Цілий місяць «американського дива»

Як уже повідомлялося свого часу, у січні цього року 14 дітей підліткового віку із сімей загиблих українських захисників з Олександрійської громади відбули за запрошенням на відпочинок до Сполучених Штатів Америки. Протягом місяця діти перебували там в гостях, проживаючи у родинах звичайних американців. Вони стали учасниками спеціальної американської програми «Children of Victory» (англ. «Діти Перемоги»), яка має на меті психологічну реабілітацію, культурний обмін, відпочинок і розвиток особистісних та соціальних навичок її юних учасників.

Діти проживали в місті Сієтлі штату Вашінгтон, де їх гостинно зустріла Американська сторона. За чотири тижні учасники знайшли нових друзів, відвідали офіси провідних світових компаній, університети, коледжі та інші надзвичайні місця, цікаві в тому числі і своєю різноманітністю.
Цей візит став можливим завдяки фонду «Міжнародне Служіння Благодійності IMOCE», який забезпечив фінансування, а також підтримці міської влади. Міський голова Сергій Кузьменко разом із секретарем міської ради Вікторією Косяк наполегливо працювали над організацією поїздки, починаючи від зустрічей з керівницею фонду Регіною Пилипенко та координатором Анатолієм Коломійцем, і до самого моменту вильоту.
А 10 березня відбулася зустріч з дітьми, які незадовго до того повернулися із заокеанського вояжу, та їхніми мамами. Родини, які ще недавно жили собі тихо і мирно, були щасливі кожна по-своєму. Аж поки у їхнє життя не увірвалася війна, забравши найдорожче – їхніх батьків, які загинули, захищаючи Батьківщину від рашистської навали…
Бесіда, яку можна назвати неформальним «брифінгом», проходила за участю Сергія Кузьменка, Вікторії Косяк і представників ЗМІ у молодіжному просторі «Другий поверх».
Отже, 14 підлітків із сімей загиблих українських захисників мали змогу пожити в американських родинах, познайомитися з культурою США, відвідати провідні компанії, навчальні заклади, бізнес-центри та поспілкуватися з українцями, які досягли успіху за кордоном.
Діти поділилися своїми емоціями, згадували моменти, які запам’яталися найбільше – від кумедних історій до зустрічей, що викликали щемливі переживання. Подекуди підлітки ніяковіли від такої незвичної для них уваги міської влади і журналістів, іноді відкритість брала гору, і тоді вони по-дитячому ділилися різними великими і малими враженнями – аж до дрібних деталей. Отож весь «формат» бесіди проходив у доброму гуморі.
Каже одна з присутніх мам: «Коли вони поїхали, ми спочатку думали, що за цей час трохи відпочинемо від своїх бешкетників. Але вже за кілька днів відчули, як нам їх не вистачає. Втримати місяць було непросто, ми дуже сумували».
А ось лише деякі, уривчасті спогади дітей: «Майже весь час проводили разом. Поїздки на ранчо, відвідини офісів знаменитих компаній Amazon і Мicrosoft; на передостанній тиждень, коли ми в церкві були, разом репетирували пісню, це тоді, як Артема підстригли і зробили йому класну зачіску… Їздили на берег океану, в зоопарк, побачили дуже гарний водоспад. Та навіть вдома з ними (американцями) сидіти було комфортно і весело».
Організаторами поїздки були керівниця фонду Регіна Пилипенко, яка вже не вперше супроводжує дітей у такі подорожі, та Анатолій Коломієць, директор проєкту «Children of Victory».
Каже пан Анатолій: «Я ж олександрійський: навчався в Марто-Іванівці, тому місто мене притягує. А відповідальний представник нашої місії по Україні Регіна Пилипенко живе в Олександрії, і ось так ми через нашу філію працюємо тут. Вже 23 роки живу в Америці, але я постійно з Україною. Особливо – коли прийшла війна. Наша українська діаспора згуртувалася на наданні гуманітарної допомоги. Висилають контейнери з ліками, літаком також висилаємо. Ну і коли побачили, скільки вже загинуло наших героїв, побачили страждання вдів і їхніх дітей, ми вирішили на один місяць покликати їх, можливо, трохи оздоровити, щоб вони хоча б на якийсь час забули про сирени тривоги, які я тут чую постійно. Зустрілися з мером Олександрії, поспілкувалися, він людина відкрита. Пані Регіна, наш представник, зробила свою роботу тут, а ми вже зробили свою частину роботи там. (Звертаючись до дітей) Друзі, ви майбутнє нашої країни. Вам у ній жити, вам її розвивати. Не підведіть своїх мам, суспільство, яке вам довіряє. Не підведіть нас ну і не підведіть Господа Бога, який теж хоче, щоб ви зростали.
Хто придумав проєкт – в нашому комітеті є одна американка на ім’я Рейчел (чиста американка, бо не має взагалі ніякого слов’янського коріння), але вона вивчила нашу мову, говорить дуже гарно, і я спілкуюся з нею тільки українською. Ми разом з нею розробили десь до десяти можливих варіантів проєктів. І саме вона запропонувала ось цей «Чілдрен оф Вікторі» – тобто діти батьків, які борються за перемогу, за свободу. Іхні батьки саме за це віддали свої життя. І якраз цей варіант нам найбільше припав до душі», – сказав А.Коломієць.
Як зазначила Вікторія Косяк, назбиралося кілька десятків відеосюжетів та близько сотні фотографій, які надходили від дітей під час їхнього перебування в США – з цього було змонтовано невеликий кінофільм-звіт. Цей фільм-«нарізку» присутні подивилися на зустрічі.
Пан Анатолій: «Підбір приймаючих сімей був не випадковим: за нашим баченням, родина повинна бути обов’язково проукраїнською, з правильним баченням усіх подій, що відбуваються. При цьому мовна проблема перед нами не стояла: у Штатах достатньо родин вихідців з колишнього простору Радянського Союзу, тому найголовнішим критерієм була саме позиція людей щодо України, щодо війни в ній. Тепер ці родини вже отримали практичний досвід для того, щоб приймати все більше і більше українських дітей. Я дуже хочу, щоб їх було не десятки, а сотні й сотні».
І знову обговорення вражень. Уляна: «Та я взагалі не хотіла звідти їхати, але довелося…» (сміх у залі)
Даня: «Цікаво було вже на самому початку: вийшло так, що я прибув першим, виходиш і не знаєш, куди йти – навкруги багато людей, розгубився. І раптом – бачиш себе на великому кольоровому фото зі своїм прізвищем на плакаті, який тримають якісь люди! На душі відразу стало легше»…
«А я дивлюся – усі є на плакатах, а мене немає! Теж трохи розгубився: це що – мене тут не чекають? Але виявилося, що то я просто не додивився».
Запитання до дітей іноді були теж з певною часткою гумору: «Підніміть руки, хто з вас вперше потрапив до Америки?» (Відповідь була передбачуваною: ну, звісно, всі. А одна з дівчат відповіла так само, в тон запитанню: «Та я взагалі за межі Олександрії вперше виїхала, а не те щоб за кордон, та ще й в Америку!» – сміх у залі).
За словами організаторів, «Ми намагалися возити дітей по великих корпораціях, як уже згадані Амазон і Майкрософт, де працюють також і наші люди, які виїхали з України недавно, або навпаки – вже за багато років там адаптувалися і стали провідними спеціалістами або менеджерами. Це для того, щоб діти бачили наочно, як можна власною наполегливістю і знан-нями досягти успіху. Що рухатись вперед можна «step by step» – крок за кроком, що ніколи не буває все і відразу. Перш за все треба вивчити англійську мову, яка не лише у США, а в усьому світі може пригодитися. І можливо, ви колись незабаром зможете навчатись у тому самому коледжі, у який вас водила наша українка, де здобувають освіту 30 тисяч студентів. Отож ми спеціально водили вас у такі місця і вишукували там наших, щоб у вас було на кого рівнятися в житті. І щоб саме ви потім своїми отриманими знаннями і досвідом піднімали Україну і Олександрію. І хто зна: може, в майбутньому, саме хтось із вас замінить на посаді вашого мера, пана Сергія!»
Регіна Пилипенко: «Мабуть, варто відзначити, що наші діти поводилися там достойно і чемно. Але продовжуючи тему різних пригод, підлітки є підлітки, і тому певні легкі «пригоди» були у них не тільки в США – вони мали місце вже на проміжних пунктах подорожі – у Мюнхені і Франкфурті. (Що це були за пригоди, не уточнювалося, але слова керівниці викликали розуміючі посмішки у юних мандрівників). А взагалі цей проєкт був спрямований ще й на мотивацію дітей до навчання, і це йому вдалося: вони ще перебуваючи в США, в один голос запевняли, що по приїзду додому негайно почнуть серйозно вивчати англійську мову! Щодо розпорядку – перший тиждень був «адаптаційний», діти жили в сім’ях, і ті самі вирішували, як влаштовувати їхнє дозвілля. Але ми, як супровід, завжди контролювали всі умови. Наприклад, у кожного з гостей була окрема житлова кімната, чим усі були дуже задоволені. Наступним був «тиждень відпочинку» – їздили на 3 дні на мальовниче ранчо («Ми там жили, як принцеси, не знаючи, що обирати – ванну, джакузі тощо» – сказала одна з дівчат. А пан Анатолій зауважив: «Ну так вартість однієї доби проживання у 4 тис. доларів не береться просто так»).
Все перелічувати можна дуже довго: це і спеціально зафрахтовані для дітей барбер-шоп, виїзний спа-салон, флористика, високогірний гірськолижний курорт зі сноубордингом – як кажуть, всі 33 задоволення! (Харчування, як сказала пані Регіна, – то взагалі окрема тема. «Кухня» була спланована дуже ретельно, з різноманітним і дуже смачним меню. Після чого дехто з дітей побоювався, що набрав там зайву вагу)
«Третій тиждень був «мотивуючим». Вразив, наприклад, «Фінансовий парк», де наші учасники спробували себе у живій грі у сфері фінансів. І слід сказати, що за результатом багато хто з дітей показали непогані задатки бізнесменів! Що дуже сподобалося – американська сторона намагалася врахувати всі індивідуальні вподобання, запитуючи кожного, ким би він (вона) хотіли б бути у майбутньому. І відповідно до цього підбирали співрозмовників. Наприклад, Уляна розмовляла з американським лікарем («Я сказала, що хочу бути кардіохірургом. На що мені лікар порадив: «Ну ти головне – не бійся вигляду крові на операціях, і все вийде», – вставила слово Уляна – сміх у залі). Артем спілкувався з поліцейським (щось вони там спільно «розслідували в аеропорту»), а Сергій і Паша власноруч керували справжнім літаком – виявилося, це не так вже й просто: складніше, ніж керувати машиною. А четвертий тиждень був також «сімейний». Діти так само проводили більше часу з приймаючими родинами».
Як зазначає Анатолій Коломієць, всі американські родини надзвичайно відповідально поставилися до своїх гостей. «І це при тому, що розклад життя кожної родини в США розписаний наперед буквально до хвилини. Уявіть, Павло і Сергій потрапили до сім’ї, у якої власних дітей аж п’ятеро! При цьому батько – надзвичайний патріот України. Скільки він уже дронів передав в Україну – мабуть, давно збився з рахунку і він сам! Я сам бачив ці упаковані в пластик штабелі БПЛА, які чоловік готує до чергової відправки. Тому це нагода переконатися, що українська діаспора в Америці зовсім небайдужа до подій, які зараз відбуваються в Україні. Слід сказати, всі приймаючі родини дуже зріднилися з нашими дітьми. Один з їхніх батьків, пан Юрій, сказав мені на прощання: «Анатолію, ти нам подарував цілий місяць особливої радості. Але зараз ти вириваєш цю радість з нашого серця».
Отож прощання нових друзів було важким. Обійми на прощання, сльози на очах з обох сторін. Каже пані Регіна: «В аеропорту, де ми проводжали наших дітей додому, американський прикордонник на паспортному контролі підозріло запитав: «А чому це ваші діти заплакані?» «Та нічого, кажу. Все в порядку, не звертайте уваги». А він все одно наполягав: «У вас діти плачуть!» і дуже ретельно став перевіряти їхні документи. Мабуть, у нього була підозра, чи не відправляють часом цілу групу дітей кудись у рабство», – пожартувала керівниця. (Сміх у залі).
Сергій Кузьменко, звертаючись до дітей: «Ви змогли побачити велику країну з великими можливостями, де люди завдяки своїй праці, цілеспрямованості досягають успіхів. Недаремно говорять, що це країна можливостей, і туди багато людей іхали знайти себе і стати успішними. У кожного доля складеться, звісно, по-різному. Але я дуже сподіваюсь, що кожен з вас знайде і реалізує себе в Олександрії. Тому навчайтеся, але приїздіть в Олександрію, щоб зробити наше місто успішним.
Я хочу подякувати пану Анатолію, нашому олександрійцю, який проживав у нашому місті, а зараз він громадянин Сполучених Штатів Америки. Він проявив ініціативу і зробив пропозицію організувати для наших дітей поїздку у США. Мені здається, вони отримали хороші емоції, поштовх для того, щоб емоційно стабілізуватися, щоб повірити в себе, щоб продовжувати боротися і намагатися бути успішними в цьому житті. Я думаю, що така нагода – це хороший приклад того, що потрібно сьогодні робити, аби допомогти тим родинам, які потрапили у важкі життєві обставини. Тому і надалі підтримуємо Збройні сили України, дбаємо про родини, яким тяжко.
Дякую всім, хто зробив цю поїздку можливою! Радий, що наші діти змогли побачити світ, нові можливості та успішні історії людей. Це досвід, який може змінити світогляд і надихнути на великі справи. Олександрійська громада й надалі підтримуватиме такі ініціативи. Щира подяка нашим друзям у США, місії International Ministry of Charity Emmanuel та українському фонду «Еммануїл – IMOCE» за їхню турботу та небайдужість! – сказав Сергій Кузьменко.
На завершення зустрічі діти отримали подарунки від міської ради на згадку про подорож. Анатолію Коломійцю та Регіні Пилипенко урочисто вручили прапор Олександрії на знак подяки за співпрацю.
Програма «Children of Victory» спрямована на психологічну реабілітацію, культурний обмін, розвиток особистих і соціальних навичок дітей, які втратили рідних через війну.
Поїздка стала можливою завдяки фонду «Міжнародне Служіння Благодійності IMOCE», який забезпечив фінансування, а також підтримці міської влади.

Олександр Наріжний