Приютівська громада в реаліях сьогодення: «Спроможність визначається не розмірами»

Однією з найбільших громад Олександрій-щини вважається Приютівська об’єднана територіальна громада, утворена в процесі децентралізації влади в Україні трохи більше шести років тому. Нагадаємо, вона включає в себе селище міського типу Приютівку і 8 старостинських округів (Протопопівський, Войнівський, Костянтинівський, Косів-ський, Новоселівський, Лікарівський, Недо-гарський та Андріївський). Це 25 населених пунктів, де проживають близько 12 тисяч мешканців (станом на початок 2022 року). Сьогодні наш співрозмовник – голова Приютівської ОТГ Андрій Коломійцев. З ним ми говорили про життя громади в умовах нинішніх реалій та про виклики, пов’язані з військовим станом у країні. Передусім посадовець зауважив ось на такій обставині:

– Я вважаю, порівнювати громади по кількості населення, так само як і по розмірах території, не є об’єктивними чинниками. Більш важливим, я б сказав навіть – головним показником життєдіяльності громади є її спроможність. І це, власне, той орієнтир, за яким ми починаємо планувати бюджет територіальної громади на наступний рік. Цей показник називається коефіцієнт податкоспроможності, і він у нас становить 1,1. Це означає, що ми – не дотаційна громада, так само як ми і не є громадою, яка буде віддавати реверсну дотацію державному бюджету. Тобто ми – така стандартна, середня, стабільна громада, що не потребує додаткового фінансування з держави і не заробляє забагато зайвих коштів, якими треба ділитися з державним бюджетом. Це якщо говорити про нашу громаду для загальної інформації і задля планування видатків бюджету у наступному році. Я думаю, цим ми не відрізняємося від багатьох інших громад.
– Але реальність нині наклала свої відбитки на різні сторони життєдіяльності громад…
– Так, сьогодні постають основні завдання життєзабезпечення громади з усіма складнощами, які, на жаль, виникли. Це передусім питання безпеки і обороноздатності. На сьогодні ми забезпечуємо роботу всіх своїх служб, надаються всі послуги – адміністративні, соціальні, безпекові, комунальні. Але складність полягає в недостатньому людському ресурсі. Це загальнонаціональна проблема сьогодення і ми теж відчуваємо потребу в людях як в адміністративній роботі, де є багато вакансій, так і в наданні якісних комунальних послуг по всій території Приютівської громади. Наприклад, десь ми не встигали вчасно косити траву, десь робити прибирання, є проблеми з водієм грейдера, який, на жаль, захворів і замінити його ніким. Це я навів усього лише один приклад, але через нього не встигаємо грейдерувати дороги, і таким чином фактично призупинився графік виконання цих робіт… Продовжуючи тему життєдіяльності громади, скажу, що школи у нас усі працюють, частина – повноцінно, деякі в змішаному режимі. Це залежить від наявності захисних укриттів та їхніх можливостей прийняти одночасно всіх учнів, які перебувають у процесі навчання. Таке співвідношення навчальних закладів – п’ятдесят на п’ятдесят відсотків. А дитячі садочки працюють всі. Заклади охорони здоров’я також працюють, хоча з ними теж є деякі коливання. Тому що десь не вистачає медичного персоналу, десь ми реалізуємо проєкт забезпечення невідкладної медичної допомоги, що у свою чергу теж викликає свої питання, але загалом медичні послуги надаються. У нас є деякі ресурси, які дозволяють вирішувати питання, пов’язані з поліпшенням благоустрою населених пунктів. Мова, звісно, не про проведення якихось «глобальних» капітальних ремонтів. Але щоб утримувати в робочому стані інфраструктуру й «гасити» проблеми там, де це потрібно негайно, ми спроможні. Таким чином і забезпечується стабільне функціонування територіальної громади.
– Вищі органи влади зараз ставлять перед громадами головне завдання самостійно вирішувати питання споруд цивільного захисту населення, що до великої війни ніяк не планувалося. Це важкий фінансовий тягар для громади?
– Що стосується безпеки населення і обороноздатності – у нас левова частка нашого бюд-жету йде сьогодні на забезпечення укрить у закладах освіти, бюджетних установах, які можуть використовуватися як в освітньому процесі, так і можуть бути придатними для захисту цивільного населення. Від самого початку широкомасштабного вторгнення у 2022 році ми приділяємо велику увагу збільшенню місткості та покращенню стану наявних укриттів. І мушу сказати, що цей процес найближчим часом не завершиться, тому що немає межі для удосконалення таких споруд, доводиться їх постійно дообладнувати, розширяти, адже це передусім – забезпечення стабільної роботи закладів освіти. Наприклад, зараз черговий етап – працюємо над збільшенням укриття в Протопопівській школі. На жаль, воно там мале, не повністю забезпечує всіх отримувачів освітніх послуг, тому розробляється проєкт і, напевно, десь із початку наступного року будемо будувати ще одну споруду укриття на 50 осіб, що значно збільшить навчальні можливості Протопопівського ліцею.
Що стосується обороноздатності: ми постійно тримаємо на контролі допомогу нашим військовим, службам ДСНС, Національній поліції, Службі безпеки України. Тобто на всі звернення, які від них надходять, завжди реагуємо належним чином. Більше того, зараз активно працюємо з одним із закладів професійно-технічної освіти щодо розвитку гуртка з керування дронами, де зможуть навчатися фахівці як для використання безпілотних літальних апаратів з військовою метою, так і студенти закладу, котрі навчаться застосовувати отримані навички в управлінні агродронами (у сільському господарстві). Це наш проєкт, у який ми з початку поточного року зробили велику інвестицію і зупинятися не збираємося: наступного року плануємо зробити ще деякі придбання, щоб цей гурток у профліцеї переріс у навчальний предмет, а то навіть і в окрему спеціальність.
Отже, ми активно працюємо з усіма військовими частинами: підтримуємо звязок із загоном спеціального призначення Національної гвардії, який є нашим підшефним; з військовою частиною 2269, з 10-ю Гірською штурмовою бригадою, де безпосередньо служать наші мобілізовані працівники. А також з усіма іншими військовими підрозділами, що звертаються до нас за допомогою: забезпечуємо їх необхідним як за рахунок місцевого бюджету, надаючи відповідну субвенцію, яку вони потім використовують за власними потребами, так і проводимо різні благодійні заходи, де збираємо кошти на потреби військових.

– У місцевих ЗМІ раніше неодноразово згадувалося про різні інвестиційні проєкти Приютівської ОТГ ще у відносно мирні часи. Що зараз із цими ідеями?

– У нас є задуми, що залишаються незмінними останнім часом, але які призупинили свою реалізацію з початком великомасштабних воєнних дій. Наприклад, це будівництво пішохідного мосту між Приютівкою і Войнівкою, Центру надання адміністративних послуг у селі Войнівці. Будівництво ЦНАПу вже на «фінішній прямій», його прийняли в експлуатацію, зараз іде підключення обєкту до водопостачання й електромережі. Отож чекаємо, коли туди завезуть меблі, і тоді приміщення фактично готове функціонувати. Сподіваюся, що це питання вже не місяців, а днів – до початку опалювального сезону адміністративні послуги жителям Войнівки надаватимуться у новій будівлі.
А щодо будівництва мосту – на жаль, ми були вимушені вносити зміни в проєкт, повязані з технологією монтажу. Очікуємо експертизу після проєктних змін, після чого знову будемо вимушені вийти на додаткові торги через систему ProZorro з визначення підрядника, оскільки вартість монтажу споруди значно зросте. Хоча я сподіваюся, що переможцем тендеру для продовження будівельних робіт буде той же виконавець, з яким уже раніше підписано договір підряду, але для дотримання процедури необхідні нові торги. Виконавець навіть погоджується в нинішніх умовах працювати в борг, а всі необхідні матеріали у нас є, отож якщо все так складеться, як планується, то найближчим часом отримаємо певний результат. Також важливий напрямок – це внутрішньо- переміщені особи, якими ми опікуємося. Це близько 800 людей з інших регіонів України, що постійно проживають на території нашої громади. Переважно вони мешкають у приватному секторі, але є й організоване нами місце компактного проживання, яким опікується територіальний центр Приютівської селищної ради, він розташований у селі Войнівці. Це також окремий проєкт, що потребує постійної уваги. – Звідки вдається винаходити кошти для всіх цих напрямків роботи, про які ніхто і уявити не міг до початку великого вторгнення агресора на територію держави? Це у місцевому бюджеті на поточний рік було передбачено замість витрат на розвиток громади? – Все, що ми робимо – виключно за рахунок місцевого бюджету. Справді, ще на початку 2022 року у нас були деякі ресурси, які ми планували витратити на інші заходи, на те чи інше будівництво, на розвиток освіти, на покращення матеріальної бази освітніх закладів. Але ті кошти витратили на облаштування і покращення стану укриттів – тоді це було біля 4 мільйонів гривень. Цього року ми витратили вже десь близько двох мільйонів. Тобто все це витрати з місцевого бюджету, і ніяких коштів з державного чи обласного бюджету на питання безпеки ми не використовували. Знаходимо ресурси і на безпекові потреби, і на соціальні питання, на допомогу пораненим, сімям загиблих захисників (на превеликий жаль, наша громада теж має такі втрати)… Питання є в роботі державного казначейства, яке обмежує проведення «непершочергових витрат», а наскільки вони непершочергові, визначає саме держказначейство. Але загалом ресурсів у нас достатньо. Так само, як сьогодні ми закінчуємо роботи з добудови Центру надання адміністративних послуг і будівництва мосту, яке ми плануємо завершити чи наступного року, чи через рік – зараз точно ніхто не може цього сказати, – але в будь-якому разі ми розраховуємо на власні фінансові можливості. Але й не відмовимося, якщо будуть працювати якісь програми, і ми зможемо залучити кошти чи з державного бюджету, чи якісь грантові ресурси від міжнародних організацій, то з задоволенням цим скористаємося. На сьогодні ж розраховуємо більше на себе. На жаль, відчуваємо недостатність ресурсу на ремонти доріг місцевого і державного значення. Це залежить від можливостей державного бюджету і від приналежності шляхів. У нас немає міжнародних і національних – територією громади проходить регіональна дорога та інші місцеві. Ми тримаємо на контролі стан доріг, але обмеженості державного бюджету даються взнаки, і ми не отримуємо бажаного результату, що, звичайно, викликає невдоволення населення. Але ще раз повторюсь, це вже залежить не від нас, а від балансоутримувачів цих доріг. Що стосується шляхів комунального значення – ми намагаємося їх підтримувати в робочому стані.
– Ще раз про місцевий бюджет. Останнім часом в країні піднялася хвиля невдоволення місцевих органів самоврядування законопроєктом стосовно вилучення з місцевих кошторисів ПДФО військових. Яка ваша думка стосовно цього?
– Взагалі ми не належимо до тих громад, з бюджетів яких буде вилучення цього ПДФО, тому що на нашій території немає розташувань військових частин, підрозділів Національної поліції, ДСНС тощо, які є платниками даного податку з доходів фізичних осіб. Але дивлячись на загальнонаціональну тенденцію, нас ця ситуація також лякає, бо по сусідству з нами є громади, які від цього дуже постраждають, і наші жителі є отримувачами послуг (наприклад, медичних) у таких громадах. А отже, це відіб`ється і на нас. Тому ми солідарні з тими громадами, які можуть постраждати від ухвалення згаданих законопроєктів.
– А «левову» частку бюджетних надходжень вам забезпечує сільське господарство?
– Так, переважно наша економіка тримається на податкових доходах від сільського господарства. Є також залізниця, яка дає нам трохи ПДФО і земельного податку. Також на території громади – цукровий завод, який, на щастя, працює і дає достатньо потужні надходження у вигляді орендної плати, податків від заробітної плати працівників. Ще є декілька невеликих, теж промислових підприємств, але в основному це земля, орендна плата, фіксований сільськогосподарський податок і, знову ж таки, податок із зарплати людей, що працюють на цій землі. Міг би бути також значний ресурс від добувної галузі, яка, на жаль, зараз не задіяна. А ще є великі державні підприємства, які мають у своєму розпорядженні значні земельні масиви і з яких Приютівській територіальній громаді не перепадає нічого. Це «ДП Конярство України» – більше чотирьох тисяч гектарів землі і Білоцерківський державний аграрний університет, що має в Андріївці 2700 га, за які громада не отримує ні копійки. Такий стан речей нас дуже не задовольняє, ми вживаємо багато заходів, у тому числі й судових, аби залучити до оподаткування ці землі, що повинно приносити користь громаді, а насправді ж виходить, що люди лише страждають від того, що такі підприємства розташовані у їхніх населених пунктах…
– Повернемося до планів та інвестиційних проєктів громади, розроблених раніше, і тих, про які ви згадали. Зрозуміло, що зараз в умовах війни прогнозувати в економіці і господарюванні щось наперед дуже складно, та все ж яке ваше бачення?
– З точки зору господарської, я б не хотів «заморожувати» те, що вже розпочато, або те, що на черзі. Тому що взяти той же міст: якщо справу не рухати вперед, то ми його ніколи не збудуємо, тому що постійно маємо здорожчання матеріалів, поглиблюються проблеми недостатку будівельників тощо, і в результаті через пару років вартість будівництва зросте у кілька разів. Це така філософія сьогоднішніх ідей. Інші ж масштабні і перспективні проєкти, за нашим задумом, будуть втілюватися не за рахунок місцевого чи державного бюджетів, а шляхом співпраці за програмами міжнародних організацій, залучення грантових коштів та подібних проєктів …

(Детальнішу розповідь про ці інвестиційні проєкти та інші плани громади буде продовжено в наступному номері ОТ)
Наш кор.