Світ творчості від Віри Дабіжи

З роботами цієї майстрині олександрійців познайомила художниця Ірина Кваша. Одного разу на сторінці галереї VashArt з’явилися світлини ляльок – до і після реставрації. Різниця вражала: було видно, що навіть у часи, коли щойно вийшли з фабричного конвеєру, ляльки не були такими гарними, як стали після відновлення.

Так Ірина, яка віддала на реставрацію своїх ляльок, зробила рекламу рукодільниці Вірі Дабіжі.
За освітою Віра – художник-оформлювач. Навчалася у школі підготовки керівників художньої самодіяльності в Кропивницькому. Родом вона з Кропивницького району (колишнього Компаніївського).
Реставрація ляльок – лише одне з багатьох її хобі. Віра дуже гарно шиє – ще з дитинства, відколи їй дозволили сісти за «Подільську» машинку. Кроїти навчилася завдяки маминим книжкам, а бабуся підказувала, як підбирати тканини і кольори. Навчаючись у сьомому класі, Віра вже шила одяг на замовлення односельців і мріяла стати перукарем. Бабуся, голова сім’ї, була різко проти – бачила онуку кравчинею. Та Віру засмутив приклад старшої двоюрідної сестри, яка чотири роки вчилася на закрійника і навіть нічної сорочки викроїти не могла. «Чому мене там навчать, якщо я вже зараз умію більше?» – подумала дівчина і відмовилася. Вчитися на перукаря її також не пустили, і вона вирішила: ні нашим – ні вашим, та стала художником-оформлювачем.

За спеціальністю недовго працювала в сільському будинку культури. А потім доля склалася так, що довелося часто змінювати сфери діяльності: була лаборанткою та обліковицею на молочній фермі, завідувачкою сільським Будинком культури, викладачем домоводства у школі…
В Олександрію Віра приїхала 20 років тому – старша донька вступила на навчання до Коледжу культури і мистецтв, і жінка з двома молодшими дітьми перебралася сюди слідом за нею. Трудовий досвід поповнився роботою на швейній фабриці та у столярних цехах. Треба було одній ставити дітей на ноги. Незважаючи на складність і «нежіночність», робота з деревиною їй подобалася. «У нашій родині всі були ремісниками, – розповідає Віра. – З бабусею ми пряли, ткали, шили і вишивали. Батько був хорошим столяром, тому столярний цех пахне дитинством».
Був період, коли Віра їздила на заробітки до Польщі, але з початку ковід-пандемії залишилася доглядати за хворою матір’ю. З тих пір жінка постійно у пошуці роботи. Отже, роботодавці, зверніть увагу – творча натура, не боїться будь-якої праці, відповідальна і акуратна.
Згадати про улюблене рукоділля змусило життя, хоча великого заробітку воно й не приносить. Віра виготовляє все, що користується попитом: будиночки та лежаки для домашніх тварин, розписні кухонні дошки, текстильні іграшки, органайзери тощо. Вона постійно цікавиться новинками, вчиться і вдосконалюється, відвідує різноманітні майстер-класи – з бісероплетіння, виготовлення воскових квітів, Петриківського розпису. В галереї познайомилася з багатьма місцевими художниками, з якими дружить і дотепер.
А ще Віра Дабіжа – активна учасниця об’єднання майстрів декоративно-ужиткового мистецтва “Олександрійський сувенір”. Її роботи можна побачити і придбати на виставках-ярмарках, що проходять в місті під час свят та масових заходів. До речі, кошти від продажу своїх виробів майстрині об’єднання передають на потреби наших Захисників. У Віри можна придбати текстильні іграшки, зокрема – кроликів, котів і «бойових» гусей з оберегами, дощечки з Петриківським розписом, ляльки-скриньки для біжутерії, а взагалі на замовлення вона може виготовити безліч гарних та корисних у побуті і милих для очей та душі речей.

Свого часу Віра ті її родина передали до Олександрійського міського музейного центру домоткані ряднинки, рушники, вишиті картини, праник (не плутати з пряником. Праник – дерев’яна дошка для прання. – Авт.), в’язане гачком покривало та інші родинні речі. Серед сімейних реліквій Віри є жалобний рушник, вишитий чорними нитками – на Кіровоградщині таких збереглося зовсім небагато. Взагалі її родина дуже береже свою спадщину.
А нещодавно за пропозицією інформаційно-туристичного центру «Олександрія» Віра облаштувала у своїй господі в Перемозькому мікрорайоні «Зелену садибу» – один із перших у місті об’єктів зеленого туризму. У літній кухні жінка створила етнохату, де відновлена обстановка її дитинства: рушники, кошики, картини, меблі, дитяча колиска, у якій спала сама господиня, коли була маленькою. На одній зі стін цієї хатинки розміщена колекція старих ялинкових прикрас. Також у хаті є сучасні іграшки, виготовлені руками самої майстрині. В садибу вже приїздять екскурсанти, для яких Віра проводить майстер-класи з Петриківського розпису або виготовлення органайзерів для косметики і частує варениками власного приготування.
Здатність не складати рук і виживати у будь-яких умовах не раз рятувала її у складних ситуаціях. Навіть коли 4 роки тому в аварії загинув 23-річний син, Віра відволікалася роботою, доробляла те, що він планував – ремонтувала будинок, доводила до ладу гараж.
«Коли починаєш чимось займатися, не треба боятися, що не вийде, – радить майстриня. – Немає такої людини, в якої б взагалі нічого не одержувалося. Треба мати величезне бажання і силу волі. Нещодавно я купила електролобзик – у дворі багато роботи, потрібен інструмент. Я і траву сама кошу. Це ж елементарно!»

Олена Карпачова