Про життя «непосидючих» – від керівника й ентузіаста

Щорічно 27 вересня у світовій спільноті відзначається Всесвітній день туризму — свято, запроваджене з метою популяризації цього виду заняття, висвітлення його внеску в глобальну економіку, розвитку зв’язків між народами різних країн. Свято встановлене Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристської організації в 1979 році в місті Торремолінос (Іспанія).

У жовтні 1997 року Україна стала дійсним членом Всесвітньої туристської організації — головної міжнародної міжурядової організації у сфері подорожей і туризму, що є виконавчим органом ООН та займається активізацією і розвитком туризму, розробкою та впровадженням світової туристичної політики. У вересні 1999 року на XIII сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської організації, що проходила у м. Сантьяго (Чилі), Україну було обрано до Виконавчої ради організації.
Це була, так би мовити, «суха» офіційна довідка. Якщо ж вдатися до історії, то тут навіть важко сказати, коли саме люди виділили для себе цей вид діяльності, як улюблене заняття, настільки воно різноманітне і давно поширене. Просто тяга до пізнання світу, освоєння нових земель і морів властиві людині від самого початку її існування…
Ну а щодо різноманіття – тут все також дуже непросто. Бо поряд з найприроднішим для людини способом пересування «на своїх двох» гомо сапієнс вигадав для себе бізліч інших способів і видів: велотуризм, водний туризм, лижний, повітряний, кінний, автомобільний тощо. І кожен із цих видів поділяється на численні підвиди. Взяти, наприклад, водний: тут і сплав річками на човнах, байдарках, плотах, навіть на саморобних плавзасобах; та ще такий екстремальний вид, як рафтинг (сплав бурхливими гірськими річками, потоками та водоспадами). Або сухопутний: рівнинний, гірський тощо. А лижний за останні роки у світі настільки «розмножився», що подекуди незвичні назви його видів можуть щось сказати про себе лише спеціалістам. Наприклад, скітуринг (ski-touring) – гірськолижний туризм, фрірайд (free-ride) чи гелскіінг (hel-skiing) – ті ж самі лижі і гори, але вже значно вищого рівня ризику і майстерності… І так у кожному виді туризму – перелічувати всі його різновиди можна стільки, що не вистачить і цілої сторінки. Часто ці підвиди переплітаються між собою, утворюючи своєрідний «симбіоз», а подекуди вони поєднуються з відомими і поширеними видами спорту (як наприклад, уже згадані велотуризм, або водний чи лижний), і це вимагає від туриста неабиякої фізичної підготовки, витривалості та спортивно-технічної майстерності. Та й навіть у всім звичному пішому туризмі є напрямок аматорства і є спортивний, де існують чіткі правила змагання, а походи класифікуються за категоріями складності. І ще будемо відвертими: туризм у різних його проявах може бути досить недешевим задоволенням, яке потребує спеціального, складного і коштовного обладнання, або й просто дуже дорогим, доступним далеко не кожному… Але цим туризм і гарний – своїм різноманіттям, де кожен за бажання може обрати для себе те, що йому до душі і по кишені.
В Олександрії, як відомо, туризм завжди був і є поширеним: серед дітей і дорослих, в командному й індивідуальному вигляді та у різних його видових виразах. «Олександрійський тиждень» неодноразово звертався до цієї теми, розповідаючи і в спортивних новинах, і в репортажних матеріалах про міські туристичні клуби, дитячо-юнацькі секції скелелазіння та спортивного орієнтування (що також дотичне до туризму). А сьогодні ми поговоримо про поширений і всім відомий вид, котрий якщо і потребує якихось матеріальних затрат, то принаймні – мінімальних. Це найтрадиційніший, так би мовити, «класичний» вид – з рюкзаком, «на своїх двох». Представляємо нашого співрозмовника: викладач фізичного виховання Мультипрофільного ліцею та керівник гуртка «Туристи-пішоходи» в Олександрійському будинку дитячої та юнацької творчості Сергій Зайченко. Свого часу він закінчив спочатку Олександрійський педагогічний коледж, а потім Київський національний університет ім. М. Драгоманова за фахом «Фізична культура». Прихильник і ентузіаст туризму.
– Хоча загалом піший туризм, як такий, особливих пояснень не потребує в уяві пересічних людей, але розкажіть про специфіку роботи вашого гуртка.
– Так, назва його говорить сама за себе. А от що стосується конкретики, то тут розповідати можна дуже багато. Розпочну спочатку. Наш гурток працює вже третій рік, і так само від початку його роботи я веду ці заняття. Неправильно буде уявляти, що наші діти у гуртку займаються лише тим, що проводять час десь у полях і лісах з наплічником. Навіть для невеликих походів, туристичних прогулянок за містом потрібна перш за все своя підготовка і чим вона якісніша, тим краще. Тому чималу частину занять проводимо на базі нашого закладу, в спортзалі тощо, де вивчаємо і відпрацьовуємо туристичні навички і прийоми, а їх потрібно дуже багато. Ось, приміром, лише заняття, побудоване на 7-ми етапах туристичної смуги перешкод: маятник; рух по колоді; купини; рух по-пластунськи, підйом по схилу; траверс; спуск по схилу, а потім у зворотному напрямку. Розподілились і працювали в командах, у парах, трійках, четвірках (у страхувальних системах і без), за коловою системою розподіляючись на більш прості етапи проходження туристичної смуги перешкод і навпаки.
– Хто ваші учні?
– Так склалося, що це постійна «команда». На початку в гурток прийшли діти 3-4 класів, і вони так і є гуртківцями, зараз це вже шести-семикласники. Звісно, за цей час вони не просто багато чого навчилися, з задоволенням ходять у походи, а й регулярно беруть участь у змаганнях з таких видів, як зокрема, спортивне орієнтування. І мають там непогані результати.
Наприклад, наші туристи-пішоходи та учні Мультипрофільного ліцею лише минулих вихідних брали участь у 4-му етапі кубка Кіровоградської області зі спортивного орієнтування, який зібрав понад 350 учасників зі всієї Кіровоградщини. Змагання проходили поблизу м. Бобринця із мальовничими краєвидами річки Сугоклеї. Спочатку було урочисте відкриття та нагородження 3-го етапу кубка області зі спортивного орієнтування. Ми теж були серед переможців: це Дробишев Дмитро (І місце у віковій групі М-14); Горяний Кирило (І місце у віковій групі М-12) та Назаренко Денис (ІІІ місце у групі М-12).
Тож цього разу ми стартували у складі 13 вихованців. Щоправда, старт для всіх був із запізненням на 45 хвилин. Чагарники, каміння, річка, непролазні хащі і гарні краєвиди р.Сугоклеї були нашими орієнтирами. А потім фініш, і найціннішою «нагородою» для спортсменів стала вода, яка у спеку – на вагу золота…
Отож на цьому етапі теж маємо призера – Назаренка Дениса (ІІ місце у віковій категорії М -12). Це лише те, що відбулося зовсім недавно. А взагалі змагання зі спортивного орієнтування проводяться як на відкритому просторі, у природних умовах, так і в умовах закритих приміщень спортивних споруд.
– Як зорієнтовані маршрути піших походів?
– Як правило, це порівняно невеликі піші мандрівки рідним краєм. Наша Олександрійщина настільки багата різними природними туристичними цікавинками, що багато хто з її жителів навіть і не уявляє. Обираємо маршрути зазвичай так, щоб вони мали напрямок або кінцевий пункт – водойму чи річку. А у нас таких об’єктів достатньо: ми обстежили і продовжуємо вивчати мальовничі озера колишніх вугільних розрізів і гранітних кар’єрів, річки, що протікають нашим районом. Наш край надзвичайно гарний, і незвіданих природних куточків у ньому – ще вивчати і вивчати…
– Який з недавніх походів запам’ятався вашим вихованцям найбльше?
– Це була подорож у село Попельнасте. Туди ми доїхали рейсовим автобусом, в селі нас дуже гостинно зустріли і влаштували дітям цікаву і пізнавальну екскурсію. За це велика вдячність краєзнавцю і педагогу Валерію Жванку, завдяки якому діти дізналися про надзвичайно яскраву історію села, відвідали місцевий крає-знавчий музей. А з Попельнастого ми вирушили в Олександрію пішки (а це, між іншим, понад 50 кілометрів). Звісно, кожен, навіть невеликий похід – це окремі пригоди. Так сталося і того разу: прокладаючи маршут з Попельнастого, довелося «виправляти» його по ходу на місцевості, бо десь на шляху виявилися «непрохідні» чагарники або інші перешкоди, які доводилося долати, а деякі – обходити. Вся попельнастівська мандрівка тривала 4 дні, і наші туристи були дуже нею задоволені.
Взагалі це лише один з багатьох епізодів, розповідати про туристичне життя наших гуртківців можна дуже довго. Звіти про заняття, походи та змагання різного рівня і напрямку я регулярно викладаю у соцмережі Facebook на власній сторінці і сторінці БДЮТ, ознайомитися з ними можна за бажання.
– А крім цього, ви ще й переконаний прихильник легкої атлетики у такому престижному її виді, як біг на довгі дистанції, марафон та навіть ультрамарафон. У цьогорічному Олександрійському “Марафоні в Топольках» брали участь не лише ви особисто, а й ваші вихованці?
– Так, я подолав у ньому класичну марафонську дистанцію (42 км 192 м. – Прим. авт.), і це був вже мій 55-й за рахунком марафон. У 2019 році брав участь у Чорногірському ультрамарафоні (дистанція 60 км). У змаганнях у «Топольках» зі мною брали участь туристи-гуртківці та мої учні Мультипрофільного ліцею, які бігли 5-10 кілометрів. Витривалість туристам зовсім не завадить.
– Що на майбутнє?
– Якщо коротко – продовжувати вивчати пішохідний туризм, брати участь у змаганнях, є плани освоєння основ велотуризму, а також наміри у майбутньому розширити нашу туристичну географію аж до подорожі у перлину України – Карпати.
– І у відповідь на суворі реалії життя у воєнний час ваші гуртківці, як і багато інших школярів, долучилися до допомоги Збройним силам України…
– Так, це справді реальність, від якої не можна відмежовуватися нікому. Разом із суто програмними заняттями туризмом наші гуртківці «налагодили виробництво» окопних свічок для наших захисників. Спочатку виготовляли за відомими зразками, але згодом, за відгуками та порадами користувачів – наших захисників дещо вдосконалили наші вироби для їхньої більшої практичності. Лише цього року туристи-гуртківці виготовили вже 700 штук свічок, і цей процес продовжуватиметься. Тому в нас у постійному попиті бляшані баночки та парафін. Картон для свічок ми знаходимо самі.
– Ваші побажання до Всесвітнього дня туризму?
– Звісно, найперше і найголовніше побажання не лише туристам, а всім нам – якнайскорішої перемоги над агресором, який зруйнував мир у нашій країні і ось вже 11-й рік веде з нами війну. А щодо туризму – бажаю всім відчути цю особливу радість відкриття незвіданих стежок, радість руху вперед. Усіх любителів подорожей вітаю з Днем туризму! У це міжнародне свято бажаю кожному мандрівникові нових, світлих доріг, приємних походів, перельотів, плавань і цікавих пригод. Нехай кожна подорож приносить вам море позитивних емоцій, а туризм стане одним із головних сенсів життя.

Олександр Наріжний