Тетяна Король: «Марафон – це особлива атмосфера»

Олександрійка, викладачка Політехнічного коледжу Тетяна Король нещодавно взяла участь у змаганнях з марафонського бігу, показавши результат 3 години 43 хвилини і таким чином посіла друге місце в абсолютній першості серед жінок та перше – у своїй віковій категорії.

Розповісти про свою участь у змаганнях, а також про деякі особливості цього дуже нелегкого, але престижного виду спорту ми попросили пані Тетяну незабаром після повернення з марафону.
– Змагання проходили в м.Дніпрі. Першого дня – забіги на 5 і 10 кілометрів, а наступного – півмарафон (20 км) і класичний марафон. Це були Всеукраїнські змагання, їх організував і провів спортивний клуб «Старт-Дніпро». В них взяли участь понад 400 учасників з усієї країни, а також й іноземні спортсмени. Старт розпочинався на набережній ріки Дніпра і так само по набережній, колами проходила дистанція всього марафону. Загальний старт був даний для марафонців і бігунів півмарафону, але перші бігли 4 кола по 10 км, а другі, відповідно, удвічі менше – 2 кола.
– Оскільки ця легкоатлетична дисципліна є чи не найважчою і найвиснажливішою у легкій атлетиці (хай пробачать мені прихильники інших видів «королеви спорту»), то зазвичай марафонці ведуть рахунок подоланих дистанцій – своєрідний послужний список. І готуються до кожного виступу за окремою, спеціальною методикою, яка не зовсім схожа на звичні тренування у «міжзмагальні» періоди. Готуються як фізично, так і морально, оскільки це навантаження не лише на організм, а й на психіку. Позаяк ви вже досвідчена учасниця таких наддовгих забігів, у вас є свої секрети підготовки до них?
– Мабуть, я – виняток з цього правила: я не веду облік своїх марафонських дистанцій. Можу сказати лише, що їх більше десяти – це напевне, а точно не рахувала. А підготовка до таких змагань відрізняється передусім обсягами навантажень. Ну а я виходжу зі своїх можливостей, оскільки я багатодітна мати (троє дітей), тому готуюсь, коли можу знайти вільний час. Ось, наприклад, як зараз: пари в коледжі закінчилися – переодяглась і вперед… Так, перед марафонськими змаганнями інтенсивність навантажень має бути зовсім інша, і цей період підготовки, про який ви слушно зауважили, досить тривалий. За тиждень-два до марафону ви не підготуєтеся: це об’єми і ще раз об’єми навантажень. Наприклад, якщо планується марафонський забіг восени, як це було у мене, то треба протягом усього літа хоча б раз на тиждень пробігати не менше, ніж кілометрів 30 за одне тренування.
– А всього скільки тренувань у вас на тиждень і скільки набігаєте?
– Взагалі по-різному: в середньому це 4-5 тренувань, в залежності від завантаженості. Але буває, що і кожен день. Це виходить десь кілометрів 70-100 за тиждень. За одне тренування ніколи менше 10 кілометрів не пробігала.
– Як відомо, в Олександрії немає легкоатлетичної бази. Де ви віддаєте перевагу тренуванням – на твердих трасах (типу доріг і тротуарів), чи десь ближче до природи, по траві і грунту?
– А це теж по-різному, в залежності від довжини дистанції. Якщо бігти 10-12 кілометрів, то це там, де немає підйомів. А якщо я біжу, наприклад, 20 тренувальних кілометрів – то це у мене маршрут в бік Головківки, там підйоми присутні. Тому бігаю скрізь, де можна: часто в сторону Звенигородки, на околицях міста у різних місцях.
– І напевне, залучаєте до бігу своїх дітей?
– Ну, не зовсім так… У них інші вподобання: старший син 11 років займався карате кіокушинкай (щоправда, припинив заняття, коли почалася війна і їхній тренер був мобілізований до ЗСУ); доня з 3-річного віку займається танцями (хореографія). От найменший синок зараз ще погоджується побігати з мамою, але йому тільки 4 роки. І він уже двічі брав участь у щорічних міських забігах «У топольках» – минулого року, коли йому було тільки 3 роки, і цього року також. Поки що йому це цікаво.
– Ну що ж, біг на довгі дистанції не кожному до смаку. Комусь цей вид може здатися не надто приємним, м’яко кажучи. Особливо «яскраво» це можна відчути десь після перших чотирьох-п’яти кілометрів, коли серце починає вискакувати з вух…
– Повинна сказати, що на дистанції класичного марафону – відчуття кожного разу різні. Буває, що от буквально з першого кілометра ти вже розумієш, що легко не буде взагалі! Буває інакше: такі відчуття з’являються десь на його другій половині. Оцей марафон у Дніпрі – він мені спочатку дався нормально і по темпу, і по відчуттю, але після 32-го кілометра було настільки тяжко, що я вже думала не стільки про результат, а просто аби добігти ті останні 10 кілометрів. Так що все далеко не однаково – кажуть, що спочатку важко, а потім відкривається «друге дихання», то на марафоні буває, що й перше закривається раніше, ніж відкривається друге (сміється. – Прим.авт.)
– Від чого це залежить – температура повітря, вологість, вітер?
– Багато від чого. Але в першу чергу, напевне, від свого рівня підготовки і фізичного стану саме на момент старту. Наприклад, запам’ятався марафон у м.Краматорську у 2019 році. Не скажу, що це було легко (марафони легкими ніколи не бувають), але все якось так пройшло рівно, класно! Мені дуже тоді сподобалося.
– Якщо чоловічий марафон в усі часи – і сучасні, і стародавні – був обов’язковим, програмним видом Олімпійських ігор, то жіночим його «узаконили» лише порівняно недавно. Як давно ви вперше підкорили цю класичну дистанцію?
– Я з 8-го класу школи тренувалася в секції легкої атлетики у тренера Володимира Гриценка. Тоді я спробувала півмарафонську дистанцію у 17 років. Але вперше пробігла повний марафон уже у дорослому віці – у 2014 році. І це було якраз на одному із традиційних забігів «У топольках». Наважитися на це було важкувато. Але друзі мене переконали: мовляв, якщо вже бігала півмарафон, то й класичну дистанцію подолаєш. Так я спершу спробувала вдома, а потім уже стала брати участь у виїзних змаганнях.
– До речі, на цьогорічних благодійних змаганнях «У топольках», які проходили у вересні, яку дистанцію ви обрали?
– Я тоді бігла півмарафон, тому що якраз через тиждень планувала собі цей марафон у Дніпрі і через це треба було правильно розставити пріоритети.
– Якщо відхилитися від нашої теми: ви викладаєте фізичне виховання у Політехнічному коледжі. До вас приходять юнаки і дівчата зі школи, де зараз програма фізичного виховання дуже, так би мовити, делікатна до дітей. Як з цим справи у студентів?
– Скажу прямо: молодь зараз дуже слабка. Ми ж працюємо насправді не так «лояльно», як вони звикли це бачити у школах: ми оцінюємо предмет лише згідно зі спортивними нормативами. І у студентів після школи, особливо у першокурсників, від цього просто шок, настільки це для них незвично і важко. І на жаль, чим далі, то кожне нове «покоління» студентів приходить до нас все слабкіше і слабкіше. Звісно, є студенти, які десь у клубах чи секціях займаються спортом для себе, у них справи значно кращі.
– На завершення – поділіться найяскравішими враженнями від забігу, який вам запам’ятався найбільше. А раптом когось це зацікавить, і ряди олександрійських прихильників бігу на довгі дистанції стануть ширшими і щільнішими…
– Взагалі кожен з марафонів залишає свої особливі враження. Це дійство зазвичай організовується на високому рівні, це не рядова, а важлива спортивна подія. Тому на таких змаганнях панує особлива атмосфера. У Дніпрі, наприклад, мені також дуже сподобалося. З усього видно, що їхній спортивний клуб, який все це організував, має гарний досвід проведення таких масових заходів. Організатори змогли залучити багато волонтерів, які під час забігу допомагали їм, а також всіляко підтримували спортсменів на дистанції, щиро аплодуючи і підбадьорюючи. А ще мені запам’ятався нічний марафон 2019 року у Вишгороді, де мені вдалося перемогти. Забіг вночі – це особливі враження: траса при штучному освітленні пролягала там по узбережжю Київського моря. Взагалі такі події – вони мають певні традиції, тому зазвичай організатори підходять до проведення марафонів з усією відповідальністю і ретельністю, щоб учасники у повній мірі відчули цей особливий дух спортивного братства. А вздовж усієї траси стоять уболівальники, які кричать, галасують, махають і аплодують тобі, підтримуючи цим і надихаючи. І коли ти стартуєш у цьому загальному піднесеному настрої і щільному потоку, то він неймовірно додає сил: кудись зникає так званий передстартовий «мандраж» (спортсмени мене зрозуміють, про що я кажу), і ти потім, в одному ритмі, в унісон з усіма думаєш лише про фініш – іншого рішення вже просто не може бути…
(Р.S. Майже відразу після Дніпровського марафону невелика команда олександрійських стайєрів і марафонців разом з Тетяною Король взяла участь у благодійному забігу на підтримку Збройних сил України у Знам’янці, де показала гарні результати. Але про це – вже наступним разом).

О.Наріжний