приміщення захаращені чи непридатні з інших причин, то всі ці розмови – «від лукавого». На початку повномасштабного вторгнення ми збирали всіх голів ОСББ, інших співвласників будинків і надавали рекомендації, як все це облаштувати. Не маючи змоги надавати фінансову допомогу, ми допомагали технікою, і мешканці, які хотіли щось зробити, організувалися, зробили, що потрібно, і зараз не скаржаться. Інші ж, які використали місця загального користування – підвали, як приватні комори для свого добра, або просто занедбали їх до непридатності, тепер скаржаться, що, мовляв, міська влада не хоче їм облаштувати укриття… Але міський бюджет не може витрачатися на приміщення, які не є комунальним майном. Та навіть і в таких випадках ми намагаємося якось допомогти бажаючим, звісно, якщо це не потрапляє в межі капітальних видатків. Якщо ж мешканці будинку, які є його співвласниками, не хочуть самі дбати про власну безпеку, то як би ми не хотіли щось зрушити з місця, все одно воно потім буде занехаяне через безвідповідальність і безгосподарність. Слід сказати, що більшість мешканців багатоповерхівок є свідомими і добре розуміють ситуацію. Інші ж критики, яких незначна кількість, але вони завжди помітніші, скаржаться, мовляв, хіба це укриття? Так, підвал не врятує від влучання ракетою «Орєшнік», але від її прямого влучання не врятує і навіть найсучасніша захисна споруда. А от від ударних безпілотників, розльоту уламків внаслідок вибуху найпростіші укриття цілком здатні захистити. Мешканці приватного сектору можуть використовувати як укриття власні підвали, погреби.
Таким чином, не варто чекати, що хтось прийде у будинок, який є чиєюсь колективною власністю і зробить все, «бо так треба» – це хибний шлях: на жаль, місцеве самоврядування не має для цього ні достатніх засобів, ні повноважень. Хоча цивільний захист і вважається комплексною функцією держави, але реальність воєнного часу така, що в усьому покладатися лише на державу не доводиться: врешті-решт, кожен з нас, громадян, є часткою нашої держави, тому кожен має взяти посильну участь у створенні умов особистої і колективної безпеки як у мирний, так і особливо – у воєнний час.

О.Осауленко