Протистояння двох громад

Як і очікувалося, стаття «Не буде школи – не буде села», у якій йшлося про закриття однієї зі шкіл на території Бандурівської сільської ради, не залишилася непоміченою і викликала значний резонанс. До редакції приходила депутат Бандурівської сільської ради Галина Костенко, яка обіцяла привести громаду, незгодну з позицією жителів Ясинуватки, викладеною у статті.

Ясність у важке і болюче питання внесла голова Бандурівської сільської ради Наталія Волинець. «По-перше, треба сказати, що ми вже втратили школу-«одинадцятирічку»: ні у Ясинуватці, ні у Бандурівці її не буде. Бо якби ми два роки тому об*єдналися, як неодноразово пропонувалося, і зробили б в одному приміщенні початкову школу і дитячий садок, а до іншого перевели середні і старші класи – питання про закриття однієї із шкіл зараз би не стояло. Був би один об*єднаний навчальний заклад з одним директором, де б навчалися 72 учні, як у Комінтерні. Тепер буде лише одна школа, і та – «дев*ятирічка». Де вона буде – не знаю, не я це вирішуватиму. Рішення прийматиме районна рада, на балансі якої знаходяться ці два загальноосвітніх навчальних заклади. У Законі України «Про освіту» зазначено: «Реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради». У даному випадку йдеться про Олександрійську районну раду, а не про Бандурівську сільську. До речі, директор Бандурівської школи В.Ковтун не має права голосу на засіданнях сільської ради, він просто присутній на сесіях як депутат районної ради.
Я вже 10 років працюю на посаді сільського голови, і своєю роботою намагаюся довести громаді, що однаково ставлюся до жителів кожного з чотирьох сіл, об*єднаних у нашу сільську раду. Завжди йду назустріч кожному у вирішенні будь-яких питань. Із закриттям школи ми тягли, скільки могли, розуміючи, що обов*язково буде обурення з боку місцевих жителів – чи то у Бандурівці, чи у Ясинуватці. Так, у Ясинуватці – 44 учні, у Бандурівці – 33, два повних класи, а 9 учнів – на індивідуальному навчанні, утримувати дві школи недоцільно. Хочеться, щоб це питання вже було скоріше вирішено і закрите, вже усі від нього втомилися, адже мусується воно багато років».

За словами Н.Волинець, проти об*єднання двох шкіл виступали саме жителі Ясинуватки. Тепер воно вже і неможливе – як і всі місцеві ради, Бандурівська прийняла програму економії державних коштів, визначену відповідною Постановою Кабінету Міністрів. До речі, на останні засідання Бандурівської сільради депутати з Ясинуватки чомусь не з*являються.
Обидві школи утримуються за рахунок районного бюджету. Сільська рада також допомагає. В обох навчальних закладах побудовані теплі туалети, в обох селах, де є школи – дитячі майданчики, щороку виділяються кошти на оздоровлення, на ремонти. Три роки поспіль діяла державна програма «Шкільна парта», в її рамках було замінено шкільні меблі. Наталія Волинець зазнається: була у неї мрія відкрити дитячий садочок. Але у теперішніх умовах вона стала нездійсненною. Більше того, якби дві школи все-таки об*єдналися хоча б два-три роки тому, могли б отримати від держави «Шкільний автобус» за діючою тоді програмою. Тепер же автобус треба придбати за кошти сільської ради. Його вартість – не менше 400 тисяч гривень. Зрозуміло, він також залишиться мрією.
У відсутності дитсадка для дошкільнят при обох школах працюють прогулянкові групи, де діти перебувають не більше 4 годин. Під час зимових канікул директор Бандурівської школи економив вугілля і приміщення закладу не опалювалося. Тому прогулянкову групу на цей термін (два тижня) перевели до сільської ради. Це дало можливість суттєво зекономити кошти, адже, за словами сільського голови, щомісяця на опалення та електропостачання кожного закладу витрачається до тисячі гривень.
За відстоюванням шкільних проблем активісти забувають, що на території сільради, окрім Ясинуватки та Бандурівки є ще два маленьких села – Морозівка та Оліївка. І там також є свої нагальні потреби, насамперед – дороги та вуличне освітлення.
Зокрема, у Морозівці проживає і сільський голова Наталія Волинець. «За 25 років роботи для рідного села не вдалося зробити нічого, — із сумом розповідає сільський голова. — Все іде на Ясинуватку і на Бандурівку. Там облаштоване освітлення на центральних вулицях, ремонтуються соціальні заклади, у Ясинуватку проведений Інтернет, придбаний ноутбук. Джерела надходжень до сільського бюджету – плата за землю, «прибутковий» податок. Через проблеми з Держказначейством у минулому році певна сума коштів на рахунках сільської ради на початок року залишилася невикористаною. За рахунок цього вільного залишку плануємо відремонтувати пам*ятники загиблим воїнам – дві Братські могили. Кількість населення щороку зменшується. Коли я прийшла сюди працювати у 1990році, на території сільради проживали 2,5 тисячі жителів, а зараз – 1200. Села не газифіковані, і найближчим часом «не світить» – немає бажаючих, бо дуже дорого. Було два вуглерозрізи, де працювали до 1000 осіб. Після їх закриття залишилися без роботи. Бандурівського розрізу землі рекультували і передали нам під пасовища, а що буде з Морозівським розрізом – досі не вирішено, кар*єр затоплений».
І все-таки, говорить Н.Волинець, шкода, що Бандурівську школу закриють: її випускники вступали до вузів, дехто по завершенні навчання повертався жити і працювати назад у рідне село. Але дітей у селах щороку стає менше і менше. У Ясинуватці дошкільнят більше, бо там населення молодше. Це люди, які звикли жити у селі, займаються господарством, мають корів, здають молоко. А що робити, коли скрізь безробіття?
«Не можна так говорити: «Немає школи – немає села», — вважає Бандурівський сільський голова. — У Михайлівці ніколи не було школи, дітей возять на навчання в Ульянівку – і нічого, село живе. Я розумію батьків: є різниця – чи дитині йти до школи на сусідню вулицю, чи їхати за 5 кілометрів. Хоча у Головківці учнів школи та вихованців дитсадків збирають із усього села, яке простяглося на 18 кілометрів. Попельнасте – також розкидане село з однією школою. А у нас конфлікт загострився через протистояння двох сильних громад. Шкода, але від цього протистояння ми тільки втратили»…

Олена Карпачова