Спадщина Володимира Ястребова

Володимир Ястребов прожив на світі всього 44 роки. Але багато встиг. Його спадщиною користуються досі – приміром, зібраними у нашому краї 70 зразками писанок. А щороку у міжнародний День музеїв (18 травня) у Кропивницькому вручається краєзнавча премія імені Володимира Ястребова, заснована обласною радою – за кращі науково-дослідницькі роботи з питань історії, культури та природи області. Так було увічнено пам’ять дослідника археології, етнографії, топонімії, засновника музейної справи в краї, педагога, який з’явився на світ на російських теренах, а відомим шукачем і збирачем старовини став у Центральній Україні.

18 липня виповнилося 170 років з дня народження Володимира Миколайовича Ястребова (1855-1899) – видатного історика, археолога, етнографа, педагога, засновника музейної справи у нашому краї. Він самотужки розвивав музей при реальному училищі (приблизно 1884 року), де викладав, і залучав до етнографічної діяльності своїх учнів.
Усі, хто цікавиться традиційною українською писанкою, намагаються працювати із першоджерелами. Це найліпший шлях познайомитися з правдивою писанкою – такою, якою вона була в XIX сторіччі. Колекція писанок, яку за допомогою учнів зібрав, описав та упорядкував Володимир Ястребов, відома багатьом писанкарям. Ці зразки яскраві й помітні, їх часто відтворюють на майстер-класах, включають до різних альбомів.
До Єлисаветграда Володимир Ястребов приїхав 21-річним юнаком, а народився в селі Крива Лука під Самарою в родині священника. Мати померла, коли хлопцеві було кілька років, тож участь у вихованні взяли бабуся та няня – сільська дівчина Варвара. З останньою він і вирушив у дев’ятирічному віці до дядька в Самару. Згодом закінчив класичну гімназію. Далі, за порадою вчителів, юнак їде до Одеси, вступає там на історичне відділення історико-філологічного факультету Новоросійського університету. Навчання в одному з провідних вузів імперії дарує Володимиру спілкування з професорами, дає можливість працювати з багатими книжковими фондами приморського міста.
У студентські роки започатковується робота Ястребова над дисертацією «Хрестовий похід Фрідріха ІІ», яку він успішно захистив у 1877 році. Юнак тоді перечитав з цієї проблеми всі книги, які були в Одесі. При цьому, особливо на початковому етапі навчання, до отримання стипендії, він переживав значну скруту. Її посилили розходження з батьком, котрий відмовився йому матеріально допомагати. Виручила вірна няня, яка колись вирушила з ним до Самари. Вона продала свою швейну машинку, щоб Володимир зміг продовжити навчання. Серед викладачів В. Ястребова в Одесі був і відомий професор-славіст, етнолог і археолог Віктор Григорович. Разом із ним вони у 1876 році переїхали до Єлисаветграда.
У місті над Інгулом – тодішньому Єлисавет-граді – професор і новоспечений випускник університету влаштовуються викладати в земське реальне училище. Втім одного разу В.Ястребов мало не втратив роботу через одну з своїх ювілейних статей про імператорів Петра та Олександра І. Цю статтю він намагався подати адаптованою для дитячого сприйняття та ненароком вчинив необережність – «фамільярно назвав царя Петра Вєлікого – Пєтєй».
При школі молодий учитель організував для дітей продаж дешевих книг, а також позаурочні збори, де навчав їх історії. Під керівництвом В.Ястребова учні записували пісні й казки, збирали писанки й предмети побуту. Разом зі своїми вихованцями дослідник зібрав колекцію писанок та малюнків писанкових орнаментів. Уся ця робота дала змогу організувати при школі музей, у якому зберігались археологічні та етнографічні експонати – наконечники стріл, кам’яні молотки, дитячі іграшки, кам’яні баби (тепер вони знаходяться на подвір’ї Кіровоградського обласного музею). Згодом шкільну археологічну колекцію відправили на виставку, організовану Археологічною комісією в Одесі. По завершенні виставки не вся колекція повернулася до шкільного музею – унікальна бронзова ручка у вигляді медузи потрапила до Ермітажу як рідкісний експонат. В.Ястребов дуже переживав з цього приводу, однак, попри всі його намагання, повернути артефакт не вдалося.
Поховавши свого “духовного дідуся”, як звав він Григоровича, Ястребов підняв знаряддя, що випало з його мертвих рук і провів перші борозни наукового дослідження нашого краю. Він активно займався науковою роботою: досліджував історичний фольклор, звичаєвість, календарну та весільну обрядовість українців. Особливу увагу звертав на діалектну лексику, подавав чітку паспортизацію записів. Уперше в українській науці Володимир Ястребов здійснив запис і дослідження українських прізвищ та прізвиськ. На Єлисаветградщині та Олександрійщині він записав біля 400 прізвищ з поясненням їх походження і просистематизував їх за внутрішнім зв’язком з особистим і громадським селянським життям.
Їздив в Одесу, Крим, на Кавказ, до Італії, Франції. В архівах церков та колишньої фортеці Святої Єлисавети науковець відшукав відомості для своїх праць “Архив крепости Св. Елисаветы”, “Греки в Елисаветграде”, “Чума в северной части Елисаветградского уезда Херсонской губернии” та інших.
Проживаючи на колишніх теренах Нової Сербії, Ястребов виявив інтерес до цілого пласту історії краю, до доль балканських колоністів на землях Вольностей Запорозьких. Зокрема, в Олександрійському повіті він знайомиться із сербами Хорватами і Піщевичами. Від нащадків колоністів дослідник отримує їх родоводи, щоденник і “Примечанія Александра Пишчевича на Новороссийскій край”.
До безпосередніх досліджень на Єлисаветградщині учитель зумів залучити широке коло учнів свого земського реального училища. Вони збирали пісні, казки, писанки і візерунки. З останніх він зібрав і видав невеликий альбом. При училищі працювали вечірні класи. Кращі учні оформили Ястребову колекцію малюнків і писанок. Частина її була видана в Москві. Інша – направлена Археологічній комісії. Крім учнів, до етнографічної збиральницької роботи Ястребов залучив і сільську інтелігенцію: учителів, священників. Багато допомагала йому колишня учениця (по жіночій гімназії) Ганна Тобілевич (із відомого роду корифеїв українського театру). Відбулося знайомство з великим знавцем і аматором крайової старовини, священником з Олександрії Василем Никифоровим.
Писанкова збірка була однією з найбільших в Україні, адже налічувала понад 400 зразків. До сьогодні, у кольорових і чорно-білих замальовках, а також у текстуальних описах дійшли до нас 124 зразки. І це не лише писанки нашого краю, а й бесарабські, болгарські тощо. Колекцію 435 писанок із Херсонської, Київської, Подільської, Чернігівської та Бесарабської губерній було передано за межі краю, на Полтавщину.
Володимир Ястребов провів велику кількість археологічних розкопок. Оцінкою внеску науковця в дослідження давнини на землях Центральної України стало обрання його членом-кореспондентом декількох наукових товариств. Він залишив слід в історії краю і як організатор та завідувач першого в історії краю музею старожитностей, колекція якого, хоч і не мала статусу такої, була однією з кращих в тогочасній Російській імперії.
Помер Володимир Миколайович Ястребов, дослідник старожитностей Єлисаветградщини, 21 грудня 1898 року. Похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси.

Ярослава Волошко