«Різдво» на сцені: театр, що дарує диво

Коли на сцені драматичний театр «Різдво», у глядацькій залі панує особлива чарівна атмосфера. Змістовні сюжети оживають у яскравих образах персонажів. Цікава режисура додає динаміки кожній сцені, а дивовижні костюми підкреслюють колоритність вистави. Доречні декорації створюють відчуття справжнього дива, переносячи глядачів у світ, де добро перемагає, а серця наповнюються теплом віри, надії та любові.

Засновниця і режисерка театру «Різдво» Олена Цівінська вміє вдало поєднувати класику і сучасність. Її вистави інтелігентні та динамічні, а драматургія завжди містить виховну складову і дотепний гумор. У театрі грають діти і молодь, і вдалий підбір акторів на ролі з точним влученням в образ – ще одна сильна сторона Олени. Вона буквально живе театром. Працює над однією постановкою, а вже замислюється над наступною. Кожна вистава потребує багато енергії, сил та часу, кропіткої праці, мобільності, людяності і ще багато чого. Але кожен успіх стимулює до вдосконалення і підкорення нових вершин творчості. Та й як може бути інакше, якщо театр – це твоя дитяча мрія, що здійснилася?
…Олена захопилася театром ще у дитинстві, коли була учасницею драматичного гуртка у Палаці школярів. Причому подобалося їй не стільки акторство, як робота керівника. Вона мріяла, що теж очолюватиме такий колектив. По закінченні школи хотіла навчатися у Харкові, але за рішенням батьків залишилася в Олександрії – мама і тато переживали за хворобливу доньку. Тож Олена закінчила Олександрійське училище культури (сьогодні – Олександрійський фаховий коледж культури і мистецтв) за спеціальністю режисер драматичного колективу. Вчилася у метрів – Василя Банніка, Івана Кісарця, Любові Ігнатьєвої. «Тому драматичний театр – це те, що я люблю, справа усього мого життя», – говорить Олена.
По завершенні навчання вона відразу вийшла заміж. Першим робочим місцем став Будинок культури у селі Ізмайлівці, де молода спеціалістка працювала художнім керівником. Після народження донечки і декретної відпустки Олена влаштувалася на роботу в ПТУ №1 у Жовтневому (тепер – Байдаківському) мікрорайоні. Викладала предмет культура молодої людини і вела театральний колектив. «Діти були дуже сильні й талановиті, – згадує Олена – із задоволенням ходили на заняття. Живучи в гуртожитку, мали невеликий вибір вечірнього дозвілля. Тож майбутні плиточники, майстри холодильного устаткування, кухарі, кондитери та швеї пробували себе на сцені, і подекуди дуже вдало». У багатьох були творчі здібності, а легкість спілкування і повне взаєморозуміння з керівницею студії мали просте пояснення: 19-річна Олена була практично ровесницею своїм 17-18-річним учням. Тоді були популярними агітбригади, а незабаром набули актуальності народознавство та етнографія, і О.Цівінська почала ставити українські обряди. Постановки показували на щорічних весняних оглядах художньої самодіяльності між ПТУ, яких тоді у Кіровоградській області працювало 48. Колектив Олени завжди був у лідерах, посідаючи призові місця. У 2000 році вона звільнилася з ПТУ №1 за станом здоров’я.
Йшов час. Ось уже і донечка закінчила школу з золотою медаллю та вступила на іняз. За навчання треба було платити, тож Олена з чоловіком поїхали на заробітки. Працюючи у школі мистецтв, вона щотижня ходила на театральні вистави. Вчилася, вбирала у себе все нове, внутрішньо зростала, щоби згодом використати накопичений досвід у своїй улюбленій справі.
Роком створення драматичного театру «Різдво» став 2014. Колектив був започаткований при храмі Різдва Христового. Звідси і назва. Очолити студію художньої творчості Олену запросив Анатолій Поляцький – засновник і керівник підприємства «Катеринославські меблеві майстерні», Почесний громадянин Олександрії, меценат, завдяки якому був збудований храм. У Перемозькому мікрорайоні тоді не було, та й зараз немає культурного осередку, центру творчості. А при храмі був започаткований духовно-просвітницький центр з різними напрямками роботи з дітьми – швейна справа, кулінарія, хор, театр – було з чого вибрати. Заняття проходили у двоповерховому будинку при церкві. У першому складі театру було 9 дітей віком 8-11 років. З ними Олена ставила казки. Заняття проходили по суботах та неділях. Сцени не було, тільки поміст надворі. Діти були дуже сильні, між ними існувала здорова конкуренція, адже всім дуже подобалося бути акторами.

Колектив зростав – і кількісно, і рівнем, і вже через два роки на Всеукраїнському конкурсі «Кришталевий фонтан» в Одесі з постановкою «Червоненька квіточка» театр взяв Гран-прі. Анатолій Поляцький дуже підтримував дитячий театр, завжди виділяв кошти на костюми та участь у фестивалях і конкурсах, де колектив посідав призові місця. Театр «Різдво» був постійним учасником митрополитських ялинок у Кропивницькому. Актори, які починали грати у 10 років, досі є у складі театру «Різдво», і сьогодні вони провідні. Олександр Скрицький та Діана Семенова отримали дипломи коледжу культури, там же здобуває освіту Альвіна Куценко. А керівниця колективу всю себе віддавала театру і дітям. Знала, хто чим живе, допомагала порадами, підтримкою і щирим добрим ставленням. «Хотілося, щоб вони були культурними, духовними, щоб у них був правильний світогляд, прагнула вберегти їх від негативу, від підвалів та вулиці», – пригадує Олена. Після репетицій завжди було чаювання у трапезній та відверті розмови допізна. «Біля вас так тепло, Олено Василівно, – говорив їй Ваня Гурецький. Ніхто не хотів розходитися.
В Олександрії про драматичний театр «Різдво» з самого початку були дуже гарні відгуки. І зараз дітей та молодих людей, які приходять у колектив, приваблює не лише сцена і участь у фестивалях, а й можливість отримати знання та навички, адже Олена Василівна серйозно займається з акторами у групах та індивідуально, проводить заняття з постановки дихання, голосу, акторської майстерності, сценічної мови. На те, щоби поставити актору голос, потрібен рік. Але старання мають високий результат – усі актори з гарною дикцією, силою голосу, виразною мовою.
У 2019 році з незрозумілих причин Анатолій Поляцький без пояснень повідомив, що театр при храмі більше не працюватиме. І не лише театр – а весь духовно-просвітницький центр, фінансування якого припинилося. Куди йти з колективом, де займатися з 20 дітьми, які вже стали рідними? Та зрештою все склалося добре. Театр залюбки взяли в Олександрійський колегіум (сьогодні – мультипрофільний ліцей).
А з 2021 року драматичний театр «Різдво» працює в Палаці культури «Олександрійський театр». За майже чотири роки Олена Цівінська поставила шість постановок. Уже вчетверте колектив бере участь у щорічному обласному огляді-конкурсі аматорських театральних колективів «Театральна весна Кіровоградщини», цьогоріч – з виставою «Поцілунок Монро». Минулого року Олена Цівінська отримала відзнаку за кращу режисерську роботу новорічної казки «Легенда про підсніжники». Таке визнання стало значним особистим досягненням для неї.
Сьогодні у складі драматичного театру «Різдво» – 30 учасників. Колектив ділиться на основний склад – 23 особи і підготовчу групу – школу-студію, де навчаються 7 дітей. Однією з провідних акторок театру «Різдво» є донька Олени – Крістіна Цівінська.
Таким був шлях до здійснення мрії про театр – від агітбригади до дитячого колективу, від казок – до серйозної драми «Поцілунок Монро», що з успіхом вже двічі демонструвалася в Олександрійському театрі.
А 28 березня на сцені ПК «Олександрійський театр» відбудеться прем’єрний показ нової вистави драматичного театру «Різдво» – «Попелюшка» – за мотивами відомої казки за авторським сценарієм Олени Цівінської. Це філософський спектакль для дорослої аудиторії. Гарна, масова, костюмована повчальна драма про кохання з улюбленими акторами у головних ролях. У виставі багато хореографії від головного балетмейстера Олександрійського театру Григорія Абажея, заслуженого працівника культури України. Будуть і комедійні моменти. А у фіналі добро обов’язково переможе зло. Приходьте на виставу. І ви також закохаєтеся у «Різдво», попереду у якого – великі перспективи і шалений успіх.
Театр – це більше, ніж мистецтво. Це простір, де оживають історії, а слова та жести перетворюються на потужні емоції. Він зачаровує, ніби стародавній ритуал, у якому актори і глядачі стають частиною спільного дійства. На сцені миттєвості стають вічними, а реальність розчиняється у світлі софітів, відкриваючи місце для дива.
Чому ж театр так впливає на людей? Чому ми знову і знову повертаємося в цей світ масок і перевтілень? Можливо, тому, що він дозволяє нам побачити правду крізь ілюзію, відчути глибину людських почуттів і доторкнутися до себе справжніх. Кожна вистава неповторна, тому що неможливо двічі зіграти її однаково. Тому, незважаючи на новітні технології, штучний інтелект і високобюджетне кіно, театральне мистецтво живе і буде жити, а квитки на вистави талановитих режисерів та акторів – розлітатися за місяці до вистав.

Олена Карпачова